Марко Сімончеллі

Марко почав займатися мотоспортом ще в ранньому дитинстві, а у віці 9-ти років Сімончеллі провів перші старти в національному чемпіонаті в класі Minimoto. У 1996-2000 роках він на постійній основі бере участь у змаганнях цієї категорії і, поступово набравшись досвіду, двічі виграє рідну першість, а в 2000-му році додає до титулу в національному чемпіонаті звання віце-чемпіона Європи.

Ще в початковій школі у Марко було ясне розуміння головної мети життя: «одного разу я буду чемпіоном світу» — така фраза все частіше з'являлася в його щоденнику.[8]

Наступним кроком в кар'єрі юного мотогонщика стає перехід в клас 125сс. І тут Сімончеллі досить швидко звикає до техніки і знаходить необхідну стабільність: у 2001 році (у рік дебюту) виграє національну першість, через рік — чемпіонат Європи.

У серпні 2002 року дебютує у серії Гран-Прі в класі 125cc з командою «Matteoni Racing», замінивши чеського гонщика Ярослава Гулеша, який перейшов до класу 250cc.[9] Сімончеллі, виступаючи на мотоциклі Aprilia з номером 37, фінішує на 27-му місці у своїй першій гонці на Гран-Прі Брно.

На звикання до світової першості йде півтора сезони і в сезоні-2004 Сімончеллі в складі команди «Rauch Bravo» вже на рівних бореться з лідерами класу, однак надто численні сходи (шість за 15 стартів) не дають можливості зайняти в чемпіонаті місце, вище 11-го. У цьому році на Гран-Прі Іспанії у Хересі Марко виграє свій перший поул у класі і здобуває дебютну перемогу на етапі чемпіонату світу.

У 2005 році італієць стає більш стабільним: відразу 6 подіумів і лише один схід. Набраних по ходу сезону очок вистачає на п'яте місце в загальному заліку. Успіхи Марко високо оцінюються керівництвом наступного за старшинством класу чемпіонату світу і в сезоні 2006 він стає єдиним пілотом першої вісімки особистого заліку класу 125сс, якому пропонують контракт в класі 250сс.

Звикання до нової техніки відбувається практично миттєво. Вже по ходу дебютного сезону він 12 разів в 16 гонках фінішує в очковій зоні і займає дуже високе для новачка 10-е місце в загальному заліку. На наступний якісний стрибок результатів італійцеві потрібно ще сезон: в 2008-му році він якісно покращує результати і, здобувши п'ять перемог, завойовує свій перший титул чемпіона світу.

Сезон 2009 виявляється проміжним в кар'єрі Сімончеллі. Італієць, як і раніше, вельми швидкий і стабільний у гонках класу 250сс, але спортивні результати вже мають другорядне значення: менеджмент гонщика веде активні переговори з власниками команд більш престижних серій. Але навіть при цьому, якби Марко провів всі гонки і уник сходів, він міг стати дворазовим чемпіоном світу. Однак цього не сталося і новим чемпіоном класу став японець Хіросі Аояма. Італієць же паралельно з основною першістю, взяв участь у Чемпіонаті світу з Супербайку на домашньому етапі в Імолі. Дебют вийшов вельми успішним — у другій гонці Марко зміг фінішувати на подіумі.

У 2010-му році італієць нарешті переходить в «королівський» клас мотоциклетного чемпіонату світу — MotoGP, підписавши контракт з напівзаводською командою концерну Honda: Gresini Racing. Знову звикання до нової техніки відбувається майже миттєво. Низка стабільних фінішів в очках дозволяє Марко за підсумками сезону випередити відразу на 22 очки свого досвідченішого партнера по команді Марко Меландрі. Сімончеллі завершує рік на восьмій сходинці загального заліку.

У сезоні 2011 року з одного боку відбувається зростання результатів (виграв два поула, завоював перші подіуми), а з іншого боку падає стабільність — через надмірно агресивне пілотування Сімончеллі часто завершує гонки достроково, потрапляючи в різноманітні аварії. Напередодні Гран-Прі Малайзії Марко, тим не менш, йде на шостому місці в загальному заліку, випереджаючи, наприклад, пілотів заводської Ducati Corse Россі і Хейдена.

Фатальною для італійця стає гонка передостаннього етапу чемпіонату світу, що пройшла 23 жовтня 2011 на трасі Сепанг в малайзійському штаті Селангор.

На другому колі гонки, в боротьбі за позицію з Альваро Баутістою, Сімончеллі втратив контроль над мотоциклом при виході з повороту 11 і впав прямо на траєкторію — під колеса Россі, що їхав недалеко позаду, Едвардса і ще кількох пілотів. Італієць і американець виявилися найбільш невдалими в цьому епізоді і, не встигнувши щось зробити, врізалися в Марко.[10]

Судді зупинили гонку червоними прапорами і відправили італійця в найближчу клініку, паралельно проводячи термінові реанімаційні процедури. У 16:56 місцевого часу, зневірившись запустити серце Марко, медики оголосили смерть Сімончеллі.

У пізніших коментарях від офіційних осіб причинами смерті названі травми, отримані гонщиком при зіткненні з мотоциклами суперників: в аварії були серйозно пошкоджені голова, шия і грудна клітка Марко; також після контакту з мотоциклом Валентіно Россі був розколотий шолом Марко.

Через декілька днів після всіх цих трагічних подій тіло Сімончеллі, у супроводі його батька Паоло, нареченої Кейт Фретті і одного з найближчих друзів Валентіно Россі було доставлено в Італію. Трохи пізніше, за згодою родини і сприяння НОК країни в Коріано було влаштовано публічне прощання з Марко.

27 жовтня Сімончеллі був похований на місцевому церковному цвинтарі. На похороні були присутні 20 000 чоловік. Пряму трансляцію зі скорботних заходів вело національне телебачення країни.