Мойше Лейб Колесник

Народився в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ, Україна). Мама народилася в Житомирській області, приїхала до цього міста після німецько-радянської війни. Батько — родом з Полтавщини[2], усю війну був в армії, до Станіслава потрапив по своїй системі — був першим головою спортивного товариства «Колос»[3].

Навчався у трьох різних школах рідного міста: спочатку — в СШ № 12, розташованій біля дому, потім — у СШ № 8, закінчив СШ № 14, де тоді працювала мати, що й було причиною переходу[2].

Уважає, що «жид» — фольклорна форма, яку не варто використовувати офіційно, оскільки це може сприйматися як образа, але можна — у приватному житті, що він сам робить у розмовах, наприклад, з представниками старшого покоління Галичини[4].

«Людина, коли молода, коли працездатного віку, то їй треба жити добре і вже, — каже рабин. — Світле майбутнє нікого не цікавить. Усіх цікавить світле сьогодення. Людина мусить працювати, заробляти на життя, жити по-людськи. Економічно ситуація замучила. Молодь виїхала практично вся».

«Нас за місцевістю проживання називають по-різному. У Галіції — галіціянери. Затяті, вперті. Більш затятими були хіба німецькі, їх називали — єкі. Та зараз лишилися одиниці. У Болехові вже нема, в Долині нема, в Калуші пару чоловік, у Галичі вже нікого, в Бурштині теж, у Рогатині — одна чи дві людини лишилися. Косів, Кути, Снятин, Городенка — нема. У Надвірній цього року останній помер. І все. І це те, що на моїх очах».

• «Нема жида, нема жиця» / розмовляла Оксана Глушкевич // Західний кур'єр. — 2018.