Наум Наталія Михайлівна

Дата народження 23.11.1932 р. подається згідно з записом в актовій книзі церкви Воздвиження Чесного Хреста в с. Старий Мізунь, яка зберігається в Долинському районному відділі Реєстрації актів цивільного стану. Дата народження 14 січня 1933 р. була записана в сфабриковане свідоцтво про народження Наум Н. М. совітською адміністрацією в дитячому будинку, куди кругла сирота 12-літня Наталія Наум потрапила восени 1944 р. Мала Наталія боялася називати свою справжню дату народження, щоб енкаведисти не "вирахували" її буржуазне "німецьке походження". Тому дата 14 січня 1933 р. була встановлена зі слів самої Наталії Наум по зубах у Станіславівському дитячому будинку.

Народилася 23 листопада 1932 року в селі Старий Мізунь, Станіславського воєводства Польської республіки в багатодітній родині (була тринадцятою дитиною) селянина Наума Михайла Васильовича та Гелени Кароль Альберт Майєр — доньки швабського інженера-залізничника Кароля Альберта Майєра, який працював у лісо-переробному господарстві в м. Вигоді австрійського підприємця барона Леопольда фон Поппер Подгарі з 1880 р. і будував славнозвісну Вигодську вузькоколійку, частина якої зараз відома, як "Карпатський трамвай".

У 1943-му батька Н. Наум Михайла важко поранили в бою з німцями. Упівці доправили до його хати, де він і помер. За рік в 1944 совіти посадили під домашній арешт матір Наталії Наум Гелену за те, що вона виводила горами повстанців до Австрії. Її два місяці не випускали з хати. І до неї в хату нікого не впускали. Від голоду вона захворіла на тиф. З нею була лише мала Наталка. Матір Гелена вмолила червоноармійців відпустити Наталку. Наталія Наум розповідала, як мама провела її до мосту через Свічу, як прощалася з нею, і як енкаведисти били її матір прикладами і гнали назад хвору до її хати. Вона бачила тоді свою маму востаннє. Гелена Альберт Кароль Майєр-Наум невдовзі померла під наглядом енкаведистів в своїй хаті. 12-літня Наталка, старші брати і сестри якої розлетілися по Україні, Німеччині, Великій Британії, пішла шукати своєї долі. Ночувала в склепах на кладовищах. І так дійшла до Станіслава, де потрапила до сиротинця. Від 1944 по 1948 році вона жила в сиротинці, закінчувала середню школу, працювала на швейній фабриці. Після закінчення школи у 1948 році вступила до ремісничого училища в Чернівцях, а також брала активну участь у художній самодіяльності. Якось її клас відправили на практику до Чернівецького театру ім. Ольги Кобилянської. Там вона підшивала завіси на великій сцені і сама для себе співала арії з опери Чіо-Чіо-Сан, композитора Джакомо Пуччині. За цим заняттям її побачила і почула відома актриса театру Народна артистка Раїса Раїсова і запропонувала Наталії Наум пограти в масовці у виставах. Наталія погодилася. І за місяць була відзначена керівництвом театру і за красивий голос і талановиту акторську вдачу призначена на роль тієї ж таки мадам Батерфляй. Довгий час Наталія Наум жила на квартирі Раїси Раїсової і називала її другою матір'ю. .[2]

У період з 1950 по 1953 рр. Наталія грала в Чернівецькому українському драмтеатрі імені Ольги Кобилянської. Багато акторів заздрили їй, оскільки вона грала головні ролі, хоч і не мала акторської освіти (за спогадами подруги Наталії Наум - Народної артистки України Валентини Зимньої). Найпомітнішою роботою на той час стала роль Парасини в виставі «Земля» (за твором Ольги Кобилянської).

У 1953-му розпочалися зйомки фільму «Земля», Амвросій Бучма шукав актрису на роль Парасини, яка дісталася Наум. За цю роль Амвросій Бучма подарував Наталії Наум коштовного перстня з діамантами. Зараз цей перстень носить її онука, музикант Національного Президентського оркестру України - Ярина Денисенко. Амвросій Бучма порекомендував М. Верхацькому взяти Наталію Наум на свій акторський курс до Київського театрального інституту ім. І.К. Карпенка-Карого.

У 1958 році закінчила КДІТМ імені Івана Карпенка-Карого (курс М.Верхацького) та була зарахована акторкою в штат Київської кіностудії імені О.Довженка.

Наталія Наум мешкала на вул. Михайла Грушевського 28/2 у центрі Києва. 6 березня 2004 року у квартирі актриси прорвало трубу центрального опалення і їй довелося дві доби перебувати в помешканні, яке заливало окропом. Столичний ЖЕК аварію ліквідувати не поспішав; у цей же час занедужала на астматичний бронхіт онука Марія, яка проживала в цій горезвісній квартирі разом із бабусею. А найменшого її онука Гордія мало не вбив шмат штукатурки, який впав на його ліжко. Наталія Михайлівна була хвора на поліартрит. Від затоплення квартири її стан погіршився. Вона була шпиталізована до лікарні у Феофанії, де й померла від набряку мозку 22 березня 2004 року.

Похована на Байковому цвинтарі поряд із чоловіком — Володимиром Денисенком.

• 1971 — Орден Трудового Червоного Прапора.
• 1974 — Народна артистка УРСР.
• 1975 — Диплом за найкращу жіночу роль на Республіканському кінофестивалі у Жданові (за роль у фільмі «Повість про жінку»).
• 1999 — Державна премія України імені Олександра Довженка (за роль у фільмі «За двома зайцями»).
• 2000 — Державна стипендія видатному діячеві культури.
• 2003 — Орден княгині Ольги III ст.[3]

• Фільмографія // Кіно-Коло (укр.)
• Пішла з життя Наталія Наум // Кіно-Коло (укр.)
• Могила Наталії Наум // Могилы знаменитостей (рос.)
• Наум Наталья Михайловна // Кино СССР (рос.)
• Наталья Наум // Імхонет (рос.)