Мінаєв Сергій Юрійович

Закінчив музичну школу по класу скрипки. На другому курсі училища став вокалістом московської групи «Город». Колектив проводив репетиції у підвалі Будинку Культури «Червоний Пролетар» (там же, де колись репетирувала група Воскресение) і на той момент був чисто інструментальним. Згодом Мінаєв став виконувати власні пісні на вірші Сергія Мірова. Джерела натхнення колективу були вельми різноманітні — Earth, Wind & Fire, Стіві Вандер, Queen, Boney M, The Police, Воскрєсєніє, Машина Врємєні. Група «Місто» взяла участь у рок-фестивалі Московського фізико-технічного інституту в Долгопрудному в 1981 році і знялася в епізоді фільму «Не можу сказати прощай»Автор музики і виконавець гімну підводників Підводрічбуду СРСР[1][2].

Починаючи з 1979 року, Сергій Мінаєв почав пробувати себе в ролі диск-жокея, проводячи дискотеки в Московському авіаційному інституті, а з 1983 року — у готелі «Молодіжний»[3], ще з 1985 року — в готелі «Інтурист»[4] і «Спартак»[5]. У 1984 році виступав в якості диск-жокея в студентському таборі Московського енергетичного інституту біля Алушти, де познайомився зі своїм попередником Сергієм Лісовським, що згодом став його директором.

Відеокліп для однієї з найбільш популярних пісень Сергія Мінаєва, «Карнавал» (знятий в 1985 році для телепередачі «Веселі хлопці»), являв собою вершину винахідливості радянської телестудії - первинний відеосигнал пройшов через 15 стадій обробки. А для того, щоб пісню з таким «буржуазною» назвою пропустили в ефір перед трансляцією було запущено кілька ідеологічних гасел[6].

На професійній сцені Сергій Мінаєв дебютував у 1987 році у Палаці спорту «Лужники» в Москві в одному з перших танцювальних шоу СГП «Рекорд», виконавши пародію на «Modern Talking» і пісні Юрія Чернавського («Маргарита», «Шаман»). Тоді ж став одним з виконавців пісні «Замикаючи коло».

Найважливішим альбомом у творчості Сергія Мінаєва став альбом Радіо «Абракадабра» (записаний у 1987 році на студії Мусліма Магомаєва[7]). До нього увійшли закордонні танцювальні хіти, записані в режимі «нон-стоп» та заспівані з російськими текстами, складеними самим виконавцем у відверто пародійному ключі. У тому ж році (в період масової легалізації дискотек[8]) Мінаєв починає активно гастролювати по всьому Радянському Союзу. У жовтні 1988 року в телепередачі «Прожектор перебудови» його звинуватили в надмірних заробітках, що на ділі виявилося хоча і скандальною, але рекламою.[9] У 1989 році він став переможцем популярного телевізійного конкурсу «Музичний ринг».

З 1983 року є першим професійним диск-жокеєм у Радянському Союзі, що використовують вокал. На рубежі 1980-1990-х років Сергій Мінаєв багато в чому визначав найбільш модні стилістичні тенденції на радянсько-російській поп-сцені, насамперед у галузі популярної танцювальної музики, музичної пародії. Автор і виконавець пісні «Ох, вже цей Погляд!», записаної до ювілею програми «Погляд». У 1990 році фірма «Мелодія» випускає першу довгограючу платівку Мінаєва Сергій Мінаєв. У процесі видання LP автор був викликаний на худраду, де старші за віком і за званням колеги обговорювали можливість видання платівки. До складу колегії входив Михайло Таніч, який розкритикував Сергія за непрофесійні тексти пісень[10].

Восени 1991 року Сергій Мінаєв записав для Центрального телебачення російський варіант пісні-заставки мультсеріалу «Качині історії».

У 1992 році він записав вокальну партію Іуди в російській версії рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», прийшовши в захват від російськомовної версії тексту. Мінаєва «творчо дратувало» схематичне прочитання образу Іуди як зрадника: «Та місія, що була йому уготована, ще довго буде мучити мислителів, поетів і філософів. Мучити одним і тим же питанням: зрадник чи виконавець ЙОГО волі?».[11] Згодом відмовився виконувати російський переклад пісень The Beatles, бо вважав, що «це вже занадто», тим більше що, на його думку, в російському перекладі «повітряні, відчайдушні „бітлівські“ пісеньки якось занадто „порозумнішали“ і погрузніли». Тим не менш кліп на його пісню «Смичок і скрипка» (альбом Неповторний) є рімейком The Beatles «Strawberry Fields Forever».^{[джерело?]}

З 1993 року Сергій Мінаєв активний учасник артистичної футбольної команди Зірок «Старко». Він гастролював в Угорщині (1989), Ізраїлі (1994), Ірландії (1995), Німеччині (1992-1995), Франції (1995-1997), виступаючи переважно для російськомовної аудиторії. У 1996 році брав активну участь у концертному турі «Голосуй або програєш» в підтримку президента Бориса Єльцина, виступивши з циклом авторських пісень.

У 2006 році вийшов збірник Пірат XX століття, що включає в себе нові танцювальні версії найбільш відомих пісень Мінаєва. Паралельно вийшов однойменний DVD з відео.

31 березня 2013 року після довгої перерви у випуску нових дисків пройшов концерт-презентація Сергія Мінаєва «У джазі тільки М...» у столичному клубі «Метелиця». Метою даного заходу була презентація нового джазового альбому Сергія Джаст.[12][13]

Для пісенних текстів Мінаєва характерний так званий «стьоб» — пародійне використання стандартної пісенної та побутової лексики, поданої у відверто абсурдистськом дусі. Деякі твори носять відверто сатиричний характер, як, наприклад, «Мундіаль» і «поп Музика»[14]. Серед найбільш відомих пісенних пародій Сергія Мінаєва: «Ти — мій хліб, моя сіль» (Modern Talking), «Вояж» (на Desireless), «Білі кози» (на Ласкавий травень), «Лом-баба» (на Kaoma), «Минаки-Та» (на Yaki-Da), «Макарена» (на Los Del Rio), «Музика Поп» (Aqua) і ряд інших.

Знімався у фільмах «Не можу сказати прощай» (1982, епізодична роль співака на танцмайданчику разом з власною групою «Місто»), «Наша людина в Сан-Ремо» (1989, співак-мафіозі).Записав декілька пісень для телефільму «Острів загиблих кораблів» (1987, у фільмі ці пісні «виконує» герой Костянтина Райкіна). Брав участь у пародійному телесеріалі-вікторині «Гра в детектива» в ролі співачки, яка виконувала пісню «Братик Луї» (кавер-версія на пісню «Brother Louie» групи Modern Talking), а також у мюзиклі «Вулиця» (разом з Володимиром Пресняковим-молодшим), де зіграв роль Рокера. Сергій Мінаєв був ведучим таких телевізійних музичних програм, як «50х50» (1989-1991, 1998-1999), «Хіт-парад Останкіно» (1992-1995), «Ранкова пошта» (1996-1997), «Бузковий туман» (1998-1999), «Два Рояля» (1998-2002, 2004-2005), «Караоке-стріт» (2003-2004) і «Чемпіонат анекдотів» (2006-2007). Періодично веде фестивалі «Дискотека 80-х». У 2009 році був ведучим розважальної програми «Дискотека 80-х на нашу» на СТС (з розважального циклу «Все по-нашому»).

З 2010 по 2012 рік вів деякі сюжети у програмі «Хочу знати». З 2011 по 2013 рік вів деякі випуски програми «Колба часу» на каналі «Ностальгія».

У 2013 році був автором сатиричного інтернет-проекту «Посредыш», в якому подавав актуальні події в піснях в сатиричній формі. Вийшло 7 випусків[15]

• Группа «Город» (1983)
• Алушта (1984)
• Первые опыты (1984)
• Коллаж (1986)
• Радио «Абракадабра» (1987)
• Вы готовы пойти за мной? (1996)
• Да! (1999)

• Сергей Минаев (1990)
• Ломбаба (1990, миньон)
• Иисус Христос — суперзвезда (1992)
• Вы готовы пойти за мной! (1993)
• Джаст (2014)

• Коллекция (1993)
• Радио «Абракадабра» (1994)
• Лучшая песня (1994)
• А почему бы и нет? (1994)
• Голосуй или проиграешь! (1996)
• Неподражаемый (1997)
• Назад в будущее (2002)
• Песни за жизнь (2006)
• Пират XX века (2006)
• Ничего особенного (2013)
• Джаст (2014)

• Пират XX века (2006)