Сахалінська область

Сахалі́нська о́бласть (рос. Сахали́нская о́бласть) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Далекосхідного федерального округу. Єдиний регіон Росії, розташований виключно на островах.

Сахалінська область
рос. Сахалинская область
   
Країна  Росія
Фед. округ Далекосхідний
Адмін. центр Южно-Сахалінськ
Глава Vera Scherbinad
Дата утворення 20 жовтня 1932
Оф. вебсайт sakhalin.gov.ru
Географія
Координати 50°33′ пн. ш. 142°36′ сх. д.
Площа 87 100 км² (40-а)
  • внутр. вод 0,5 %
Часовий пояс

MSK+7 (UTC+10)

MSK+8 (UTC+11)
Населення
Чисельність 490 678 [1] (70-а) (2014)
Густота 5.7 осіб/км²
Економіка
Економ. район Далекосхідний
Коди
ISO 3166-2 RU-SAK
ЗКАТО 64
Суб'єкта РФ 65
Телефонний (+7)
Карти


 Сахалінська область у Вікісховищі

Адміністративний центр — м. Южно-Сахалінськ.

Межує по морю з Камчатським краєм, Хабаровським краєм і Японією.

Утворена 2 січня 1947 року.

Географічне положення

Сахалінська область складається з острова Сахалін, Курильських островів. Омивається Охотським і Японським морями, Тихим океаном.

Часовий пояс

Сахалінська область входить у часовий пояс MSK+7 (UTC+10, за винятком Північно-Курильського муніципального округу, який входить у MSK+8 (UTC+11). З 2011 року літній час тут не використовується.

Історія

Корінне населення півночі та центру Сахаліну — нівхи та евенки, півдня Сахаліну та Курильських островів — айни.

За Сімодським трактатом (1855 р.) між Російською імперією і Японією Сахалін був визнаний їх спільним нероздільним володінням. З цього часу починається активна колонізація Сахаліну росіянами, яка почала призводити до конфліктів між російським та японським населенням, що мешкало на острові. 1875 року за Санкт-Петербурзьким договором Сахалін повністю переходить до Російської імперії в обмін на 18 Курильських островів, що перейшли до складу Японської імперії. Сахалін стає місцем заслань і каторги.

1905 року після поразки Росії у російсько-японській війні за Портсмутським договором південна частина острову стала володінням Японської імперії під назвою Карафуто-чьō (樺太庁). Під час Громадянської війни в Росії Японська імперія окупувала і російську частину Сахаліну, яку вона повернула вже СРСР у 1925 році. З поразкою Японської імперії у Другій світовій війні 1945 року увесь острів перейшов до СРСР.

Природа й клімат

Уздовж берегів о. Сахаліну простягнулися Західно-Сахалінські гори (гора Онор, висота до 1330 м) і Східно-Сахалінські гори (найвища точка острова — гора Лопатина, 1609 м), розділені Тимь-Поронайською і Сусунайською низинами. Більша частина Курильських островів гориста (найвища точка — гора Алаїд, 2339 м); відомо близько 160 вулканів, 40 з яких діючі; висока сейсмічність. На території області багато озер, боліт. Головні річки: Тимь, Поронай (о. Сахалін).

Клімат помірний, мусонний. Середня температура січня від −6 °C (на півдні) до −24 °C градусів (на півночі), середня температура серпня від +19 °C (на півдні) до +10 °C (на півночі); кількість опадів — на рівнинах близько 600 мм на рік, у горах до 1200 мм на рік. На території області поширені рідкостойна модринова тайга (на півночі), ліси з аянської ялини й сахалінської ялиці (у центральній частині), широколистяні ліси з ліанами (на південно-заході); у горах — заросли кам'яної берези й кедрового стланика.

Населення
Розселення нівхів — одного з корінних народів Сахаліну

Сахалінська область вирізняється високою урбанізованістю. Лише менше 14 % населення області мешкає в сільській місцевості. Смертність перевищує народжуваність. Негативний природний приріст і міграційний відтік призводять до інтенсивного зниження загальної чисельності населення.

Чисельність населення
1897[2]1926[3]1939[3]1950[4]1951[3]1959[5]1961[3]
28 113↘12 000↗100 000↗459 000↗535 000↗649 405↘625 000
1970[6]1971[3]1975[3]1979[7]1981[3]1986[3]1987[8]
↘615 652↗618 000↗639 000↗654 915↗669 000↗700 000↗709 000
1989[9]1990[10]1991[10]1992[10]1993[10]1994[10]1995[10]
↗709 629↗713 981↗715 333↘714 320↘706 651↘688 638↘659 444
1996[10]1997[10]1998[10]1999[10]2000[10]2001[10]2002[11]
↘629 939↘612 329↘595 594↘581 305↘569 234↘560 049↘546 695
2003[10]2004[10]2005[10]2006[10]2007[10]2008[10]2009[10]
↘545 008↘538 080↘532 393↘526 235↘521 206↘518 539↘514 520
2010[12]2011[10]2012[13]2013[14]2014[15]2015[16]2016[17]
↘497 973↘496 739↘495 402↘493 302↘491 027↘488 391↘487 293
2017[18]
↗487 344

Національний склад
НародЧисельність, 2002, тис.

(*)

Росіяни 84,3 %
Корейці 5,4 %
Українці 4,0 %
Татари 1,25 %
Білоруси 1,0 %
Інші 4,05 %

Економіка

Сахалінська область належить до категорії регіонів Російської федерації, що поєднують видатний ресурсно-сировинний потенціал з екстремальними умовами його освоєння. Недостатня кадрова забезпеченість і низька інфраструктурна облаштованість території типова для регіонів цієї групи, на Сахаліні обтяжується острівним положенням області, відсутністю стійкого цілорічного зв'язку усередині самого регіону. Саме тому Сахалін належить до проблемних регіонів зі складним інвестиційним кліматом, кардинальне поліпшення якого вимагає значних засобів і тривалого часу.

Сахалінська область, як по сукупному інвестиційному потенціалу, так і по інтегральном ризикам, протягом останніх десяти років стійко тримається в інтервалі від 50-го до 80-го місця серед 83 суб'єктів Російської Федерації.

Область займає 39-е місце в країні по природно-ресурсному потенціалу. Головним ресурсом Сахаліну, окрім біологічних ресурсів моря, кількість яких в регіоні займає перше місце в країні, являється вуглеводне паливо. За обсягом розвіданих запасів газового конденсату Сахалінська область займає 4-е місце в Росії, газу — 7-е, вугілля — 12-е й нафти — 13-е місце. По запасах деревини область займає 26-е місце в країні. Однак у Сахалінській області практично повністю відсутній значний спектр рудних мінерально-сировинних ресурсів, незначні гідроенергетичні ресурси, запаси нерудних корисних копалин, що в цілому знижує загальний ресурсний потенціал області. Але, з освоєнням вуглеводних запасів шельфу Охотського моря (за обсягом яких Сахалінська область займає 9-е місце в Росії), зріс виробничий і фінансовий потенціал області. Якщо в 1995 році по виробничому потенціалу Сахалінська область перебувала на 66-м місці в країні, то в 2004 році — уже на 46-м. І по фінансовому потенціалу область піднялася з 87-го місця в 1997 році на цілком гідне 45-е місце в 2004-м. По загальному обсягу промислового виробництва область вийшла на 4-е місце у ДСФО після Якутії, Хабаровського й Приморського країв.

Відповідно, за останнє десятиліття суттєво знизився (на 30 місць) економічний ризик інвестування. Досить низькі в області також екологічний, кримінальний і фінансовий ризики.

Особливості інвестиційного клімату Сахалінської області визначили не тільки розуміння неминучості високих ризиків інвестування, але й високий інтерес інвесторів до потенціалу регіону, що вивело область у безумовні лідери по показниках залучення інвестицій серед регіонів Російської федерації.

Однак значні обсяги інвестицій вкладаються, по суті, у море, у нафтогазодобування. Сама ж Сахалінська область і її жителі майже не відчули тих інвестицій. Перспективи поліпшення інвестиційного клімату області пов'язані з розвитком і модернізацією економіки регіону в місцях масового проживання людей. Це слід починати робити з розвитку комунікацій, інженерної й транспортної інфраструктури, створення повноцінного середовища життєдіяльності населення.

Промисловість

Сахалінська область спеціалізується на видобутку й переробці риби, виробництві продукції лісової, деревообробної й целюлозно-паперової промисловості. В області ведеться видобуток нафти, газу, вугілля.

Основні галузі промисловості: харчова, лісова, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловість; паливна, виробництво будматеріалів. Сахалінська область є монополістом у Росії по виробництві харчового агару.

Адміністративно-територіальний поділ

Станом на 2021 рік Сахалінська область має 18 міських округів:

№
п/п		 Міський округ Площа,
км²		 Населення,
осіб (2002)		 Населення,
осіб (2010)		 Населення,
осіб (2019)		 Адміністративний центр Населені
пункти
1 Александровськ-Сахалінський район 4777,4 17513 13404 10887 Александровськ-Сахалінський 14
2 Анівський міський округ 2684,8 15272 17533 19569 Аніва 14
3 Долинський міський округ 2441,6 28204 25899 24001 Долинськ 13
4 Корсаковський міський округ 2623,6 45336 41411 40838 Корсаков 18
5 Курильський міський округ 5145,9 7108 7359 6485 Курильськ 7
6 Макаровський міський округ 2148,4 9774 8579 7731 Макаров 11
7 Невельський міський округ 1445,4 26864 17558 15098 Невельськ 11
8 Ноглицький міський округ 11294,8 13576 12124 11333 Ноглики 12
9 Охинський міський округ 14815,9 33489 25855 22222 Оха 11
10 Поронайський міський округ 7284,3 28811 21686 21578 Поронайськ 13
11 Сєверо-Курильський міський округ 3501,2 2592 2536 2485 Сєверо-Курильськ 2
12 Смирнихівський міський округ 10457,4 15063 13142 11742 Смирних 14
13 Тимовський міський округ 6312,7 19099 16212 14119 Тимовське 25
14 Томаринський міський округ 3169,3 11678 9457 7859 Томарі 14
15 Углегорський міський округ 3965,6 30200 22537 17306 Углегорськ 17
16 Холмський міський округ 2279,0 40115 41925 36568 Холмськ 24
17 Южно-Курильський міський округ 1856,1 9727 9501 11817 Южно-Курильськ 10
19 Южно-Сахалінський міський округ 905,0 182576 189010 208000 Южно-Сахалінськ 1

Джерела

Примітки
  1. http://www.gks.ru/free_doc/new_site/population/demo/PrPopul.xls Попередня оцінка чисельності населення на 1 січня 2014 року.
  2. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года. Владимирская губерния. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 26 жовтня 2013.
  3. Численность населения по годам (тыс. жит), всего и городского
  4. Великая Отечественная война. Юбилейный статистический сборник. 2015. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 23 квітня 2015.
  5. Всесоюзная перепись населения 1959 года. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013.
  6. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Численность наличного населения городов, поселков городского типа, районов и районных центров СССР по данным переписи на 15 января 1970 года по республикам, краям и областям. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013.
  7. Всесоюзная перепись населения 1979 г.
  8. Народне господарство СРСР за 70 років : [арх. 28 червня 2016] : ювілейний статистичний щорічник / Державний комітет СРСР зі статистики. — Москва : Фінанси і статистика, 1987. — 766 с.
  9. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Архів оригіналу за 23 серпня 2011.
  10. Численность постоянного населения на 1 января (человек) 1990-2013 года
  11. Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012.
  12. Итоги Всероссийская перепись населения 2010 года. 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов – районных центров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи человек и более. Архів оригіналу за 14 листопада 2013. Процитовано 14 листопада 2013.
  13. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям. Таблица 35. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2012 года. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
  14. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2013 года. — М.: Федеральная служба государственной статистики Росстат, 2013. — 528 с. (Табл. 33. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013.
  15. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2014 года. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014.
  16. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2015 года. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
  17. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
  18. (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.