Моаподібні

Моаподібні (Dinornithiformes) — ряд вимерлих птахів.

Моаподібні
Період існування: 17–0.0006 млн р. т. міоцен — голоцен
Моа (реконструкція), Auckland Museum, Нова Зеландія
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Інфраклас: Безкілеві (Palaeognathae)
Клада: Notopalaeognathae
Ряд: †Моаподібні (Dinornithiformes)
Bonaparte, 1853
Родини

Dinornithidae
Emeidae
Megalapterygidae

Різноманіття
7−8 родів
Вікісховище: Dinornithiformes
Реконструкція двох видів моа, Otago Museum

Страусоподібні вимерлі птахи, які населяли обидва острови Нової Зеландії. Описано 9 видів, які об'єднують у 3 родини. Найбільш стародавні знахідки відносяться до міоцену (10−20 млн років).

Зауваження щодо систематики

Нерідко моа розглядають як родину Dinornithidae ряду Страусоподібні (Struthioniformes).

Тривалий час вважали, що моа, ймовірно, близькі до ряду ківіподібних. Результати аналізу ДНК у статті, опублікованій у 2005 р. показали, що моа дуже близькі до австралійських ему та казуарів[1]. Результати досліджень, опубліковані у 2010 р. свідчать, що найближчими сучасними родичами моа є тинаму[2].

Морфологія
Скелет Emeus crassus, зоологічний музей Копенгагена
Череп Dinornis giganteus у природознавчому музеї Берліна

Висота дрібних видів близько 1 м, найбільшого Dinornis maximus H. − близько 3,1 м (ймовірна вага − 400 кг). Характерні широкий сплющений череп з коротким дзьобом, у частини видів прямим, в інших — з невеликим гачком на кінці. Грудина опукла, без слідів килю. Коракоїд та лопатка зливають, дуже малі, вони не утворюють суглобової западини для плеча. Скелет крила, ймовірно, повністю редукований. Таз широкий, дуже потужний. Цівка відносно коротка (зазвичай коротша стегна). Добре розвинені 3 спрямованих уперед пальці; задній палець малий та у частини видів редукований. Кільця трахеї стають кістковими. Оперення дуже подібне до оперення ему (виявлені окремі пера та уривки шкіри з пір'ям) як за забарвленням, так і за структурою пера: добре розвинутий додатковий стрижень, перо не має суцільного опахала.

Яйця

Яйця відносно дрібні: найбільші з виявлених яєць були довжиною до 20−25 см та шириною 15−17 см та важили близько 2,5−3 кг (при подібних розмірах птахів яйця епіорнісів були приблизно у 4 рази більші).

Вимирання
Відбитки лап моа, знайдені у 1911

Численні матеріали підтверджують, що не менше 10−13 видів жили у нашу еру. Про це свідчать залишки птахів (кістки, пір'я, яйця) на місцях стоянок мисливців-маорійців та в їхніх захованнях, а також часті згадування про цих птахів у легендах та переказах. Ймовірно, вимирання цих своєрідних великих нелітаючих птахів було головним чином пов'язане з прямим переслідуванням з боку людини. Більшість видів були винищені до середини XIV ст. (люди з'явилися у Новій Зеландії в IX−X ст.). На південному острові у глухих лісах останні моа, ймовірно, зустрічалися навіть у XVIII ст., а можливо і пізніше (рід Megalapteryx).

Примітки
  1. Turvey, Samuel T.; Green, Owen R. and Holdaway, Richard N. (2005). Cortical growth marks reveal extended juvenile development in New Zealand moa. Nature 435 (7044): 940–943. PMID 15959513. doi:10.1038/nature03635.
  2. Phillips, Matthew J.; Gibb Gillian C.; Crimp Elizabeth A. and Penny, David (2010). Tinamous and Moa Flock Together: Mitochondrial Genome Sequence Analysis Reveals Independent Losses of Flight among Ratites. Systematic Biology 59 (1): 90–107. PMID 20525622. doi:10.1093/sysbio/syp079. Процитовано Feb 01 2010.

Посилання
  • Карташев Н.Н. Систематика птиц. — М. : Высшая школа, 1974. — 362 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.