Мирослав Туджман

Народився у Белграді,[5] де закінчив початкову школу, після чого в 1961 році переїхав із сім'єю в Загреб. Народився рівно на 1-шу річницю вінчання його батьків.[6] Названий Мирославом на честь знаменитого письменника Мирослава Крлежі, якого в той час обожнював його батько.[6]

1965 року закінчив гімназію, а 1970 року — філософський факультет Загребського університету за напрямом «філософія» і «соціологія». 1975 року здобув ступінь магістра з теми «Когнітивно-логістичні елементи фактів та інформації». Входив до професорсько-викладацького складу, а 1985 року в цьому ж університеті здобув ступінь доктора інформаційних наук, захистивши дисертацію на тему «Парадигма інформатики». З 1988 завідував кафедрою документознавства відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. 1988 року обраний доцентом. 1989 року заснував при факультеті Інститут інформаційних досліджень, ставши першим його керівником (1989—1990).[4] Був заступником декана філософського факультету (1990—1991). Викладав такі дисципліни, як теорія інформатики, організація знань, розвідувальні системи і служби. 1991 року обраний екстраординарним професором. Того ж року брав участь у хорватській війні за незалежність, а в 1992 році став керівником Центру стратегічних досліджень. Двічі був заступником керівника Управління національної безпеки та засновником і директором Хорватської розвідувальної служби (з 1993 по 1998 та в 1999—2000 рр.).[4] Головував у колегіях із національної безпеки в Дипломатичній академії, Воєнній школі та Розвідувальній академії. 1995 року Президент Туджман нагородив його орденом князя Домагоя за заслуги воєнного часу як члена політичної адміністрації Міністерства оборони.[7] 1998 року він дістав посаду штатного професора філософського факультету Загребського університету.[5]

2000 року започаткував міжнародний журнал National Security and the Future (Національна безпека і майбутнє), де був головним редактором. У 2004 році призначений завідувачем кафедри організації знань відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. Був організатором низки науково-професійних конференцій у галузі інформатики і національної безпеки та дослідником у галузі інформаційних наук, національної безпеки та розвідувальної діяльності. Прочитав низку лекцій у США, Німеччині, Болгарії, Великій Британії, Чехії та Угорщині.

Перший досвід у політиці здобув 1990 року як співзасновник (спільно зі своїм другом Антуном Вуїчем) недовговічної лівої партії Соціал-демократи Хорватії, але незабаром перейшов до партії свого батька — консервативної Хорватської демократичної співдружності (ХДС).[3] Однак упродовж 90-х був здебільшого політично неактивним. Після смерті батька та першої поразки ХДС на виборах у 2000 році балотувався в Загребську скупщину на місцевих виборах 2001 року як незалежний кандидат, набравши 7,6 % голосів.

Того ж року разом із Ненадом Іванковичем заснував маргінальну праву партію Хорватське істинне відродження, ставши її головою. 2002 року, після перемоги Іво Санадера у виборах голови ХДС і розпуску ряду окружних і міських організацій, три депутати Анте Бельо, Джуро Нявро і Даріо Вукич вступили до партії Туджмана, завдяки чому вона стала парламентською у четвертому скликанні хорватського парламенту. До фракції приєдналася і незалежна депутатка Лєрка Мінтас-Ходак. Пізніше Хорватське істинне відродження співпрацювало з Хорватським блоком (ще однією дрібною партією, що вийшла з лона ХДС), який очолював Івич Пашалич. Проте на парламентських виборах 2003 року вони не здобули популярності (1,7 % голосів).[3][4] На парламентських виборах 2007 року партія Туджмана-молодшого не висувала своїх кандидатур.

2009 року як номінально незалежний кандидат балотувався на президентських виборах, набравши 4,09 % голосів і посівши сьоме місце в першому турі.[3][4]

2010 року був співзасновником руху Хорватський ріст (ХРАСТ), але покинув його і повернувся до ХДС, від якої на виборах 2011 року був обраний депутатом хорватського парламенту 7-го скликання.[8] На трьох наступних виборах у 2015 році, 2016 та 2020 роках був обраний депутатом парламенту відповідно 8-го, 9-го та 10-го скликань.

Помер 31 січня 2021 року в Загребській лікарні інфекційних хвороб, куди був госпіталізований за кілька днів до того через ускладнення коронавірусної хвороби на тлі епідемії COVID-19 в Хорватії.[9] Похований 4 лютого 2021 року на загребському кладовищі Мирогой.[10]

Туджман є автором та упорядником кількох книжок і збірників. Він також опублікував понад 150 наукових і професійних праць у вітчизняних і закордонних журналах і збірниках. До його найважливіших праць належать:

• Struktura kulturne informacije (1983) [11][12]
• Paradigma informacijske znanosti (1985), doktorska disertacija [13]
• Teorija informacijske znanosti (1986) [14]
• Obavijest i znanje (1990) [15]
• Uvod u informacijsku znanost (1992), srednjoškolski udžbenik [16]
• Priča o Paddyju Ashdownu i Tuđmanovoj salveti (2003) [17] (PDF)
• Krivi za zločin samoodređenja? (2003) [18]
• Prikazalište znanja (2003) [19]
• Istina o Bosni i Herecegovini (2005) [20]
• Vrijeme krivokletnika (2006) [21]
• Informacijsko ratište i informacijska znanost (2008) [22][23]
• Programiranje istine (2012) [24][25]
• Programirane hereze i hrvatski otpori (2013) [26]
• Bosna i Hercegovina u raljama zapadne demokracije (2013) [27][28]
• Oslobađajuće presude haškoga Suda Tuđmanovoj Hrvatskoj (2014) [29] (PDF)
• Tuđmanov arhiv (2015) [30][31]
• Druga strana Rubikona (2017) [32][33]
• Haški krivolov (2019) [34][35][36]

• 1995: Орден князя Домагоя зі стрічкою.[37]
• 2006: премія «Ми були перші, коли було треба».
• 2017: премія Любиці Штефан.[38]

• Мирослав Туджман на філософському факультеті Загребського університету (хор.)
• Мирослав Туджман на порталі HRČAK (хор.)
• Мирослав Туджман у Хорватській енциклопедії (хор.)