Миколаївська церка (Присліп)

Церква Святого Миколая була побудована з смерекових брусів, освячена в 1797 році (датовано за написом на одвірку):

"За благословением отця соизволениемъ сина, споспіше | ствімъ стаго дха, создася освященая церковь сия | року бжия 1797 дня.".[1]

За переказами місце для церкви було вибрано внаслідок хитрощів, коли мешканці горішньої частини села зняли хрест з старої церкви і закопали його на місці, яке їм подобалось, а інші мешканці села побачивши цей "знак" погодились її побудувати на цьому місці. Вважається, що церкуву побудували ті ж майстри, які пізніше побудували Церкву Введення в храм Пресятої Богородиці в сусідньому селі Торунь. Церкву реставрували в 1968 році[2][3][1].

Церква побудована з смерекових брусів, тризрубна з баштою над бабинцем. Була покрита гонтом. З нагоди 200-річчя церква була оббита бляхою (дах та опасання), стіни пофарбовані в жовтий колір. Зруб нави більший і квадратний, а зруби бабинця та вівтаря мають прямокутну форму. До бабинця примикає двоярусна каркасна галерея, наразі засклена. Над бабинцем розташована вежа, яка опоясана дахом - "фартухом", який переходить в двоскатний високий дах нави, а вівтар покритий нижчим двоскатним дахом. Башта є каркасною з голосниками у формі аркади та багатоярусним куполом барокової форми. Опасання оточує церкву з усіх сторін та розташоване на вінцях зрубів. Нава та вівтар мають коробове склепіння, а бабинець — плоске склепіння. В наві на східній частині церкви влаштовані хори. В середині церкви зберігся позолочений до річниці храму іконостас, датований 1759 роком, розмальований з використанням світлотіньового моделювання складок одежі та облич, а також ікони, які ймовірно походять з старішої церкви, датовані першою половиною XVII ст. Кілька ікон у кіотах (“Благовіщення”, “Трійця” та «Розп’яття») датуються 1729 роком. Ікони розписували як професійні художники, так і народні майстри. В інтер'єрі та екстер'єрі церкви спостерігається декоративна різьба по дереву (стовпчики ґанку, випуски вінців зрубів, арочки верхніх і нижніх голосниць, двері й одвірок)[4][5][6].

На іконостасі є напис, який свідчить про осіб, завдяки яким його споруджено:

"Сей иконостан сооружилъ рабъ бжіи Олекса Головчинъ и за старанімъ свщеннаого ерея отца Василия и Федіръ на поливицю Лазарівъ и со женами своими и со чади своими и за свое отпуще[ние] гріховъ и за преставшихъся родичовъ.".[1]

Написи на іконах свідчать, що окремі з них написані в першій половині XVIII ст., а саме на іконі “Благовіщення”:

"…сооружі рбъ бжи Алексей Зятюкъ | со женою своею за отп. гріх. св. р.б. АΨЛЗ (1737) мця мая дня И (8).".[1]

А також напис на другій іконі “Благовіщення”:

"… сооружіли сщенни їерей Андрей со женою своею на імя | Маріею за здравіе и за отпущеніе гріховъ своихъ ро бо АΨЛS (1736) мця апля дня Д (4).".[1]

Жертовник в церкві був збудований в 1754 році, про шо свідчить відповідний напис:

"…року бжїя АΨНД (1754) місяця дня ИІ (18) ноєбря.".[1]

Дзвіниця

Коло церкви розташована двоярусна дзвіниця. Нижній ярус споруджений зі зрубу, вкритий опасанням, а верхній - каркасний з опасанням та восьмисхилим шатровим верхом. На другому ярусі сформовані голосницями в формі аркади[6].

• Церква Введення в храм Пресятої Богородиці (Торунь);
• Церква святого Миколи Чудотворця (Ізки);
• Церква Святого Духа (Колочава);
• Церква Введення Пресвятої Богородиці (Розтока);
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Пилипець).

• Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 376 – 380;
• Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 125-126;
• Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М.: Искусство, 1973 г., с. 103 – 109;
• Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1985 г., т. 2, с. 190;
• Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 484 – 486.;
• Сирохман М. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008;
• Сторінка проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина".