Мондич-Шиналі Олена

Ілона Шинаї (угорський правопис імені — словацькою мовою Гелена Шинальова, русинською Олена або Йолана Шиналі) народилася в селі Дюлафалва, 15 км на південь від Мараморош-Сигіту, (зараз Джулешть, Румуния), в родині вчителя Штефана Шиналі родом з села Осіков, окрес Бардіїв, який за панславістичні погляди був переведений на працю у віддалене село. 1919 р., після розпаду Австро-Угорської імперії, родина повернулася до Словаччини, де її батько дістав посаду вчителя в селі Ковачовці, окрес Вельки Кртіш Бансько-Бистрицького краю. Олена навчалася в гимназії в Кошицях. По її закінченні навчалася в Празі у Високій мистецько-промисловій школі (UMPRUM) (1921—1922), а потім вивчала фах скульптури в Академії образотворчого мистецтва (AVU, 1922—1925), де її наставником був Ян Штурса.

1926 р. вийшла заміж за студента Івана Мондича з підкарпатского села Нанково (далекого родича Михайла Мондича), який вивчав в Празі право, і зацікавилася Підкарпатською Руссю. Через це присвятила свою творчість створенню скульптурних портретів закарпатских діячів. 16 травня 1926 в Ужгороді був відкритий пам'ятник Євгену Фенцику, який був високо оцінений критикою, як і її роботи, представлені на виставці в Пряшеві в 1927 р.

Того ж 1927 р., вже як відома скульпторка, виграла конкурс на створення пам'ятника Т. Г. Масарикові, який робила не з фотографій, а з живого президента. Пам'ятник був інаугурований в Ужгороді 1928 р. на честь 10-ліття республіки.

ЇЇ класичними роботами вважаються статуї Олександра Митрака (1931) в Мукачеві та Олександра Духновича (1933) в Пряшеві.

Чоловік Олени, Іван Мондич, був правником і представляв інтереси фірмы «Шкода» в Ужгороді і в Югославії. Розпад Чехословаччини і Друга світова війна стали трагедією для родини Мондичів. Роки війни провели під угорською окупацією в Мукачеві, а потім в Будапешті. Втратили все майно в Празі, у тому числі ательє. Часте перебування у вологих та холодних бомбосховищах призвело до ревматизму, після чого вже не могла працювати скульптором.

Після війни родина оселилася в Кошицях, у матері Олени. Скульпторка виявилася небажаною для нового режиму, оскільки зображувала «старорежимних» діячів. Працювала продавчинею текстилів, а чоловік працював рядовим робітником на залізниці. Померла в Кошицях 12 березня 1975 р.