Мухін Іван Андрійович

З підліткового віку почав працювати у кузні, навчався в Миколаївській портовій ремісничій школі. Після закінчення навчання почав працювати електротехніком на Миколаївському адміралтействі (нині Суднобудівний завод імені 61 Комунара).

Соратники Івана Мухіна по Південноросійському робітничому союзу (самого Мухіна серед них немає): сидять зліва-направо — Ілля Соколовський, Григорій Зів, Лев Бронштейн (Троцький), стоїть Олександра Соколовська (1897 рік)

Будівля, де проходило у 1897 р. засідання «Союзу миколаївських робітників». Миколаїв, вулиця Громадянська, 33

У 1897 став одним з організаторів миколаївського «Південноросійського робітничого союзу» — першої соціал-демократичної організації в Миколаєві, що об'єднала 9 робітничих гуртків, до яких входило від 250 до 300 фабрично-заводських робітників міста. Протягом 9 місяців Союз випустив 3 номери нелегальної газети «Наша справа» і 10 прокламацій, на кожній з яких було написано: «Союз адміралтейських робочих міста Миколаєва. Прочитай і передай іншому». «Союз» проводив пропагандистську й агітаційну роботу серед місцевих робітників і водночас підтримував зв'язки з робітничими осередками Києва, Катеринослава (нині місто Дніпро), Одеси та інших міст України, організував гурток в одній з місцевих військових частин.

В організації, якою керував Іван Мухін, починав свою революційну діяльність 17-річний Лев Бронштейн, що згодом став всесвітньовідомим під псевдонімом «Троцький». На молодого революціонера Іван Мухін, якому на той час було вже 28 років, мав величезний вплив. У своїй автобіографічній книзі «Моє життя» Троцький згадував:[1]

Мухін, худорлявий, борідка клинцем, мружить лукаво розумне ліве око, дивиться дружелюбно, але боязко на мою безвусу і безбороду особу і докладно, з лукавими зупиночками, роз'яснює мені: «Євангеліє для мене в цій справі, як гачок. Я з релігії починаю, а перекладаю на життя. Я штундистам днями на квасолі всю правду розкрив». — «Як на квасолі?» — «Дуже просто: кладу зерно на стіл — ось це цар, кругом ще обкладаю зерна: це міністри, архієреї, генерали, далі — дворянство, купецтво, а ось ці квасолі купою простий народ. Тепер питаю: де цар? Він показує в серединку. Де міністри? Показує кругом. Як я йому сказав, так він і мені каже. Ну, тепер постій, — каже Іван Андрійович, — тепер постривай». Він зовсім закриває ліве око і робить паузу. «Тут я, значить, рукою всі ці квасолі і перемішав. А ну-ка покажи, де цар? Де міністри? Так хто ж його, каже, тепер дізнається? Тепер його не знайдеш… Ото ж бо, кажу, і є, що не знайдеш, ось так, кажу, і треба всі квасолі перемішати.» Я аж упрів від захвату, слухаючи Івана Андрійовича. Ось це справжнє, а ми мудрували, ворожили, та чекали. Машина грає — конспірація, Іван Андрійович на квасолі класову механіку руйнує — революційна пропаганда. «Тільки як їх перемішати, їдять їх мухи, ось в чому справа?» — каже Мухін вже іншим тоном і дивиться на мене строго, в обидва ока. — Це ж не квасолі, а? — І тепер вже він чекає відповіді з мого боку… Мухіну було 27 років, він потроху кашляв кров'ю, мав багатий життєвий досвід, сповнений практичної мудрості і здавався мені мало не старим.

Наприкінці січня 1898 року організація була розгромлена. Понад 200 людей було заарештовано, 28 з яких, в тому числі й Іван Мухін ортимали вироки. Після дворічного ув'язнення в одеській в'язниці він був висланий до Вятської губернії. Після відбуття покарання знову повернувся до Миколаєва і взяв участь у робтничому русі. У 1905 році вдруге був заарештований, за участь у страйковому комітеті залізничників. Після піврічного ув'язнення був висланий у місто Сольвичегодськ. Із заслання втік і нелегально проживав у Рибінську і Ярославлі, де йому вдалося влаштуватися на будівництво залізниці.

Могила Івана Мухіна на Миколаївському некрополі

Після Жовтневого перевороту 1917 року перебував на відповідальних посадах Народного комісаріату шляхів сполучення. У 1920 році повернувся до Миколаєва, працював директором судноремонтного заводу, начальником Миколаївського морського торговельного порту.

На початку 1920-х років Троцький, що на той час був вже одним з керівників Радянської Росії, зустрівся зі своїм першим революційним наставником на конференції української комуністичної партії в Харкові. Вони довго сиділи в кутку, згадуючи окремі епізоди і розповідаючи один одному про подальшу долю тих осіб, з якими були пов'язані на зорі революції. На цій конференції Мухін був обраний в центральну контрольну комісію української партії.[1]

Царські тюрми і заслання підірвали здоров'я Івана Мухіна, він тяжко хворів на сухоти. У лютому 1924 року ветеран миколаївського революційного руху помер.[2] Похований на Миколаївському некрополі.

• Реміснича школа на межі століть. Революція 1905—1907 рр. та випускники // Нас єднає історія: від портової ремісничої школи до університету. — Миколаїв, Видавництво МДГУ, 2002. — С. 11

• Енциклопедичний словник «Миколаївці, 1789—1999 р.р.», м. Миколаїв, «Возможности Киммерии», 1999
• Страницы борьбы. Сборник. — Николаев, 1925.