Нарциза Жмиховська

Жмиховська була дидакткою та педагогинею з поглядами в опозиції до Клементини Танської-Гоффман, яку звинувачували в «чоловічій точці зору», консерватизмі та відсутності патріотизму. Жмиховська розробила програму навчання дівчат. Вона вважала, що жінкам потрібні знання перш за все, щоб вони могли приймати обґрунтовані рішення в житті, а також могли обирати інші форми соціальної діяльності, ніж звичайні функції дружини та матері. Метою навчання жінок було стати незалежними; згідно із Жмиховською: «Учісться, якщо можете; умійте якщо можете, і подумайте про те, що саме буде достатньо для себе, бо в разі потреби ніхто на вас з турботою і підтримкою не чекає.»

Жмиховська постулювала 2 освітніх програми: одна економічно-практична для дівчат, які хочуть присвятити себе сім'ї та вихованню дітей, а друга — наукова для обдарованих дівчат. Обидві програми мали наголос на формуванні національно-патріотичного ставлення. Основу освіти складали 5 предметів: арифметика, географія, природничі науки, історія та вивчення мови. Учениць заохочувалось самостійно мислити, синтезувати та робити висновки. Жмиховська заохочувала жінок до створення між собою «сестринських зв'язків», оскільки вони розділяють спільну долю (вона навіть ввела назву такого зв'язку: «posiestrzenie»).

Романи Жмиховської стосувалися соціальних питань, показуючи героїнь, що наполегливо домагаються своєї мети. Письменниця була представницею зміни цілей нації: романтичне і раніше сказане приречене на невдачу прагнення замінити задоволення потреб людей як умови соціального добробуту.

Літературний дебют Жмихоської відбувся у часописі «Первоцвіт», вона також почала публікувати статті в журналах: «Pilgrim» (Пілігрім) (під редакцією Елеонори Земецької) та «Przegląd Naukowy», де друкувалося багато жінок. Після смерті брата Жмиховська створила групу «Ентузіастки», до якої увійшли варшавські емансиповані жінки, які у 1842—1849 рр. перебували у підпіллі.

У роботі над генезисом роману «Поганка» М. Манн робить висновок, що це є параболічна автобіографія авторки і що саме Нарциза Жмиховська ховається у постаті коханки героїні роману[12].

Протягом багатьох років мала інтимну та особисту переписку зі своєю ученицею Вандою Челенською, а також з Бібіаною Морачевською[13][14][15]. Ці листи та дослідження творчості Жмиховської дуже чітко вказують на її лесбійство. Ізабела Філіпяк в ессе на цю тему обговорює охоронні заходи, вжиті ще з часів Жмиховської, щоб приховати її орієнтацію[16]: більшість збережених листів зазнали жорсткої цензури, як ззовні (російські, прусські та австрійські цензори), так і самоцензури авторок через небезпеку, яку їхній вміст може спричинити адресатці та відправниці. Деякі з них походять з часу ув'язнення Жмиховської.

У 1890 році Генрік Копія видав публікацію «Листи Нарцизи Жмиховської до Теклі Дембської та інших осіб»[17]. Напевно, єдині нецензуровані листи Жмиховської були опубліковані Тадеушем Бой-Желенським, сином однієї із адресаток і видавцем відновлення роману Жмиховської в 1929—1930 роках. Бой-Желенський опублікував фрагменти листів Пауліни Збишевської до Жмиховської з часу її ув'язнення через наклеп на підпільну діяльність. Це листування відмінно показує стосунки між жінками: «Слухай, Нарциссо, твоя мати, якби вона жила, прокляла б твою милість — або вона оплакувала б наші зв'язки важкими сльозами…», «Єдина моя, я люблю тебе всією силою свого буття, — але щоб любити тебе гідно, тобі бракує і чесноти, і піднесеності — недостатньо, — але які скарби були в моїй душі, я віддала все тобі — все. У тобі я лише відчуваю саму себе…».[18]

Могила письменниці Нарцизи Жмиховської на кладовищі Повонзківськім Варшаві