Могитич Іван Романович
Моги́тич Іва́н Рома́нович (22 січня 1933, с. Підліски, Долинський повіт — 4 червня 2006) — народний архітектор України (1996), директор Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація», член Комітету із Державної премії України в галузі архітектури[1], лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2007, посмертно).
Іван Романович Могитич | |
---|---|
| |
Народження |
22 січня 1933 с. Підліски |
Смерть | 4 червня 2006 (73 роки) |
Поховання |
|
Країна (підданство) |
СРСР Україна |
Навчання | Львівський політехнічний інститут |
Діяльність | архітектор |
Праця в містах | Львів, Київ |
Нагороди |
Біографія
Народився в селі Підліски, Долинський повіт, Станіславське воєводство, Польська республіка, в родині вчителя Романа Могитича (1890–1956) та Євдокії Кобрин (1895–1969). Був найменшою, п'ятою дитиною. 1950 року поступив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. 1954 року проходив практику при будівництві Хрещатика. 1955 року завершив навчання з дипломом інженера-будівельника.
Працював за фахом у Львові як інженер, майстер, виконроб. Менш як за рік став головним інженером будівельного управління. У той час під його керівництвом споруджено промислові об'єкти і житлові будинки у смт Соснівці, корпуси заводу «Львівсільмаш», забудову мікрорайону «Новий Львів». 1961 року переїхав до Києва, де став науковим працівником реставраційної установи. Від 1964 року — головний архітектор Львівської реставраційної майстерні. 1980 року реорганізував установу в Комплексну архітектурно-реставраційну майстерню у складі Інституту «Укрпроектреставрація». Послідовно впроваджував в обіг українську термінологію — у 1980-х роках заклад був єдиним в УРСР, що випускав документацію українською мовою. Від 1988 року майстерня стала повноцінною філією інституту, а від 1991 року — самостійним регіональним Інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Іван Могитич очолював інститут до 2005 року.
1979 року захистив дисертацію «Народні традиції у високогірному будівництві Гуцульщини та їх місце в етнічній історії Карпат». У 1965–1966 роках член підпільної організації «Український національний фронт». Від 1989 року — Заслужений працівник культури України, дійсний член ICOMOS. У 1990–1995 роках депутат Львівської обласної ради, член комісії з будівництва. 1994 — дійсний член Академії будівництва України, 1996 — Народний архітектор України, 2007 — лауреат Державної премії з архітектури (посмертно).
Фахівець у галузі вивчення та відновлення пам'яток історії та культури Західної України, насамперед унікальних дерев'яних церков таких як Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Пирогів). Своїм сучасним виглядом йому завдячують понад 130 пам'яток, у тому числі Олеський замок, Манявський скит, церква св. Юрія у Дрогобичі, храм Йоана Хрестителя у Львові, церква св. Пантелеймона поблизу Галича.
Помер 4 червня 2006 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 56[2]
Публікації
З-під пера ученого вийшло понад 100 фундаментальних статей і книг, зокрема заборонений комуністичним режимом путівник «Ансамбль вулиці Руської у Львові» (1982).[3]
- Наталія Сліпченко, Іван Могитич. Проблема збереження дерев'яних храмів в Україні
- Могитич І., Могитич Р., Мовчан Я. Церква з княжої доби в селі Новосілка // Літопис Борщівщини. Історико-краєзнавчий збірник / ред. М. Сохацький та І. Скочиляс. — Борщів: КТ «Джерело», 1993. — Вип. 4.
Родина
Батько архітектора-реставратора Могитича Романа Івановича, син народного учителя Могитича Романа Івановича.
Захоплення
Іван Романович у свій час зібрав чималу колекцію люльок. Розпочав збирати колекцію ще в 1964 році і має люльки з різних областей України, навіть є з Меджибожа люлька, покрита темно-зеленою поливою. Особливо цінував колекціонер люльки з Гуцульщини, які виділяються вишуканими формами і красою орнаменту.[4]
Виноски
- Указ Президента України від 31 жовтня 1996 року N 1017/96 «Питання Комітету із Державної премії України в галузі архітектури»[недоступне посилання з червня 2019]
- Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 317, 318. — ISBN 966-8955-00-5..
- Помер Іван Могитич. Львівська газета. 5 червня 2006. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013.
- Козак без люльки, як без коня.
Джерела
- Іван Могитич // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2006. — № 16. — С. 184—185.
- Мацкевий Л. Г., Могитич Р. І. Дослідник давньої архітектури Іван Могитич // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2008. — № 12. — С. 454—457.
- Могитич Іван Романович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 842.
- Могитич Р. І. До портрету Івана Могитича. Дещо з історії львівської реставрації 1960-х років // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2006. — № 16. — С. 151—153.
- Могитич Р. І. Іван Романович Могитич // Галицька брама. — 2007. — № 11-12 (155—156). — С. 2—14.
- Могитич, Іван. Пам'ятки західної України: охорона і реставрація за повоєнних часів / Іван Могитич // Пам'ятки України. — 1997. — № 1. — С. 19–22.
Посилання
- 100 найкращих будівельників та архітекторів України 2009. Могитич Іван Романович[недоступне посилання з квітня 2019]
- Пам'ятна дошка