Масові розстріли в'язнів НКВС

Ма́сові ро́зстріли в'я́знів НКВС — розстріли НКВС влітку-восени 1941 року перед відступом радянських військ. Обвинувачувані в «контрреволюційній діяльності» всупереч тогочасному радянському законодавству розстрілювалися зазвичай без судового розгляду переважно за рішеннями керівництва НКВС різних рівнів. Наймасовіші страти відбулися в ряді західних областей УРСР, трохи менше в БРСР, а також епізодично в прибалтійських радянських республіках, які швидко зайняли німецькі війська. Також були випадки розстрілів у РРФСР та Карело-Фінській РСР під час проривів німецьких військ.

Історія

Серед в'язнів НКВС у 1939—1941 роках переважали політичні активісти, релігійні діячі, представники інтелігенції, окремі чиновники, військові та міліціонери, з пенсіонерами включно, активісти національних рухів, представники «буржуазії» тощо. Загальна кількість жертв за приблизними оцінками 100 000 осіб[1], причому тільки в Західній Україні більш ніж 10 000 чоловік, у Вінниці близько 9000 чоловік[2].

НКВС і Червона армія влаштовували розстріли в'язнів від Польщі (наприклад, Білосток) до Криму[3]. Відразу після початку німецького вторгнення в СРСР НКВС почав страти великої кількості в'язнів у більшості своїх тюрем; тих в'язнів, що залишилися живими, відправили в марші смерті[4][5]. Більшість із них були політичними в'язнями, страченими без суду. Масові вбивства були задокументовані німецькою владою і використовувались в антирадянській та антиєврейській пропаганді[6][7][8]. За невеликим винятком великі групи в'язнів Західної Білорусі та західної України або розстріляли, або відправили в марші смерті[4]. Після війни і в наступних роки влада Німеччини, Польщі, Білорусі та Ізраїлю визначили щонайменше 25 тюрем, де проходили масові вбивства — а також набагато більше місць страти та поховань[4].

Див. також

Примітки
  1. Robert Gellately. Lenin, Stalin, and Hitler: The Age of Social Catastrophe. Knopf, 2007 ISBN 1400040051 p. 391
  2. Masters of Death: The SS-Einsatzgruppen and the Invention of the Holocaust. — New York: Alfred A. Knopf, 2002. — ISBN ISBN 0-375-40900-9
  3. Edige Kirimal, «Complete Destruction of National Groups as Groups — The Crimean Turks», from Genocide in the USSR: Studies in Group Destruction (1958), published by the Institute for the Study of the USSR in Munich.
  4. Militargeschichtliches Forschungsamt (corporate author); Gottfried Schramm, Jan T. Gross, Manfred Zeidler et al. (1997). Bernd Wegner. ed. From Peace to War: Germany, Soviet Russia and the World, 1939—1941. Berghahn Books.
  5. Encyklopedia PWN, Zbrodnie Sowickie W Polsce Архівовано 21 травня 2006 у Wayback Machine.:After the outbreak of the German-Soviet war, in June 1941, thousands of prisoners have been murdered in mass executions in prisons (among others in Lviv and Berezwecz) and during the evacuation (so-called death marches)
  6. http://www.zeit.de/2001/26/200126_a-lemberg.xml
  7. http://www.calvin.edu/academic/cas/gpa/feldpost.htm
  8. http://www.shtetlinks.jewishgen.org/telz/telz3.html

Джерела
  • «Західноукраїнська трагедія 1941», Львів — Нью Йорк, 2002, НТШ, 430 с., О. Романів, І. Федущак. фрагмент
  • Jerzy Węgierski, Lwów pod okupacją sowiecką 1939—1941 , Warszawa 1991, Editions Spotkania, ISBN 83-85195-15-7, fragment
  • «Drogi śmierci, Ewakuacja więzień sowieckich z Kresów Wschodnich II Rzeczypospolitej w czerwcu i lipcu 1941», Popiński K., Kokurin A., Gurjanow A., KARTA,1995. — ISBN 83-900676-9-2. (пол.)
  • Bogdan Musial Konterrevolutionäre Elemente sind zu erschießen. Die Brutalisierung des deutsch-sowjetischen Krieges im Sommer 1941 Berlin Propyläen Verlag 349 S. 2000. — ISBN 3-549-07126-4. (нім.)
  • Репресії в Україні (1917—1990 рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є. К. Бабич, В. В. Патока; авт. Вступ. Статті С. І. Білокінь. — К.: Смолоскип, 2007. — 519 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.