Модерн (філософія)

Модерн або епоха модерну (від англ. Modernity — сучасність; англ. modern — сучасний) — тема гуманітарних та соціальних наук, ансамбль конкретних соціокультурних норм, поглядів і практик, що виникли у період Нової історії внаслідок епох Відродження, Просвітництва 17 та 18 століття. Деякі коментатори вважають, що епоха модерну закінчилася 1930 р., Другою світовою війною в 1945 р., Або 1980-х або 1990-х роках; наступна епоха називається постмодернізмом. Термін «новітня історія» також використовується для позначення часових рамок після 1945 року, не привласнюючи їх ні до епохи модерну, ні до постмодерну (таким чином, «модерн» може використовуватися як назва певної епохи в минулому, на відміну від значення «сучасна ера»).

Залежно від галузі «модерн» може стосуватися різних часових періодів або якостей. В історіографії XVII і XVIII століття зазвичай описуються як ранній модерн, тоді як довге XIX століття відповідає власне «модерній історії». Хоча вона включає широкий спектр взаємопов'язаних історичних процесів і культурних явищ (від моди до сучасної війни), вона також може посилатися на суб'єктивний або екзистенційний досвід умов, які вони створюють, та їх постійний вплив на людську культуру, інститути та політику (Berman, 2010, 15–36).

Як аналітична концепція та нормативний ідеал, модерн тісно пов'язаний з етосом філософського та естетичного модернізму; політичні та інтелектуальні течії, що перетинаються з Просвітництвом; і наступні події, такі як екзистенціалізм, модерне мистецтво, формальне становлення суспільної науки та сучасні антитетичні розробки, такі як марксизм. Він також охоплює соціальні відносини, пов'язані з піднесенням капіталізму, і зміна поглядів, пов'язаних із секуляризацією та постіндустріальним життям (Berman, 2010, 15–36).

До кінця 19 та 20 століть модерністське мистецтво, політика, наука та культура стали панувати не лише у Західній Європі та Північній Америці, а й майже у всіх цивілізованих районах земної кулі, зокрема рухи, які вважалися протилежними Заходу та глобалізації. Епоха модерну тісно пов'язана з розвитком індивідуалізму,[1] капіталізму,[2] урбанізації та вірою у можливості технологічного та політичного прогресу.[3][4] Війни та інші сприйняті проблеми цієї епохи, багато з яких походять від наслідків швидких змін і пов'язаної з цим втрати сили традиційних релігійно-етичних норм, призвели до багатьох реакцій проти модерного розвитку.[5][6] Оптимізм та віра в постійний прогрес останнім часом критикуються постмодернізмом, тоді як домінування Західної Європи та Англо-Америки над іншими континентами піддається критиці постколоніальної теорії.

На думку Мішеля Фуко (класифікується як прихильник постмодернізму, хоча сам він відкинув ярлик «постмодернізм», розглядаючи його твір як «критичну історію модерну» (див., наприклад, (Call, 2002)), «модерн» як історична категорія позначена такими подіями, як допит чи відмова від традиції; пріоритетність індивідуалізму, свободи та формальної рівності; віра у неминучий соціальний, науково-технічний прогрес, раціоналізацію та професіоналізацію, рух від феодалізму (або аграризму) до капіталізму та ринкової економіки, індустріалізації, урбанізації та секуляризації, розвитку національної держави, представницької демократії, публічної освіти (Foucault, 1977, 170–77).

У контексті історії мистецтва «модерність» (modernité) має обмежений сенс, «модерне мистецтво», що охоплює період приблизно 1860–1970. Використання терміна в цьому сенсі приписується Шарлю Бодлеру, який у своєму нарисі «The Painter of Modern Life» (1864). Позначав «швидкоплинний, ефемерний досвід життя в міському мегаполісі», і відповідальність, яку мистецтво повинне захопити цей досвід. У цьому сенсі термін стосується «певного відношення до часу, який характеризується інтенсивним історичним розривом, відкритістю до новизни майбутнього та посиленою чутливістю до того, що є унікальним для сьогодення»(Kompridis, 2006, 32–59).

Етимологія

Пізній латинський прикметник modernus, похідне від прислівника modo «зараз, тільки зараз», засвідчується з V століття, спочатку в контексті відмежування християнської епохи від язичницької. В 6-му столітті, Кассіодор був першим письменником, щоб використовувати modernus «сучасний» регулярно звертатися до свого віку (O'Donnell, 1979, 235 n9). Терміни antiquus і modernus вживалися в хронологічному сенсі в епоху Каролінга. Наприклад, magister modernus (магістр модерну) посилався на сучасного вченого, на відміну від старих авторитетів, таких як Бенедикт Нурський. У ранньосередньовічному вжитку модерн посилався на владу, молодшу за язичницьку давнину, та на отці ранньої церкви, але необов'язково до наших днів, і може включати авторів, що існують кілька століть, приблизно з часів Беда, тобто посилаючись на час після заснування ордена Святого Бенедикта та/або падіння Західної Римської імперії (Hartmann, 1974, passim).

Латинський прикметник був прийнятий у середньофранцузькій мові як модерн ще в XV столітті, а отже, у ранньому періоді Тудору, у ранньомодерну англійську мову. Раннє сучасне слово означало «теперішнє», або «відноситься до теперішніх часів», не обов'язково з позитивною конотацією. Шекспір використовує modern у значенні «щоденне, звичайне, звичне».

Слово увійшло до широкого вжитку в контексті суперечка про древніх і нових наприкінці XVII століття в рамках французької академії, обговорюючи питання про те, «чи модерна культура перевершує класичну (грецько-римську) культуру?». У контексті цієї дискусії «древні» (anciens) та «нові» (modernes) були прихильниками протилежних поглядів, колишні вважали, що сучасні письменники не можуть зробити нічого кращого, ніж наслідувати генія класичної античності, тоді як останні, разом з Шарльом Перро (1687) запропонував, щоб більше, ніж просто «Відродження» давніх досягнень, «Доба раціоналізму» вийшла за рамки можливого в класичний період. Термін модерн (modernity), вперше введений у 1620-х роках, у цьому контексті передбачав імплікацію історичної епохи після епохи Відродження, в якій досягнення античності були перевершені (Delanty, 2007).

Фази

Модерн пов'язаний з культурними та інтелектуальними рухами 1436–1789 рр. і поширюється на 1970-ті або пізніше (Toulmin, 1992, 3–5).

За Маршаллом Берманом, модерн періодизується на три загальноприйняті фази (охрещені «Ранньою», «Класичною» та «Пізньою», відповідно Пітеру Осборну:

На другому етапі Берман звертається до зростання сучасних технологій, таких як газета, телеграф та інші форми засобів масової інформації. Відбувся великий перехід до модернізації в ім'я промислового капіталізму. Нарешті, на третій фазі, модерністське мистецтво та індивідуальна творчість поклали початок новій модерністській епосі, бо вона бореться з гнітючою політикою, економікою та іншими соціальними силами, включаючи засоби масової інформації (Laughey, 2007, 30).[джерело?] Деякі автори, такі як Ліотар і Бодрійяр, вважають, що модерн закінчився в середині або наприкінці 20 століття і, таким чином, визначила період, наступний за модерном, а саме постмодернізм (1930/1950/1990-ті роки). Однак інші теоретики розглядають період з кінця 20 століття до сьогодення лише як чергову фазу модерну; Зигмунт Бауман називає цю фазу «рідким» модерном, Ґіденс позначає це «високим» моденом (див. Високий модернізм).

Означення

З наявних концептуальних визначень в соціології модерн «позначений і визначений одержимістю „доказом“», візуальною культурою та особистістю наочності (Leppert, 2004, 19). Взагалі, масштабна соціальна інтеграція, що становить модерність, передбачає:

  • посилення руху товарів, капіталу, людей та інформації серед населення, яке раніше було дискретним, і, як наслідок, вплив за межами місцевості;
  • посилення формальної соціальної організації мобільних популяцій, розвиток «мікросхем», по яких вони та їхній вплив подорожують, та соціальної стандартизації, що сприяє соціально-економічній мобільності;
  • посилена спеціалізація сегментів суспільства, тобто розподіл праці та міжзалежність району;
  • підвищений рівень надмірної стратифікації з точки зору суспільного життя сучасної людини;
  • посилювався стан дегуманізації, нелюдства, об'єднання, коли людина переживала негативний поворот подій, які проросли все більший страх;
  • людина стала жертвою основних обставин, представлених сучасним світом;
  • підвищення конкурентоспроможності серед людей у суспільстві (виживання найсильніших) із встановленням правила джунглів.

Див. також

Примітки
  1. National, Cultural, and Ethnic Identities: Harmony Beyond Conflict by Jaroslav Hroch, David Hollan
  2. Capitalism and Modernity: The Great Debate by Jack Goody
  3. Progress and Its Discontents American Academy of Arts and Sciences. "Technology and politics." Western Center
  4. A Companion to the Philosophy of Technology by Jan-Kyrre Berg Olsen, Stig Andur Pedersen, Vincent F. Hendricks
  5. Marx, Durkheim, Weber: Formations of Modern Social Thought by Kenneth L. Morrison. p. 294.
  6. William Schweiker, The Blackwell Companion to Religious Ethics. 2005. p. 454. (cf., "In modernity, however, much of economic activity and theory seemed to be entirely cut off from religious and ethical norms, at least in traditional terms. Many see modern economic developments as entirely secular.")
  • Berman, Marshall. 1982. All That Is Solid Melts into Air: The Experience of Modernity. New York: Simon and Schuster. ISBN 0-671-24602-X. London: Verso. ISBN 0-86091-785-1. Paperback reprint New York: Viking Penguin, 1988. ISBN 0-14-010962-5.
  • Berman, Marshall. 2010. All That Is Solid Melts Into Air: The Experience of Modernity. London and Brooklyn: Verso. ISBN 978-1-84467-644-6
  • Call, Lewis. 2002. Postmodern Anarchism. Шаблон:Full citation needed
  • Foucault, Michel. 1975. Surveiller et punir: naissance de la prison. [Paris]: Gallimard.
  • Foucault, Michel. 1977. Discipline and Punish: The Birth of the Prison, translated by Alan Sheridan. London: Penguin Books, Ltd. ISBN 978-0-14-013722-4. American edition, New York: Pantheon Books, 1978. ISBN 9780394499420. Second Vintage reprint edition, New York and Toronto: Vintage Books, 1995. ISBN 0-679-75255-2
  • Kompridis, Nikolas. 2006. "The Idea of a New Beginning: A Romantic Source of Normativity and Freedom". In Philosophical Romanticism, edited by Nikolas Kompridis, 32–59. Abingdon, UK and New York: Routledge. ISBN 0-415-25643-7 (hbk) ISBN 0-415-25644-5 (pbk) ISBN 0-203-50737-1 (ebk)
  • O'Donnell, James J. 1979. Cassiodorus. Berkeley, California: University of California Press. ISBN 0-520036-46-8.
  • Hartmann, Wilfried. 1974. "'Modernus' und 'Antiquus': Zur Verbreitung und Bedeutung dieser Bezeichnungen in der wissenschaftlichen Literatur vom 9. bis zum 12. Jahrhundert". In Antiqui und Moderni: Traditionsbewußtsein und Fortschrittsbewußtsein im späten Mittelalter, edited by Albert Zimmermann, 21–39. Miscellanea Mediaevalia 9. Berlin and New York: Walter de Gruyter. ISBN 978-3-11-004538-3
  • Delanty, Gerard. 2007. "Modernity." Blackwell Encyclopedia of Sociology, edited by George Ritzer. 11 vols. Malden, Mass.: Blackwell Publishing. ISBN 1-4051-2433-4.
  • Toulmin, Stephen Edelston. 1990. Cosmopolis: The Hidden Agenda of Modernity. New York: Free Press. ISBN 0-02-932631-1. Paperback reprint 1992, Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-80838-6.
  • Laughey, Dan. 2007. Key Themes in Media Theory. New York: University Open Press.
  • Leppert, Richard. 2004. "The Social Discipline of Listening." In Aural Cultures, edited by Jim Drobnick, 19–35. Toronto: YYZ Books; Banff: Walter Phillips Gallery Editions. ISBN 0-920397-80-8.

Подальше читання
  • Adem, Seifudein. 2004. "Decolonizing Modernity: Ibn-Khaldun and Modern Historiography." In Islam: Past, Present and Future, International Seminar on Islamic Thought Proceedings, edited by Ahmad Sunawari Long, Jaffary Awang, and Kamaruddin Salleh, 570–87. Salangor Darul Ehsan, Malaysia: Department of Theology and Philosophy, Faculty of Islamic Studies, Universiti Kebangsaan Malaysia.
  • Arendt, Hannah. 1958. "The Origins Of Totalitarianism" Cleavland: World Publishing Co. ISBN 0-8052-4225-2
  • Buci-Glucksmann, Christine. 1994. Baroque Reason: The Aesthetics of Modernity. Thousand Oaks, Calif: Sage Publications. ISBN 0-8039-8975-X (cloth) ISBN 0-8039-8976-8 (pbk)
  • Carroll, Michael Thomas. 2000. Popular Modernity in America: Experience, Technology, Mythohistory. SUNY Series in Postmodern Culture. Albany: State University of New York Press. ISBN 0-7914-4713-8 (hc) ISBN 0-7914-4714-6 (pbk)
  • Corchia, Luca. 2008. "Il concetto di modernità in Jürgen Habermas. Un indice ragionato." The Lab's Quarterly/Il Trimestrale del Laboratorio 2:396ff. ISSN 2035-5548.
  • Crouch, Christopher. 2000. "Modernism in Art Design and Architecture," New York: St. Martins Press. ISBN 0-312-21830-3 (cloth) ISBN 0-312-21832-X (pbk)
  • Davies, Oliver. 2004. "The Theological Aesthetics". In The Cambridge Companion to Hans Urs von Balthasar, edited by Edward T. Oakes and David Moss, 131–42. Cambridge and New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-89147-7.
  • Eisenstadt, Shmuel Noah. 2003. Comparative Civilizations and Multiple Modernities, 2 vols. Leiden and Boston: Brill.
  • Everdell, William R. 1997. The First Moderns: Profiles in the Origins of Twentieth-Century Thought. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-22480-5 (cloth); ISBN 0-226-22481-3 (pbk).
  • Gaonkar, Dilip Parameshwar (ed.). 2001. Alternative Modernities. A Millennial Quartet Book. Durham: Duke University Press. ISBN 0-8223-2703-1 (cloth); ISBN 0-8223-2714-7 (pbk)
  • Giddens, Anthony. 1990. The Consequences of Modernity. Stanford: Stanford University Press. ISBN 0-8047-1762-1 (cloth); ISBN 0-8047-1891-1 (pbk); Cambridge, UK: Polity Press in association with Basil Blackwell, Oxford. ISBN 0-7456-0793-4
  • Horváth, Ágnes, 2013. Modernism and Charisma. Houndmills, Basingstoke: Palgrave Macmillan. ISBN 9781137277855 (cloth)
  • Jarzombek, Mark. 2000. The Psychologizing of Modernity: Art, Architecture, History. Cambridge: Cambridge University Press.
  • Kolakowsi, Leszek. 1990. Modernity on Endless Trial. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-45045-7
  • Kopić, Mario. Sekstant. Belgrade: Službeni glasnik. ISBN 978-86-519-0449-6
  • Latour, Bruno. 1993. We Have Never Been Modern, translated by Catherine Porter. Cambridge, MA: Harvard University Press. ISBN 0-674-94838-6 (hb) ISBN 0-674-94839-4 (pbk.)
  • Perreau-Saussine, Emile. 2005. Les libéraux face aux révolutions: 1688, 1789, 1917, 1933. (457 KB). Commentaire no. 109 (Spring): 181–93.
  • Vinje, Victor Condorcet. 2017. The Challenges of Modernity. Nisus Publications.Шаблон:Full citation needed
  • Wagner, Peter. 1993. A Sociology of Modernity: Liberty and Discipline. Routledge: London. ISBN 9780415081863
  • Wagner, Peter. 2001. Theorizing Modernity. Inescapability and Attainability in Social Theory. SAGE: London. ISBN 978-0761951476
  • Wagner, Peter. 2008. Modernity as Experience and Interpretation: A New Sociology of Modernity. Polity Press: London. ISBN 978-0-7456-4218-5
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.