Маркіян Боришко

Народився, найімовірніше, у 1885 році у селі Рунівщина Полтавської губернії (тепер — Зачепилівська громада Красноградського району Харківської області України). Його батьки, Карпо та Марина Боришки, у 1894 році переселилися на Далекий Схід Росії у відповідь на заклик імперської влади переселятися туди[2]. Родина оселилася на острові Сахалін. Мешкала у селах Владимировка, Красний Яр[3], місті Александровський, селі Риковське[4]. Маркіян працював з геологічними експедиціями, зокрема — з експедицією Петра Полевого.

Брав участь у Першій світовій війні, дослужився до старшини. Брав участь у Громадянській війні на антибільшовицькому боці. Згодом — повернувся до Північного Сахаліну, де став власником винно-очисного заводу у місті Александровський.

Після встановлення у 1925 році на Північному Сахаліні радянської влади — перейшов до контрольованого японцями Південного Сахаліну, до містечка Одомарі (тоді — префектура Карафуто, тепер — місто Корсаков Сахалінської області, Росії). Батьки лишилися у селі Риковське на півночі Сахаліну[2].

Згодом — мешкав у місті Сікука (нині – Поронайськ), де у 1928 році одружився з японкою Наєю Кійо[5], яка походила з села Камоенай префектури Хоккайдо і була вчителькою з пошиття європейського одягу. Через сварку із батьками[6] — виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці.

У 1929 році молодята заснували власну молочну ферму. У них народилося 3-є синів і донька. Масаесі (Маркіян назвав його Володимиром) народився у 1928 році. Кодзі (Костянтин) — у 1933. Кацу (Катерина) — у 1937[2]. Наймолодший Кокі (Іван) — 29 травня 1940 року. Він стане відомим у Японії сумоїстом.

У 1943 році безробітний японець убив старшого сина Маркіяна — Володимира, намагаючись заволодіти майном сім'ї[2].

Цього ж року японська поліція заарештувала Маркіяна Боришка за підозрою у шпигунстві на користь СРСР. Його відправили у резервацію в селі Мікінай префектури Карафуто, де утримували вихідців з України та Польщі[4]. Остаточно зв'язок Маркіяна Боришка з родиною розірвався у 1945 році через окупацію Сахаліну військами СРСР. Дружину з дітьми депортували до Японії[4].

Три роки — з 1945 по 1948 — Маркіян Боришко працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки «СМЕРШ» 10-ї повітряної армії, поки у 1949 році не був репресований як нібито японський шпигун і засуджений до 10 років позбавлення волі[4].

У 1957 році (за іншими даними — у 1954[7]) був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею, намагався розшукати родину в Японії[4].

Помер 15 листопада 1960 року від запалення легень[8][7] у обласній лікарні у Южно-Сахалінську.

У 1989 році Михайло Горбачов, тодішній секретар КПРС, реабілітував усіх, хто був схоплений та затриманий на Сахаліні за надуманими звинуваченнями.

У 2002 році молодший син Маркіяна — Іван Боришко (Тайхо Кокі) — відвідав Україну. В селі Рунівщина він зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв грудку землі[9].

• Маркіян Боришко — герой двох літературних творів: «Сахалінські зошити» (рос. «Сахалинские тетради») Володимира Канторовича та «Забута річка» (рос. «Забытая река») Івана Самойлова.
• Життя Маркіяна Боришка досліджували краєзнавці Олексій Рижков та Н. В. Вишневський[10][4].

• Батьки:
  • Карпо Максимович Боришко — батько;
  • Марина Мойсеївна — мати.
• Брати, сестри:
  • Ніканор;
  • Мотря;
  • Одарка;
  • Марія.
• Дружина: Кійо Ная.
• Діти:
  • Масаесі (Володимир), 1928—1943;
  • Кодзі (Костянтин), нар. 1933;
  • Кацу (Катерина), нар. 1937;
  • Кокі (Іван), 1940—2013.[2]

• Боришко Маркіян Карпович// Зелений Клин. Енциклопедичний довідник /Укл. В. А. Чорномаз. — Владивосток: Вид-во Далекосхідного федерального університету, 2011. – С. 44. — ISBN 978-5-7444-2636-1
• Йокодзуна Іван Боришко – Тайхо Кокі. 1. На березі затоки Терпіння // Укрінформ. — 2019. — 19 січня.