Михайлівка (Ярмолинецький район)

На території села виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та сліди черняхівського поселення.

Колись село було укріпленим містом із замком.[3] Залишки кам'яного замку зберігались у Михалполі до першої половини XIX ст.[2]

8 березня 1605 р. за проханням спадкоємців засновника Михалпіля Станіслава Станіславського, підкоморія коронного, король Зигмунт III своїм привілеєм надав місту магдебурзьке право.[1] Тоді ж місту було надано герб.[4]

Своїм привілеєм Зигмунт III встановив три ярмарки на рік та базари щочетверга.

В середині XVIII ст. Михалпіль став одним із найбільших містечок Летичівського повіту. Тоді ж у ньому влаштувалася юдейська громада[5] Орієнтовно у 1760 р. була побудована дерев'яна дубова синагога.[4]

1743 року в Михалполі було збудовано дерев'яну каплицю на честь Діви Марії та Михаїла Архангела за сприяння власника поселення Міхала Жевуського.

У 1776 році місто було у власності сина Міхала Казимира Жевуського, писаря коронного, відомого дуелянта та музиканта. На той час тут було не більше як 93 будинки.

У 1780 власником Міхалпіля став Гжегож Ворсель, каштелян галицький. За його проханням король Станіслав Август надав місту ще три ярмарки.

У Ворселя Михалпіль викупив Теодор Віслоцький, королівський шамбелан, який у 1824 році почав будувати на місці давнього дерев'яного костелу новий мурований. Будівництво закінчив його син, Важинець. Костел був освячений 1837 року єпископом Мацкевичем на честь св. Кіліана[6].

У скорому часі, однак, маєток було розділено і власником став Людвік Косельський.

В 1880 році тут відкрилося однокласне початкове народне училище.

У 1885 році бувше власницьке та державне містечко Міхалпіль було центром волості, налічувало 168 дворів, 1851 жителя (з них 1254 євреї)[1], волосне правління, поліцейський відділок, православну церкву, костел, синагогу, єврейський молитвений дім, школу, 7 магазинів, базар (через 2 тижні), 3 майстерні з виділки шкір, свічний завод, пивзавод, лісопилку.[7]

В кінці XIX ст. у містечку відкрили земську лікарню на 10 ліжок[2].

До Михалпільської волості належали села Видошня, Загінці, Маниківці, Слобідка Михалковецька, Мазники та ін. — всього 19 староств, 12 514 мешканців. До парафії РКЦ належали села Видошня, Загінці та ін. Всього римо-католиків 1360 душ (1883 р.). Православна церква на честь Пресвятої Богородиці мала 1500 парафіян та 33 десятини землі.[1]

У 1898 році містечко частково находилось у власності дворянина Люблінської губернії Маріана Мечиславовича Баранецького (онука Косельського), частково належало дворянину Подольської губернії Михаїлу Івановичу Стокальскому, який проживав у Михалпілі.[8]

На кінець 31 липня 1919 р. містечко Михальполь перебувало в руках більшовиків. В районі містечка Жидівський курінь УГА після кількох перестрілок перейшов в атаку, захопив Михальпіль, взяв у полон майже увесь гарнізон.

В 1922—1923 рр. в артелях та майстернях Михалпіля шили одяг, взуття, виробляли конопляні тканини, бляшаний посуд тощо. Тут було багато столярів, бондарів, стельмахів, ковалів.

До 1923 р. — містечко Летичівського повіту Подільської губернії.[5]

У 1924 році в Михалпілі відкрито семирічну школу.

1927 року у селі створено два товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), які у 1929 році були переведені в статус с/г артелі. Після примусової колективізації та створення колгоспів на початку 1930-го переважна більшість бідняків і середняків вступила до колгоспів «Заповіт Ілліча», ім. Будьонного та «П'ятирічку за чотири роки».

В 1930-х рр. у Михалполі було створено єврейський колгосп.

Станом на 10 червня 1932 р. у Михалпільскому районі було створено 33 колгоспи, до яких перейшло 4280 господарств з 7173. Станом на 17 липня 1932 року, за даними Вінницького обласного відділу ДПУ, у Михалпільскому районі було подано 600 заяв на вихід з колгоспу. Причина — голод.[9] З доповідної записки начальника Вінницького обласного відділу ДПУ В. Левоцького секретарю Вінницького обкому КП(б)У М. Алексєєву: «В м. Михалполе того же района, 29 июня сего года группой колхозников до 70 человек разобрано из колхоза 21 лошадь, 5 плугов и 2 телеги. Разбор имущества сопровождался массовым выходом из колхоза и требованиями выдачи хлеба»[9].

В 1928 році відкрито ще одну семирічну школу, яку 1934 року перетворено на середню. У 1937 році відкрито вечірню школу.

У 1940 р. запрацювала електростанція.

Незабаром після початку війни між СРСР та Німеччиною, 12 липня 1941 року, Михалпіль був зайнятий німецькими військами. У період Другої світовой війни при німцях у містечку знаходилась Міхалпільська районна управа[10], а також жандармерія та комендатура. Восени 1941 року і в 1942 році тут було розстріляно 662 мирних жителі, 172 людини було відправлено на примусові роботи до Німеччини[2].

26 березня 1944 року в результаті Проскурівсько-Чернівецької операції Михалпіль був зайнятий 1-м Українським фронтом РА.

В 1944 році було відбудовано приміщення колгоспних ферм, майстерні машинно-тракторної станції, створено слюсарню і ливарню.

1950 року колгоспи «П'ятирічку за чотири роки!», ім. Будьонного і «Заповіт Ілліча» об'єднали в один — ім. Будьонного (з 1957 року «Заповіт Ілліча»). Колгосп займався тваринництвом, птахівництвом, рибоводством, бджолярством.

На поч. 70-х рр. XX ст. у селі проживало 1125 чол. Сільраді були підпорядковані села Видошня, Іванівка, Королівка, Лука і Микитинці.

В золотому полі напнутий чорний лук з червоною тятивою і чорною стрілою, яка має червоне вістря, обернений догори. Щит вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний червоною мурованою короною.

На синьому квадратному полотнищі жовтий вписаний квадрат, на якому напнутий чорний лук з червоною тятивою і чорною стрілою, яка має червоне вістря, обернений догори