Мілос

«Літаюча риба» Мілосу

Мілос — один з перших заселених Кікладських островів. Про це свідчать руїни епохи неоліту біля селища Філакопі на північно-східному узбережжі острова, а також оброблені шматки обсидіану, поклади якого на Кікладах є тільки на Мілосі. Наявність цієї породи, яка нагадує скло, і використовувалася для виготовлення кам'яних знарядь праці, зіграло важливу роль у розвитку острова. Обсидіан з Мілосу став використовуватися людьми 13 000 років тому. Трохи пізніше обсидіан з Мілосі став широко використовуватися на всьому Близькому Сході і служив головним джерелом торгівлі острова.

Положення Мілосу між материковою Грецією та Критом і видобуток обсидіану зробили острів важливим центром мінойської цивілізації. У селища Філакопі британські археологи розкопали залишки міського муру та палацу мінойської епохи з дуже цікавими настінними малюнками. Особливо знаменитою стала фреска із зображенням «літаючої риби», знайдена в руїнах палацу Мілосу. Мінойське місто було обнесене подвійною стіною і забудоване прямокутними будинками. Археологами відкриті густі мережі вулиць, що перетинаються під прямим кутом, а також комплекс великих будівель, ймовірно палацових, з мегароном в центрі.[1] Мінойська епоха представлена на Мілосі трьома шарами. Старовинні нижній шар — 2400—2000 р. до н. е. представлений керамікою та виробами, виточеними за допомогою обсидіану. Обсидіан все ще використовували для виготовлення знарядь. Металевих речей знайдено мало. Але при цьому знахідки свідчать, що жителі Філокопі тієї епохи знали свинець, покривали свої судини блискучою фарбою, прикрашали їх спіралеподібними візерунками.[2] Безсумнівно Філокопі був у ту епоху великим культурним центром, що зберіг своє значення й пізніше. Середній шар — 2000—1600 рр.. до н. е. відноситься вже до средньокікладської культури, яка перебувала під сильним впливом Криту. У цьому шарі трапляються вази стилю камарес і натуралістичні стінні розписи (можливо, виконані критським майстрами). Саме до цього прошарку відносять і фрески з «літаючими рибами». Поселення було зруйновано пожежею, однак майже негайно йому наслідували нове укріплене поселення у верхньому шарі. У верхньому шарі знайдені судини «палацового» критського" стилю і піздньомікенські (тобто острів піддався сильному культурний вплив мікенської цівілілізаціі). Після 1200 р. до н. е. поселення біля селища Філокопі зникає. Мабуть це пов'язано з завоюванням острову дорійцями, що припливли на острів з Пелопоннесу.

Венера Мілоська — найвідоміша знахідка на острові

Острів переживав свій розквіт в VI — V століттях до н. е. Археологи виявили на Мілосі велику серію знахідок, що відносяться до цього періоду — піфоси і вази із зображеннями міфологічних об'єктів і різноманітним орнаментом, а також серію теракотових малюнків.

Мілосці брали участь на стороні греків у битві при Саламіні. Дорійці Мілосу змогли відхилитися від участі в Афінському морському союзі і намагалися зберегти нейтралітет у Пелопоннеській війні. Однак у 415 році афіняни атакували острів і завоювали його. Усі чоловіки острова були вбиті, а жінки і діти звернені в рабство. На острові оселилося 500 афінських колоністів. Історик Фукідід присвятив цій події одну зі своїх знаменитих промов у своїй «Історії». Після перемоги у Пелопоннеській війні спартанець Лісандр відновив присутність дорійців на острові, але Мілосу так і не вдалося досягти колишнього процвітання.

У перші століття нашої ери на острові з'явилися емігранти з Юдеї, серед них виявилося багато християн (саме з ними пов'язані християнські катакомби Мілосу). У 1204 році острів став частиною Наксоського герцогства. У 1341—1383 році острів був самостійною феодальною державою під управлінням нащадків дочки Марко Санудо. У 1383 році острів знову стає частиною Наксоського герцогства, потім власне Венеції. У 1547 році острів став частиною Османської імперії, в 1831 році увійшов до складу новоутвореної держави Греція.