Мосі

Мосі проживають у центральних районах Буркіна-Фасо (4 млн осіб), на північному заході Гани (2,1 млн осіб) та Кот-д'Івуарі (0,12 млн осіб), невеликі групи в Малі та Того. Загальна чисельність — 6,3 млн осіб.

Мова мосі — море підгрупи гур нігеро-конголезької групи конго-кордофанської мовної сім’ї.

Частина мосі — мусульмани-суніти; більшість додержується традиційних культів.

Історично мали ряд державних утворень у період ХІ—XIX століть. Наприкінці XIX століття були підкорені французькими колонізаторами. Сьогодні мосі — провідна нація Буркіна-Фасо. Ім’ям однієї з субетнічних груп мосі названо столицю країни — місто Уагадугу.

Основні господарські заняття мосі — хліборобство (просо, сорго, кукурудза, арахіс, рис тощо), скотарство, птахівництво (кури та цесарки), риболовство. Хліборобство інтенсивне, з використанням добрив. Поширене відхідництво на какао плантації. Ремесла — лиття металів, виробництво залізних знарядь праці, лозоплетіння.

Соціальна організація мосі — розвинута родоплемінна структура; племена управлялися верховним правителем моронаба.

Традиційне селище, Дуртенґа, Буркіна-Фасо

У мосі переважно компактні поселення. Житла глинобитні, круглі з конічними солом'яними стріхами, обнесені разом з господарськими спорудами тином.

Одяг — у чоловіків довгі бавовняні накидки, у жінок кусні матерії, обернуті навколо стегон. Численні різномантіні головні убори й зачіски.

Основу раціону мосі складають каші, на зразок фуфу. Національна кухня насичена гострими спеціями, велика кількість підлив, паст і соусів. З напоїів — молоко й пальмове вино.

Традиційними для мосі є вірування в надприродні сили (зілі) та магія. Зберігається музичний, танцювальний, пісенний і казковий фольклор.

• Королівства Мосі

• Народы мира. Историко-этнографический справочник., М., 1988, стор. 313-314 (рос.)
• Андрианов Б. В., Попов В. А. Моси // Народы и религии мира., М.: «Большая Российская Энциклопедия», 1999. стор. 598 (рос.)