Куропати

Куропати (біл. Курапаты) — лісовий масив на північній околиці Мінська, білоруської столиці, де були виявлені масові поховання людей, розстріляних НКВС СРСР упродовж 1937–1941 років. Кількість жертв радянської таємної поліції достеменно невідома і, за різними оцінками, може становити: до 7 тисяч осіб (згідно зі словами Генерального прокурора Білорусі О. Божелко)[1], не менше 30 тисяч осіб (згідно з Генеральним прокурором БРСР Г. Тарнавським)[2], до 100 тисяч осіб (згідно з довідником «Беларусь»)[3][4], від 102 до 250 тисяч осіб (згідно зі статтею Зенона Позняка в газеті «Літаратура і мастацтва»)[5][6], 250 тисяч осіб (згідно з професором Вроцлавського університету Здзиславом Вінницьким[7] і більше (згідно з британським істориком Норманом Дейвісом)[8].

Куропати
Курапаты
Хрести вздовж дороги в урочищі Куропати
Хрести вздовж дороги в урочищі Куропати
53°58′02″ пн. ш. 27°36′35″ сх. д.
Країна Білорусь
Місто Мінськ
Тип цвинтар
урочище
камера стратиd і місце масового вбивстваd
Перша згадка 3 червня 1988
Статус  історико-культурна цінність першої категорії
Куропати
Куропати (Білорусь)
Куропати
Куропати (Мінськ)
 Медіафайли у Вікісховищі

З 1993 року урочище Куропати внесено до Державного списку історико-культурних цінностей Республіки Білорусь як місце поховань жертв політичних репресій 1930-1940-х років. Куропати мають статус історико-культурної цінності першої категорії[9], що згідно з Законом Республіки Білорусь «Про охорону історико-культурної спадщини» відповідає категорії «найбільш унікальних цінностей, духовні, естетичні та документальні гідності яких становлять міжнародний інтерес»[10].

Є найбільш відомим серед принаймні восьми місць масових розстрілів, які здійснював НКВС на території Мінська[11].

Історія
Мітинг в Куропатах, 1989 рік

3 червня 1988 року білоруська щотижнева газета «Література і мистецтво» надрукувала статтю-розслідування історика й археолога Зенона Позняка та інженера Євгена Шмигальова «Куропати — дорога смерті» (біл. Курапаты — дарога смерці). Зібрання матеріалу для статті розгорнулось ще на початку 1970-х років, коли дослідники вперше задокументували свідчення мешканців села Зелений Луг та інших навколишніх населених пунктів, яким ще малими дітьми вдалось спостерігати масові вбивства. За даними місцевих, вони відбувались у період з 1937 по 1941 рік кожен день і ніч: жертв привозили на машинах і розстрілювали у лісі неподалік[12].

Лише в період «гласності» та «перебудови», коли стало відомо про справжні розміри сталінських злодіянь й місця страт його жертв, дослідники змогли вільно опублікувати цю інформацію[13]. Стаття зумовила широку суспільну дискусію, було проведено перші поверхневі розкопки й виявлений факт таємного масового знищення людей поблизу села Цна-Йодкове. Воно отримало всесвітню відомість під назвою «Урочище Куропати»[9].

Розслідування
Контури хрестів в урочищі

На підставі опублікованої статті 14 червня 1988 року Прокуратурою БРСР порушила кримінальну справу за фактом масових вбивств. Під час слідства на території близько 30 гектарів лісистої місцевості були виявлені 510 поховань розмірами 2х3, 3х3, 4х4, 6х8 метрів і більше. У ході вибіркової ексгумації знайшли людські рештки (313 черепів, кістки скелетів, 340 зубних протезів з жовтого і білого металів), особисті речі (гребінці, зубні щітки, мильниці, гаманці, взуття, залишки одягу), а також 177 гільз і 28 куль. 164 револьверні гільзи й 21 куля, стріляна з револьвера системи «Наган», 1 гільза — з пістолета «ТТ» — штатної зброї співробітників НКВС.

Також були знайдені декілька стріляних гільз з пістолетів систем «Браунінг» і «Вальтер», що випускалася зокрема до 1941 року. Нерідко такою зброєю нагороджувався керівний склад НКВС. Виявлений шкіряний гаманець містив радянські монети, найновіша з поміж яких датувалася 1936 роком, а знайдені гумові калоші мали штамп фабрики «1937»[13]. Предмети засвідчили, що вбиті походили здебільшого з Білорусі, і деякі, найімовірніше, з балтійських країн. 55 свідків з сіл Цна-Йодкове, Підболоття, Дроздове засвідчили, що в 1937—1941 років співробітники НКВС привозили в Куропати людей на закритих машинах і розстрілювали їх[14]. Також існують свідчення і співробітників НКВС, що в урочищі проводилися розстріли[12].

Перше слідство за фактом масових розстрілів закінчилася в листопаді 1988 року і визначило кількість убитих в не менш ніж 30 тисяч осіб[2]. Таку цифру озвучив Генеральний прокурор Білоруської РСР Георгій Тарнаський. Після завершення слідчих дій республіканська прокуратура оприлюднила постанову про припинення кримінальної справи щодо Куропат: «…Точно доведено, що розстріли страчених здійснювалися співробітниками комендатури НКВС БРСР …Беручи до уваги, що винні в цих репресіях керівники НКВС БРСР та інші особи засуджені до смертного покарання або до цього часу померли, на підставі вищевказаного, керуючись ст. 208, п. 1 і ст. 5, п. 8 КПК БРСР, кримінальна справа, заведена за фактом виявлення поховань в лісовому масиві Куропати, припинена. Знайдені під час ексгумації поховань предмети одягу, взуття і т. п. як речі, що не мають цінності, знищити»[12].

Опублікування результатів слідства про здійснення розстрілів співробітниками НКВС викликало хвилю обурення ветеранів та інших незгодних з результатами слідства людей, які написали низку листів до ЦК КПРС в Москву про можливі фальсифікації результатів розслідувань. Комісії з Генеральної прокуратури СРСР двічі приїжджали для перевірки фактів проведення розстрілів органами НКВС і знаходили їм підтвердження[11].

Протягом 1990-х років слідство у справі кілька разів розпочиналося знову. З'явилися твердження, що розстріли були начебто організовані німецькими окупантами в роки Другої світової війни[15], але всі вони були оскаржені пізніше[16].

На підтримку версій про «німецький слід» була утворена громадська комісія з розслідування злочинів в Куропатах під керівництвом Корзуна, яка в червні 1991 року направила в прокуратуру СРСР зібрані нею матеріали, які нібито доводили, що в Куропатах знаходяться останки жертв німецьких окупантів. Однак факти, викладені у зверненні громадської комісії, не знайшли підтвердження. У лютому 1992 року на вимогу громадської комісії слідство було відновлено знову, але за результатами роботи воно підтвердило висновки державної комісії.

1993 року громадська комісія в черговий раз звернулася до Верховної Ради Республіки Білорусь з пропозицією переглянути висновки державної комісії при розслідуванні подій в Куропатах, в результаті чого було проведено ще одне розслідування. Серед інших розглядалася версія розстрілів євреїв гітлерівцями. З метою перевірки цієї версії були зроблені запити в Єрусалимський Інститут Холокосту Яд Вашем, де зібрана найповніша інформація про репресії щодо євреїв. Як місця розстрілу єврейського населення Мінськ, Дрозди, Масюковщина, Куропати, Цна-Йодкове, Зелений Луг не значилися. Також не було відомостей про розстріли в Куропатах і в німецьких архівах. Згідно з висновками німецьких експертів метод поховань в Куропатах не є гітлерівським: ті зазвичай копали великі могили — до 50-60 метрів в довжину, у жертв при цьому забирали одяг і особисті речі, знімали золоті коронки[12].

У середині 1990-х років генеральний прокурор Білорусі Олег Божелко заявив, що в результаті нового розслідування виявлено, що в Куропатах загинули не більш за 7 тисяч осіб[1].

Куропатський ліс

1998 року було прийнято рішення про початок нового, четвертого розслідування, яке проводилося з метою перевірки висновків попередніх комісій. Розслідування було доручено старшому помічнику військового прокурора Білорусі Віктору Сомову. Воно закінчилося 1999 року. Воно підтвердило, що масові розстріли в Куропати відбувалися органами НКВС з другої половини 1930-х років до початку війни з Німеччиною. Версія про розстріли населення німцями знову не знайшла підтвердження[16]. У перебігу слідства було виявлено найбільше з усіх знайдених в Куропатах поховань, де були залишки понад 300 осіб. Вперше за всю історію розкопок в Куропатах були знайдені речові докази з конкретними датами й прізвищами, які свідчили про те, що розстріли здійснювалися до війни. У похованні N30 знайшли тюремні квитанції про відібрання цінних речей під час арешту, які видали 10 червня 1940 Мойші Крамеру і Мордехаю Шулескесу[12].

Проте, згідно з кандидатом історичних наук Андрієм Метельським, останнє дослідження Куропат, проведене 1997 року істориками Національної академії наук Білорусі, співробітниками прокуратури, КДБ і громадськості, за підсумками якого була прийнято одноголосно висновок про те, що розстріли в Куропати здійснював НКВС, не отримало відповідної публічності. Метельському пощастило побачити лист з Генпрокуратури до Адміністрації президента з пропозицією «матеріали слідства не розголошувати та до відома громадськості не доводити»[17].

Жертви

Число жертв
Меморіальна дошка в пам'ять жертв репресій

Кількість жертв в Куропатах точно не з'ясована: архіви КДБ Білорусі, що стосуються Куропат, є засекреченими[4]. Існують різні версії та оцінки.

У статті «Шумлять над могилою сосни…» Зенона Позняка, надрукованій в газеті «Літаратура і мастацтва» 16 вересня 1988 року, після проведення власних розкопок і досліджень автор робить висновок, що кількість жертв може становити 102 тисячі осіб. Позняк зазначає, що справжня цифра похованих в Куропатах може досягати 220—250 тисяч осіб, бо існують могили, більші за розмірами за досліджені, а також безліч могил зникло під час прокладання Мінської кільцевої дороги наприкінці 1950-х — початку 1960-х років, газотраси й вирубки лісу навколо неї в березні-травні 1988 року, а також, можливо, під час рубки й посадки лісу на цьому місці в 1940-х роках[5]. Розкопки, проведені в липні 1988 року, на основі яких робилася ця оцінка кількості жертв, є першою відомою ексгумацією в Куропатах. Разом з цим дослідники у своєму звіті звертають увагу на те, що до цих розкопок в Куропатах вже проводилася ексгумація і певні частини поховань вже були вибрані[5], що виражається в значному розходженні між кількістю знайдених черепів і кількістю виявлених пар стегнових кісток. За попередньої ексгумації з ям був вибраний значний об'єм похоронного шару небіжчиків, але поховання були засипані в недостатній мірі малою кількістю ґрунту, в результаті всі 510 виявлених могил мали западини глибиною від 0,18 до 0,65 м від лінії країв могили. На думку Позняка, частина трупів могла бути забрана з Куропат після наказу вищого керівництва СРСР в 1940-х — 1950-х роках, коли випадок розстрілів польських офіцерів у Катині органами НКВС набув розголосу[18].

Перше слідство за фактом масових розстрілів закінчилося в листопаді 1988 року, і за його результатами Генеральний прокурор БРСР Г. Тарнавський повідомив, що в Куропатах поховані не менше 30 тисяч осіб[2]. До такої ж цифри можна прийти, аналізуючи результати комплексної судово-медичної та криміналістичної експертизи, яка виявила, що в 6 досліджених похованнях були знайдені залишки не менш 356 осіб. Враховуючи, що кількість поховань становить 510, можна зробити висновок, що число похованих в Куропатах людей становить не менше 30 тисяч осіб.

Згідно з довідником «Беларусь», виданим 1995 року, кількість жертв становила до 100 тисяч осіб[3][4].

У середині Генеральний прокурор Білорусі Олег Божелко на підставі нового розслідування 1997–1998 років, в ході якого були проведені розкопки 23 передбачуваних місць поховань, і тільки в 9 з них виявлені людські останки, зробив заяву, що в Куропатах поховано не більше 7 тисяч осіб[1].

Професор Вроцлавського університету Здзислав Вінницький стверджує, що кількість жертв в Куропатах становить 250 тисяч осіб[7]. Британський історик Норман Дейвіс відзначає, що жертв може бути навіть більше[8].

Походження жертв

Про соціальне і національне походження розстріляних можна судити лише за результатами проведених досліджень.

З результатів розкопок 1988 року відомо, що всі поховані належали до цивільного населення. Поховані характеризуються різним побутовим рівнем, але більшість похованих належало до нижчих демократичних верств населення (робітники, селяни, дрібні службовці, сільська інтелігенція). Серед похованих також були виявлені представники інтелігенції та жінки[5].

Виявлено, що поховані походили з різних місць Білорусі. Значна частина похованих була із Західної Білорусі, приєднаної до БРСР 1939 року. У певних досліджених могилах були виявлені залишки одягу та взуття радянського виробництва, в інших — західного[19], також був знайдене взуття виробництва країн Прибалтики. В одній з могил значна кількість взуття була саморобною[5].

Разом з тим підтверджено, що, крім білорусів, серед убитих в Куропати були також польські громадяни[20]. В ході одного з досліджень в Куропатах був виявлений чоловічий гребінь, з одного боку якого польською мовою було написано «Важкі хвилини ув'язненого. Мінськ 25 04.1940. Думка про вас доводить мене до сказу», а з іншого — «26 IV розплакався — важкий день»[19].

Назва
Квіти на тлі хрестів в Куропати

Точних відомостей, звідки походить назва «Куропати», немає. До 1988 року на топографічних картах така назва відсутня, урочище називалося «Брід». Існує версія, що вже під час розстрілів Куропатами місцеві жителі називали невелику ділянку бору, який припадав на гірку. Ділянка була обнесена високим, не менш за 3 метри, парканом, по верху якого був пущений колючий дріт, а за самим парканом перебувала охорона з собаками[12].

Зенон Позняк, який разом з Євгеном Шмигальовим написав статтю «Курапаты — дарога смерці», зазначає, що не думав, що цією назвою вводить нове слово в білоруську мову і новий термін в білоруську історію. Позняк зазначає, що почув це слово з уст молодих хлопців, які пояснювали, що куропатами називаються білі весняні квіти, що ростуть в травні на могилах в урочищі[21]. Зазвичай такі квіти в Білорусі називаються білими пролісками (біл. Белыя пралескі).

Згідно з іншою думкою, куропатами місцеві селяни називали польові квіти[9].

Суспільний резонанс

1988 року в Куропатах пройшла масова антирадянська демонстрація і перша хода до місця поховань під гаслами осуду ідей сталінізму. Хода була розігнана внутрішніми військами із застосуванням сльозогінного газу, що викликало реакцію обурення в суспільстві й підвищила ступінь уваги до Куропат.

Людей почали розганяти, бити, арештовувати, труїти газом з портативних балончиків. Отруїли і Позняка, який йшов на чолі колони. Але Позняк не пішов геть. Він направив натовп на околицю і повів до Куропат. Однак і там шлях колоні перегородили війська. Тоді Позняк загорнув всіх в поле. І в чистому полі під сніжком, який сипав з хмарного неба, відбулося богослужіння. Вгорі майорів біло-червоно-білий прапор, виступали оратори і серед них письменник Володимир Орлов. Василь Биков «Довга дорога додому»

Відтоді щорічно проводяться ходи в Куропати з метою увічнення пам'яті жертв сталінських репресій.

На Діди 1989 року в Куропатах був установлений семиметровий «Хрест Страждань». Куропати стали символом боротьби за незалежність Білорусі, проти комуністичної ідеології. Політизація проблеми стала однією з причин, що перешкоджають об'єктивному розслідуванню та оцінці доказів у цій справі.

1994 року урочище Куропати відвідав президент США Білл Клінтон і подарував меморіальний знак «Від народу США народу Білорусі в пам'ять» — гранітну лавку, яка пізніше отримала назву «лава Клінтона». Пам'ятник неодноразово руйнувався невідомими вандалами, але кожен раз відновлювався заново. Також Куропати відвідав президент Польщі Лех Валенса[22].

Хода до урочища Куропати. Учасники несуть дерев'яну каплицю (2002)

18 червня 1998 року Виконавчий комітет Мінського району своєю постановою прийняв землі від кільцевої дороги до дороги на Заславль під охорону, зобов'язав Державну автомобільну інспекцію (ДАІ) встановити заборонні знаки на дорогах в урочищі та доручив Боровлянському сільському виконкому доглядати за місцями поховань. Однак у 1999–2000 роках територія Куропат була занедбана: лісовий масив перетворився на місце відпочинку жителів прилеглих мінських мікрорайонів, могили поросли чагарником. Для запобігання небезпеки, що нависла над Куропатами, Зенон Позняк закликав до створення Народного Меморіалу та запропонував ідею Хресної ходи на Діди. Концепція Меморіалу — технологія, кількість і розміщення хрестів — обговорювалася в лютому-березні 2000 року. 2000 року відбулася перша Хресна хода, на яку були підготовлені 20 великих хрестів і багато менших. Це було початком меморіалізації Куропат, але деякий час після цього хрести ще не встановлювалися. 2001 року відбулася наступна Хресна хода з встановленням багатьох хрестів в Куропатах і впорядкуванням території урочища й могил[23]. Ідея Хресних ход отримала популярність і з того часу вони стали проводитися щорічно. В цілому до 2008 року в Куропатах були встановлені понад півтисячі хрестів[22].

24 лютого 2002 року виконком Мінського району своїм протоколом виділив землю в охоронній смузі Куропат під каплицю Свято-Воскресенського приходу Мінська.

До ходи на Діди 2002 року художник Олексій Марочкін підготував ікону «Богоматері Куропатської всіх невинно розстріляних», яка була освячена в Куропатах 2 листопада 2002 року[24]. Оригінал ікони був подарований Червоному костелу, а на Діди 2003 року в Куропатах була встановлена ​​каплиця з репродукцією ікони матері Божої Куропатської. Каплиця була зроблена за ескізом Олексія Марочкіна[25].

29 жовтня 2004 року в Куропатах відбулося урочисте відкриття пам'ятного знака від білоруських євреїв жертвам сталінізму. Меморіальний знак виготовлено з каменю, який колись був частиною пам'ятника Сталіну в Мінську[26].

Наприкінці 2008 року представники громадськості направили до Адміністрації президента і Рада Міністрів Білорусі лист з пропозицією внести урочище Куропати до Списку всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. Лист підписали голова Білоруського добровільного товариства охорони пам'яток історії та культури Антон Остапович, голова Білоруської асоціації жертв політичних репресій Зінаїда Тарасевич та науковий керівник історико-культурної цінності «Куропати» Мая Кляшторна[27]. У відповіді на лист Міністерство культури Білорусі відмовилося представити Куропати до внесення до Списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на підставі Конвенції ЮНЕСКО 2005 року. Антон Остапович зазначив, що Конвенція допускає включення до Списку всесвітньої спадщини об'єктів, які зробили сильний вплив на історичний розвиток, яким і є Куропати[28].

У вересні 2010 року урочище відвідали 127 польських мотоциклістів в рамках пробігу «Катинський шлях», який проходив на територіях Литви, Білорусі, України та Росії. Разом з ними Куропати відвідали представники польського посольства і заступник міністра закордонних справ Білорусі Валерій Воронецький[29].

Реконструкція МКАД
Будівництво МКАД через Куропати (2001)

Новий поштовх в темі Куропат стався на початку 2000-х років, коли було прийнято рішення про розширення Мінської кільцевої автомобільної дороги з двох смуг руху до шести, після чого ситуація в Куропатах загострилася. Варіант дороги в обхід Куропат згідно з проєктом 1993 року було відхилено. Взимку 2001–2002 року представники ряду демократичних об'єднань організовували мітинги та чергування в урочищі, перешкоджаючи дорожнім роботам і звинувачуючи владу в намірі провести автодорогу безпосередньо через поховання. Учасники акцій протесту намагалися не допустити пошкодження меморіалу будівельною технікою. Також існували свідчення, що Мінська кільцева автодорога спочатку вже була побудована на місці поховань[30].Своєю чергою, учасники акцій протесту були звинувачені у використанні теми Куропат в політичних цілях на підставі результатів археологічних розкопок 1987, 1992 і 1998 років, а також висновків Інституту історії Національної академії наук Білорусі, які свідчили про те, що поховання знаходяться в стороні від передбачуваного маршруту дороги й починаються за 75-80 метрів від фронту будівництва[31]. На цій підставі в Куропатах час від часу відбувалися сутички учасників акції протесту і білоруських спецслужб.

В цілому охорона Куропат тривала з вересня 2001 до липня 2002 року[32]. В урочищі встановлювалися нові хрести, почалися переговори, консультації. До теми Куропат було привернуто увагу міжнародної спільноти, ця проблема почала ширше висвітлюватися у пресі. В результаті Мінська кільцева дорога була розширена в сторону Куропат на пару десятків метрів, але пішла інакше, ніж планувалося спочатку[23].

Селище «Сонячний»

Наприкінці 2002 року Мінський районний виконавчий комітет відвів прилегле до Куропат поле під забудову котеджного селища під назвою «Сонячний» у безпосередній близькості від місць масових поховань. Будівельна компанія, займаючись відведенням землі, не замовляла проект охоронних зон навколо Куропат і самостійно без дозволу визначила кордон охоронної зони за своїм проєктом на відстані 80 метрів від Куропат, після чого були позначені кордони будівництва та завезені будівельні матеріали[23]. У зв'язку з цим будівництвом серед громадськості виникла хвиля обурення, представники проєктних інститутів самостійно розробили проект охоронних зон, який після докладання зусиль громадськості зрештою затвердила Науково-методична Рада при Комітеті охорони історичної спадщини та культурних цінностей в травні 2003 року. У квітні 2003 року голова Мінського облвиконкому Микола Домашкевич наказав Мінському райвиконкому розірвати договір на оренду землі під будівництво на території, прилеглій до Куропат. 28 квітня 2003 року виконком Мінської області постановою № 308 зобов'язав Дорожню ремонтно-будівельну управу № 113 (ДРБУ-113) відновити Куропати шляхом стягнення з товариства з додатковою відповідальністю «ВігЕўраБуд». 13 травня Виконком Мінського району постановою № 383 скасував договір з «ВігЕўраБуд'ом» про будівництво в Куропатах котеджів[33]. У червні 2003 року будівництво зупинили, будівельний майданчик ліквідували, а всі матеріали вивезли[34]. Земля навколо Куропат була законсервованою до визначення і затвердженню Радою Міністрів Білорусі охоронної зони меморіалу.

Згідно з проєктом охоронних зон, розробленим 2002 року, ширина охоронної зони становила від 200 до 500 метрів навколо Куропат. 2004 року Міністерство культури Білорусі прийняла постанову під назвою «Про зони охорони матеріальної нерухомої історико-культурної цінності — Місце загибелі жертв політичних репресій 1930—1940 років в урочищі Куропати», яка скорочувала ширину захисної зони до 110—250 метрів. Скорочення охоронної зони пояснювалося відсутністю нормативного документа у справі меморіалізації Куропат[35].

Будівництво бізнес-центру в охоронній зоні меморіалу

У лютому 2017 року журналісти Нашої ниви виявили, що біля Куропат скоротили охоронну зону, щоб на її місці збудувати бізнес-центр. Зміна меж була затверджена постановою Міністерства культури № 70 від 1 грудня 2014 року. Будівництво бізнес-центру в колишній охоронній зоні Куропати почала компанія «Белреканструкция», замовника будівництва — компанія «Кіпреканструкция». За інформацією порталу 1863x.com, головний ініціатор згаданого будівництва біля Куропат — один з найбагатших людей Білорусі Ігор Онищенко[36]. Місцеві жителі й активісти Молодого фронту намагаються зупинити будівництво[37][38]. Активісти поставили намет. Станом на 21 лютого 2017 року протистояння активістів та будівельників триває. До акції приєднався Алесь Логвинець[39]. 22 лютого близько 13:00 міліцією було затримано активіста Молодого Фронту Павла Старовойтова. За інформацією лідера активістів Дмитра Дашкевича, співробітники міліції склали кілька адміністративних протоколів стосовно активістів за блокування будівельної техніки[40]. Близько 3 години ночі на 23 лютого на активістів, які тримають вахту протесту на будівництві біля меморіального комплексу «Куропати», напали півтора десятка невідомих в масках і з загостреними дерев'яними палицями. Нападники вигукували «Слава Росії!» і «Біла раса!». Більше за всіх постраждав від нападу Алесь Киркевич. Його вдарили дерев'яною битою по скроні, з голови йшла кров. В інших немає серйозних пошкоджень. Активіст Юрій Лукашевич поїхав в міліцію писати заяву. Міліціонер, який був на майданчику вночі, відійшов за годину-дві до нападу, після бійки міліція приїхала, опитала активістів і поїхала. За інформацією одного з захисників табору Павла Виноградова, вранці табір біля будівництва був відновлений. Також вранці на місце протесту приїхали голова Партії БНФ Олексій Янукевич і лідер «Молодого фронту» Дмитро Дашкевич. На 18.00 23 лютого був анонсований великі збори місцевих жителів проти будівництва. Павло Виноградов запевнив, що через напад зривати збори не будуть. На той момент на активістів склали сумарно 6 адміністративних протоколів[41]. На вечір 23 лютого жителі зібрали 600 підписів під зверненням проти будівництва. Папір направили в прокуратуру і Палату представників. Табір протестувальників збільшився, стоять вже два намети. На зборах були присутні близько півсотні людей разом з журналістами. Серед присутніх — Павло Северинець, Дмитро Дашкевич, Алесь Киркевич, Алесь Логвинець, Олексій Янукевіч, Антон Матолька. Активісти повідомили, що заява в міліцію з приводу нічного нападу була прийнята. На 18:15 зібралося вже близько сотні жителів. За словами Дмитра Дашкевича, захист Куропати від будівництва триватиме[42].

Офіційна позиція
Відновлена ​​пам'ятна дошка з текстом постанови Ради Міністрів БРСР 1989 року

18 січня 1989 року Радою Міністрів БРСР на підставі результатів урядової комісії про факти масових розстрілів людей в урочищі під Мінськом було прийнято постанову № 42, яка передбачала проведення відкритого конкурсу на пам'ятник жертвам масових репресій в Куропатах і його встановлення[43]. Видавництву «Білоруська радянська енциклопедія» було рекомендовано підготувати спеціальне видання, присвячене жертвам сталінізму, а президії Академії наук БССР організувати «всебічне вивчення причин і наслідків масових репресій»[44]. За словами Ігоря Кузнєцова, члена Міжнародного історико-просвітницького, благодійного та правозахисного товариства «Меморіал» і найбільш авторитетного в Білорусі дослідника радянського тоталітаризму, жодне з положень постанови Ради Міністрів БРСР від 1989 року станом на 2010 рік виконано не було[44].

30 листопада 1993 року Куропати були внесені до Державного списку історико-культурних цінностей Республіки Білорусь як «Місце знищення жертв політичних репресій 30-40-х років XX століття в урочищі Куропати»[45] і пам'ятник історії міжнародного значення[46].

2005 року громадські об'єднання «Діаріуш» і «Білоруська асоціація жертв політичних репресій», міжнародне громадське об'єднання «Білоруська перспектива» і міжнародне історико-просвітницьке, благодійне і правозахисне об'єднання «Меморіал» оголосили відкритий суспільний конкурс зі створення тексту для меморіального знака жертвам політичних репресій 20 століття в Білорусі. У положенні про конкурс організатори наголошували, що держава демонструє повну байдужість до ситуації в Куропатах[47].

Придорожній вказівник на МКАД

2008 року на Мінській кільцевій автомобільній дорозі коло з'їзду в сторону Куропат був установлений придорожній покажчик: «Місце загибелі жертв політичних репресій в урочищі Куропати 1930-1940 років»[48].

2009 року меморіальна секція Білоруського добровільного товариства охорони пам'яток історії та культури направила звернення до Ради Міністрів Білорусі з нагадуванням про необхідність виконання постанови Ради Міністрів БРСР. У відповіді на звернення директор Інституту історії Національної академії наук Білорусі, доктор історичних наук професор Олександр Коваленя відповів, що увічнення пам'яті жертв сталінізму — трагедія білоруського народу і всенародна справа, яка вимагає широкого обговорення та прийняття рішення на законодавчому рівні[49].

2009 року заступник голови Мінського міського виконавчого комітету Михайло Тітенков повідомив, що міська влада «вважають за можливе розглянути питання про створення пам'ятника жертвам політичних репресій та доброустрою урочища Куропати»[50], однак тільки після того, як буде завершено створення меморіалу «Тростянець» і доброустрій колишнього Мінського братського військового кладовища Першої світової війни[44].

Восени 2009 року в газеті Адміністрації президента Білорусі «Советская Белоруссия» було надруковано статтю «Куропати: мир під соснами», де урочище було названо «кладовищем загальнонаціонального масштабу», а за пів року до цього — організований «круглий стіл» з дискусією на тему Куропат[9]. Історик Ігор Кузнєцов відзначив, що це важливий крок для громадськості, якого давно чекали, а на думку археолога Миколи Кривальцевича, проблема визнання-невизнання Куропат державою була політична, але сам факт визнання вартий уваги[51].

Разом з тим, тема Куропат в підручниках, виданих у Білорусі в 2000-х роках, не згадувалася взагалі[11].

Як стало відомо в кінці липня 2010 року, в Куропатах звалилася пам'ятна табличка: дерев'яні стовпи, на яких вона стояла, згнили[52].

Вандалізм
Нахилений хрест в Куропатах

Надання Куропатам статусу «історико-культурної цінності першої категорії» 1993 року було, серед іншого, вимушеним заходом захисту могил від грабіжників[16]. Вже в листопаді 1994 року міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко після отримання чергових повідомлень про розграбування поховань віддав наказ на здійснення необхідних заходів щодо урочища Куропати відповідно до вимог білоруського законодавства. Попри це, навесні 1995 року грабіжники розкопали понад 10 могил, а людські останки були розкидані навколо них[16]. Восени 1998 року з могили були витягнуті кістки, перепоховані після ексгумації могил представниками слідчої комісії. У квітні 1999 року грабіжниками були розкопані 6 могил, в жовтні 1999 року — ще чотири. Деякі з могил викопувалися грабіжниками до глибини в 1,8 м на площі до 4-5 м². Поруч з могилами в піску лежали останки та фрагменти особистих речей розстріляних. Як зазначив археолог Микола Кривальцевич, характер розкопки могил свідчив про добре організовану і підготовлену акцію[16].

Пошкоджений меморіальний знак «Від народу США народу Білорусі в пам'ять»

Пошкодження пам'ятних знаків і хрестів в Куропатах невідомими відбувалося десятки разів[53], причому значною мірою — з другої половини 1990-х років: до тих пір випадки вандалізму були одиничними[11]. За фактами знищення пам'ятних хрестів кримінальні справи заводилися тричі, але по них ніхто так і не був покараний[54].

Наприкінці 1990-х років була зламана металева табличка з написом «Мученикам Білорусі» на Хресті Страждання[55]. У травні 2003 року в Куропатах були зламані 10 хрестів[56]. 2004 року з закладного каменя була знята пам'ятна дошка з рішенням Ради Міністрів БРСР про необхідність створення пам'ятника в Куропатах. Дошка була відновлена ​​восени 2005 року, але через тиждень зникла знову. В черговий раз пам'ятна дошка з текстом постанови була відновлена 2007 року стараннями громадськості[57].

У грудні 2005 року невідомі двічі оскверняли свастикою і сатанинськими написами куропатські хрести, пам'ятник загиблим в урочищі євреям і зображення Богоматері Куропатської[55].

2007 року був повалений хрест «Мученикам Білорусі». У квітні 2007 року були зламані 6 хрестів і кілька пошкоджені[53]. У жовтні 2007 року «Хрест страждання», встановлений 1989 року, був знищений[58]. Під час ходи Діди 2007 року «Хрест Страждань» був відновлений заново. У березні 2008 року невідомі зламали 36 хрестів[59]. Навесні 2009 року в Куропатах були розкопані дві могили: з ями на поверхню були викинуті людські кістки та старі речі[54]. У квітні 2009 року були зламані ще 6 хрестів[60] У грудні 2009 року невідомі зламали кілька хрестів, у тому числі хрест-каплицю з копією ікони Матері Божої Куропатської[61].

Станом на 2009 рік меморіальна «лава Клінтона» (пам'ятний знак «Від народу США народу Білорусі в пам'ять»), встановлена ​​1994 року, дванадцять разів потерпала від вандалізму[55]. З цього приводу посольство США в Білорусі виступило зі спеціальною заявою[53].

У листопаді 2010 року в Куропатах були зламані 38 хрестів[62]. За даним фактом було порушено кримінальну справу за статтею «Хуліганство» Кримінального кодексу Республіки Білорусь[63].

Попри часті акти вандалізму в урочищі Куропати, до активного пошуку правоохоронними органами злочинців справа зазвичай не доходить. Тільки одного разу в листопаді 2008 року активістам КХП БНФ вдалося зловити 2 неповнолітніх вандалів і передати міліції. Було заведено кримінальну справу, але реально їх не покарали[61]: стаття Кримінального кодексу «Осквернення історико-культурних цінностей» була перекваліфікована в «Злісне хуліганство», в результаті чого обвинувачені потрапили під амністію[64][64]. Це був перший випадок, коли слідство висунуло звинувачення конкретним особам за фактом вчинення актів вандалізму в Куропатах[64].

Для відновлення меморіального комплексу в урочищі традиційно влаштовуються толоки: люди прибирають і впорядковують територію, ремонтують хрести[65].

Географічне місце

Урочище Куропати знаходиться безпосередньо за Мінською кільцевою дорогою на північ від центру міста (52-й км МКАД). Адміністративно Куропати належать до території Боровлянської сільради Мінського району.

З Мінська в Куропати можна потрапити від ДС «Зелений Луг» (зупинка автобусів 13, 13д, 24, 87, 109а; тролейбусів 1, 46, 53), перейшовши через перехід під МКАД, розташований 500 м на північний захід від диспетчерської станції; від виставкового центру «Експобел», який знаходиться за 700 м на південний схід від урочища; або на автобусах 109, 109а, 109в (зупинка «Куропати») з ДС «Карбишева».

Куропати знаходяться приблизно на відстані 1,2 км на північний схід від Цнянського водосховища. Потрапити в урочище можна через один з декількох підземних переходів під Мінською кільцевою дорогою.

Посвяти

1990 року композитор Кім Тесаков створив симфонію № 4 «Куропати»[66]. 30 липня 2004 Виконком Мінська постановою № 1520 перейменував вулицю Бузкову (Цна) в Куропатську[67].

Галерея
  • Урочище Куропати
  • Діди-1989 (вул. Калиновського)
  • Куропати, 1989 рік
  • Хрести і меморіальний камінь в Куропатах, 2000 рік
  • «Лава Клінтона»
  • Хрест Страждань
  • Намет учасників акції протесту, 2001 рік
  • Меморіальний камінь (2001)

Панорама
Панорама урочища Куропати

Примітки
  1. Пресс-релиз Беларусского Хельсинкского комитета № 19 от 27.10.98 г. Архівовано 31 жовтня 2010 у Wayback Machine.(рос.)
  2. Евгений Ростиков. По кому стреляют Куропаты (Еще раз о том, как жертвы немецких фашистов превратили в жертвы «сталинских репрессий») Архівовано 22 грудня 2012 у Archive.is // «Завтра», 22 жніўня 2000 г.(рос.)
  3. Даведнік «Беларусь». — Мн.: «Беларуская энцыкляпэдыя», 1995.
  4. Памяць і забыцьцё Курапатаў // Радыё Свабода, 28 кастрычніка 2009 г.
  5. З. Пазьняк, Я. Шмыгалёў, М. Крывальцэвіч, А. Іоў. Курапаты. — Мн.: Тэхналогія, 1994.
  6. Kurapaty // Zaprudnik J. Historical dictionary of Belarus. — Lamham. — London: Scarecrow Press, 1998. P. 139.
  7. Zdzisław J. Winnicki. Szkice kojdanowskie. — Wrocław: Wydawnictwo GAJT, 2005. ISBN 83-88178-26-1. — С. 77—78.
  8. Norman Davies. Powstanie '44. — Kraków: Wydawnictwo Znak, 2004. ISBN 83-240-0459-9. — С. 195
  9. Павел Якубович. Куропаты: мир под соснами // «Советская Белоруссия», 29 кастрычніка 2009 г.
  10. Закон Рэспублікі Беларусь «Аб ахове гісторыка-культурнай спадчыны»
  11. Молодые белорусы думают, что Куропаты — это в России // «Завтра твоей страны», 28 кастрычніка 2008 г.
  12. Игорь Кузнецов. Куропатское дело: 20 лет спустя // «БелГазета», 21 чэрвеня 2008 г.
  13. Ушакін, 2013, с. 161.
  14. Игорь Кузнецов, член Международного историко-просветительского, благотворительного и правозащитного общества «Мемориал». Забыть значит предать Архівовано 7 липня 2004 у Wayback Machine. // БДГ № 1420, 16.04.2004
  15. Владимир Костырко. Куропаты: фальшивка националистов трещит по швам Архівовано 3 червня 2012 у WebCite // «Газета Правда», 27 траўня 1999 г.
  16. Курапаты: трагедыя працягваецца // «Народная Воля», 30 кастрычніка 1999 г.
  17. Аляксей Хадыка. Курапаты — справа дзяржавы і грамадскасці Архівовано 2 січня 2010 у Wayback Machine. // «Новы Час», 27 лістапада 2009 г.
  18. Зянон Пазьняк. Курапаты. Дзесяць гадоў пасьля Архівовано 7 квітня 2009 у Wayback Machine. // Наша Ніва № 12 (109), 1998 г.
  19. Sławomir Kalbarczyk. Przedmioty odnalezione w Bykowni i Kuropatach świadczą o polskości ofiar, Biuletyn IPN Nr 10-11 (81-82), październik-listopad 2007, ISSN 1641-9561, ss. 47-54 (пол.)
  20. Беларускі катынскі сьпіс // Беларуская рэдакцыя Польскага Радыё, 07 красавіка 2010 г.
  21. Зянон Пазьняк Курапаты Архівовано 12 квітня 2013 у Wayback Machine. // «Слоўнік Свабоды», 2000 г.
  22. У Курапатах 20 гадоў таму адбылося першае шэсьце і мітынг // Радыё Свабода, 19 чэрвеня 2008 г.
  23. Алесь Чахольскі, З цыклю «Беларусы пад акупацыяй»: Я — беларус! Архівовано 15 листопада 2016 у Wayback Machine. // Беларускія Ведамасьці № 55, 2005 — студзень 2006 г.
  24. А. Марачкін адрэстаўруе пашкоджаны ў Курапатах абраз Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine. // Радыё Свабода, 1 сьнежня 2005 г.
  25. А. Марачкін абнавіў каплічку ў Курапацкім лесе[недоступне посилання з липня 2019] // Радыё Свабода, 5 кастрычніка 2007 г.
  26. http://tripidea.ru/content/view/?id=497619 Архівовано 4 вересня 2014 у Wayback Machine. Куропаты, Минск: Фото и отзывы туристов, адрес на карте, как добраться
  27. Урочышча Курапаты — у Спіс сусветнай культурнай і прыроднай спадчыны ЮНЕСКА Архівовано 22 листопада 2011 у Wayback Machine. // Народная Воля № 183-184, 2 сьнежня 2008 г.
  28. Ці трапяць Курапаты ў Сьпіс ЮНЭСКА? // Беларуская рэдакцыя Польскага Радыё, 21 студзеня 2009 г.
  29. Польскія байкеры ў Курапатах // Радыё Свабода, 1 верасьня 2010 г.
  30. З учорашняга вечару ва ўрочышчы ўвесь час знаходзяцца прадстаўнікі Маладога фронту, яны не дазваляюць будаўнікам працаваць на тэрыторыі Курапатаў // Радыё Свабода, 25 верасьня 2001 г.
  31. А. Фадеев. Кто раздувает пламя в Куропатах Архівовано 22 червня 2006 у Wayback Machine. // Информационно-аналитический бюллетень Института стран СНГ, 15 лістапада 2001 г.
  32. Пяць гадоў варты ў Курапатах // Наша Ніва, 7 лістапада 2006 г.
  33. Віктар Хурсік. Курапаты сёньня // Звязда: газета. — 25 чэрвеня 2003. — № 159 (24843). — ISSN 1990-763x.
  34. Курапаты: будаўніцтва катэджнага памёлку спыненае Архівовано 12 травня 2015 у Wayback Machine. // Радыё Свабода, 20 чэрвеня 2003 г.
  35. Курапаты паменшылі ў памеры? // Радыё Свабода, 17 траўня 2004 г.
  36. Як учень Далай-Лами знищує Куропати Архівовано 26 лютого 2017 у Wayback Machine. // 1863x.com
  37. Місце будівництва бізнес-центру біля Куропати перестала бути захисною зоною два роки тому КАРТА // Наша Ніва
  38. П'ять запитань і відповідей про конфлікт навколо забудови в Зеленому Лузі близько Куропати // Наша Ніва
  39. Протестуючі vs. будівельники ФОТО, ВІДЕО // Наша Ніва
  40. Затримано одного з захисників Куропати // Наша Ніва
  41. Куропати: активісти відновили табір після нападу, буде заява в міліцію // svaboda.org
  42. У Куропати пройшов масовий збір місцевих жителів ФОТО // Наша Ніва
  43. «Цяперашняя ўлада Беларусі — гэта фактычна нашчадкі тых, хто быў наверсе, а ня ў яме, калі ў Курапатах адбываліся расстрэлы» // Радыё Свабода, 18 студзеня 2005 г.
  44. 21 год назад улады прызналі Курапаты // TUT.BY, 18 студзеня 2010 г.
  45. Курапаты: культура памяці ў Беларусі патрабуе грамадзянскай мужнасьці. Архів оригіналу за 15 листопада 2016. Процитовано 7 серпня 2014.
  46. Вновь возбуждено уголовное дело по фактам вандализма в Куропатах // БелаПАН, 4 траўня 2009 г.
  47. Тамара Сяргей. Памяці бязвінных ахвяр сталінскага тэрору Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. // Абажур № 42-43, 2005 г.
  48. У Курапатах ушанавалі памяць ахвяраў рэпрэсій Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine. // Радыё Свабода, 29 кастрычніка 2008 г.
  49. Директор Института истории: Увековечение памяти жертв сталинизма — всенародное дело, требующее принятия решения на законодательном уровне // БелаПАН, 30 чэрвеня 2009 г.(рос.)
  50. Улады паабяцалі помнік у Курапатах Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine. // SvabodaBY.net, 17 сакавіка 2009 г.
  51. Праз дваццаць гадоў улада прызнала Курапаты // Радыё Свабода, 30 кастрычніка 2009 г.
  52. У Курапатах павалілася памятная шыльда // Наша Ніва, 30 ліпеня 2010
  53. У Курапатах — новы акт вандалізму // Радыё Свабода, 21 красавіка 2007 г.
  54. «Черные копатели» добрались до Куропат // БелаПАН, 03 красавіка 2009 г.
  55. Курапаты: вандалы і пракурор // Радыё Свабода, 6 лютага 2009 г.
  56. Новы акт вандалізму ў Курапатах // Радыё Свабода, 14 траўня 2003 г.
  57. У Курапатах ушанавалі памяць ахвяраў сталінскіх рэпрэсіяў // Радыё Свабода, 28 лютага 2007 г.
  58. В урочище Куропаты неизвестными уничтожен Крест страданий, установленный осенью 1989 года // БелаПАН, 8 кастрычніка 2007 г.(рос.)
  59. Чарговы акт вандалізму ў Курапатах // Радыё Свабода, 13 сакавіка 2008 г.
  60. Справу пра вандалізм у Курапатах прыпынілі // Радыё Свабода, 22 чэрвеня 2009 г.
  61. Вандалы «прапісаліся» ў Курапатах // Радыё Свабода, 07 сьнежня 2009 г.
  62. У Курапатах зламаныя 38 крыжоў // Радыё «Свабода», 6 кастрычніка 2010
  63. Заведзена крымінальная справа за вандалізм у Курапатах // Наша Ніва, 9 лістапада 2010 г.
  64. Курапацкія вандалы трапілі пад амністыю Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine. // Наша Ніва, 1 чэрвеня 2009 г.
  65. У Курапатах адбылася традыцыйная талака // Радыё Свабода, 29 кастрычніка 2006 г.
  66. Ларыса Цімошык. Музыканты. Тут // Звязда: газета. — 24 кастрычніка 2006. — № 231 (25820). — ISSN 1990-763x.
  67. Алена Ляўковіч. Валожыну — вуліцу, Мулявіну — бульвар // Звязда: газета. — 10 жніўня 2004. — № 189 (25202). — ISSN 1990-763x.

Література

Посилання
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.