Рембрандт ван Рейн

Рембрандт[7] Гарменсзон («син Гарменса») ван Рейн народився 15 липня 1606 року (за деякими даними, у 1607 році) в багатодітній родині заможного власника млина Гармена Геррітсзона ван Рейна в Лейдені. За даними нідерландських дослідників, родина матері залишилась у лоні католицької церкви, хоча після Нідерландської революції в країні домінував протестантизм.[8]

З чотирьох років юний Рембрандт відвідував престижну латинську школу при Лейденському університеті, у якій найбільший інтерес проявляв до живопису. У 13 років його віддали вчитися образотворчому мистецтву до лейденського історичного живописця Якоба ван Сваненбурха, католика по вірі. Рембрандтівських робіт цього періоду дослідники не виявили, і питання про вплив Сваненбурха на становлення його творчої манери залишається відкритим: занадто мало відомо сьогодні про цього художника.

У 1623 році Рембрандт продовжив художнє навчання в Амстердамі у майстра історичного живопису Пітера Ластмана, який пройшов стажування в Італії та спеціалізувався на історичних, міфологічних і біблійних сюжетах[8] (одна з картин Пітера Ластмана перебувала в колекції українського мистецтвознавця Василя Щавинського, нині знаходиться в Ермітажі).

1627 року Рембрандт повернувся до рідного міста й разом з товаришем Яном Лівенсом влаштував власну майстерню на даху батьківського дому в Лейдені. Згодом майстерня здобула значну популярність.

Рембрандт узявся за розробку біблійних сюжетів, пише перші портрети, є навіть один морський пейзаж («Концерт» 1626 рік, «Св. Стефана забивають камінням» 1629, «Христос в Емаусі», «Морський пейзаж» 1630, «Автопортрет біля мольберта» 1628). Рембрандта помітили багаті меценати. Константин Гюйгенс, тоді секретар принца Оранського, зробив молодому художнику замовлення на картини для свого господаря. На цьому етапі Рембрандт самостійно розпочав вивчення художніх творів доби бароко, а також захопився творчістю фламандського живописця Рубенса.

У 1631 році Рембрандт залишив майстерню в Лейдені та переїхав до Амстердаму. Через рік Ян Лівенс зачинив майстерню й виїхав на заробітки до Англії. Шляхи друзів розійшлися.

В Амстердамі Рембрандт створив багато портретів. У творчості того часу присутні релігійні сюжети («Пророк Єремія» 1630 рік, Рейксмузей). Дві картини релігійного сюжету Рембрандт написав на замовлення штатгальтера Фредеріка Гендріка Оранського («Воздвиження хреста», «Зняття Христа з хреста»). У творах відчутний вплив барокових гравюр Пітера Пауля Рубенса.

Груповий портрет «Урок анатомії доктора Тюльпа» (1632 рік) приніс художнику успіх.

1634 року Рембрандт узяв шлюб із Саскією ван Ейленбюрх, дочкою бургомістра міста Леуварден. Завдяки вдалому шлюбу художник увійшов до кола заможних людей. Тепер Рембрандт ледь встигав писати портрети. З'явилися великі гроші, тож він купив оселю в Амстердамі. Там же влаштував майстерню і почав збирати витвори мистецтв (гравюри, картини іноземних майстрів, зброю, музичні інструменти, рідкісний одяг та екзотичні заморські речі). У цей період з'явилося і декілька його шедеврів («Автопортрет з Саскією на своїх колінах», 1636 рік).

Вважають тепер шедевром і велике полотно «Нічна варта». Та в рік появи картина викликала скандал. Адже 16 офіцерів внесли по 100 гульденів за право бути рівними серед рівних та трохи рівнішими за інших. Зазвичай стрільців малювали за бенкетом. Рембрандт представив їх як варту, що йде у похід.

У 1640 році померла мати Рембрандта Корнелія. У дитячому віці померло троє дітей подружжя Рембрандта та Саскії. У 1641 році народився син Тітус. А через рік померла Саскія.

Через деякий час після смерті дружини багато галасу створив роман Рембрандта з коханкою Гертьє Діркс. Діло дійшло до суду і нового скандалу. Взяти новий шлюб художнику заважав заповіт першої дружини, яка забороняла чоловіку користуватися своїм майном якщо відбудеться другий шлюб. Це стало перешкодою і для шлюбу з 20-літньою служницею Гендрік'є Стофельс.

Під час роману художник створив багато портретів коханки, які стали вершиною творів митця («Гендрік'є», 1654 рік, Лувр, Париж; «Гендрік'є входить у воду», 1654, Лондон, Національна галерея; «Купання Вірсавії» 1654, Лувр). На рівні з найкращими портретами світу ставлять «Портрет Хендрік'є біля вікна» (Берлін).

Гендрік'є народила художнику дочку Корнелію і прожила з ним 10 років.

Власний дім в Амстердамі Рембрандт купив із правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував усім та не зміг сплатити борг за будинок. Майно художника описали судові пристави і продали на публічному аукціоні. Опис речей художника зберегли. У ньому перелік від «брудного спіднього, що треба прати» до картин митців Італії, Німеччини, Фландрії, книжок, гравюр та великий шолом. Майно, нажите за кілька років, продали за 6 тисяч флоринів. Прикраса (один золотий ланцюжок) коштувала 750 флоринів. Усе майно Рембрандта продали як сім золотих ланцюжків.

Після цього Рембрандт переїхав до бідної оселі на околиці. Аби менше платити за місце на цвинтарі, переніс ближче до дому й могилу покійної Саскії. Лише на твори мистецтва та на їжу він не жалкував грошей. Дійшло до опіки над батьком, що виконував тепер син.

Відмінна риса рембрандтівскої творчості 1650-х — ясність і монументальність крупнофігурних композицій. Характерна в цьому відношенні робота «Аристотель з бюстом Гомера», виконана в 1653 році для сицилійського аристократа Антоніо Руффо і продана в 1961 році його спадкоємцями на аукціоні Метрополітен-музею за рекордну на той момент суму — понад два мільйона доларів.[9]

Якщо на полотнах 1650-х років число фігур ніколи не перевищувало трьох, то в останнє десятиліття свого життя Рембрандт повернувся до створення багатофігурних композицій. У двох випадках це були великі й престижні замовлення. Монументальна героїчна картина «Змова Юлія Цивіліса» (1661 рік) створювалася для нової Амстердамської ратуші, але з якихось причин не задовольнила замовників і не була оплачена.[10] Фрагмент картини, що зберігся в Стокгольмі, вражає суворим реалізмом і несподіваними спалахами світлих фарб на тлі навколишньої темряви. Груповий портрет «Синдіки» (1662 рік), незважаючи на природність поз, жвавість міміки і спаяність композиційного рішення, являє собою крок назад порівняно з безкомпромісним натуралізмом «Нічного дозору».[10] Проте всі вимоги замовників були виконані.

Останні два десятиліття життя Рембрандта стали вершиною його майстерності як портретиста. Моделями виступали не тільки товариші художника (Ніколас Брейнінг, 1652 рік; Герард де Лересс, 1665; Йереміас де Деккер, 1666), але й невідомі солдати та старі люди. Їхні обличчя і руки осяяні внутрішнім духовним світлом. Внутрішню еволюцію художника передала низка автопортретів, що розкриває глядачеві світ його таємних переживань.[10]

1663 року померла Гендрік'є. 1668 року помер син Тітус. Останньою втіхою старого стала 14-літня дочка від Гендрік'є, Корнелія, яку назвали на честь матері Рембрандта. Смерть прийшла до нього 4 жовтня 1669 року. Поховали на цвинтарі для бідних. Могила не збережена. Лише на стовпі є табличка, що саме тут знайшов свій останній спокій один з найдорожчих художників світу.

Рембрандт писав портрети родичів, близьких та друзів (портрет Я. Сікса, 1654 рік, аб. Сікса, Амстердам; братової дружини, 1654, Музей образотворчого мист. ім. Пушкіна, Москва) Рембрандт перетворював на психологічні етюди або жанрові й міфологічні картини («Автопортрет з Саскією», близько 1634 — 35 років, Дрезденська картинна галерея; «Флора», 1634, Ермітаж, Ленінград; «Ветсавія», 1654, Лувр, Париж). Євангельські сюжети часто трактував як сцени з життя народу («Притча про робітників на винограднику», 1637; «Свята родина», 1645, — обидві в Ермітажі). Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей («Вечеря в Еммаусі», Лувр, «Даная», 1636, Ермітаж;«Зречення Апостола Петра» Амстердам, «Ассур, Аман і Есфір», 1660, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна; «Яків благословляє синів Йосипа» Кассель, «Єврейська наречена» Амстердам, «Повернення блудного сина», близько 1668-69, Ермітаж). Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.

Провідні музеї світу пишаються картинами Рембрандта в своїх колекціях — Лувр, Метрополітен у Нью-Йорку, Кассель, Мадрид, Берлін, Національна галерея в Лондоні, Амстердам, Петербург, Стокгольм, Дрезден.

Визначним явищем у театрі стала п'єса Дмитра Кедріна (1907—1945 роки) «Рембрандт» (за віршованою поемою 1940 р.).

Впливу Рембрандта зазнало й українське мистецтво починаючи з кінця XVII сторіччя (портрети Тимоша Хмельницького та його дружини Розандри, Львівський історичний музей; козацького полковника Солонини, не зберігся). Тараса Шевченка називали «українським Рембрандтом» за темні фарби. Його захоплювало і «рембрандтівське освітлення», і блискуча техніка офортів, які він дбайливо копіював (офортна копія з олійної картини Рембрандта «Притчі про робітників на винограднику», замальовки окремих постатей з офорту Рембрандта «Смерть Марії»).