Сон (фільм)

«Сон» — український радянський біографічний кольоровий художній кінофільм 1964 року, присвячений Т. Шевченку. Фільм знято режисером В. Денисенком на кіностудії ім. Олександра Довженка. Прем'єра відбулася у Києві 3 листопада 1964 року.

Сон
Жанр художній
Режисер Володимир Денисенко
Сценарист Дмитро Павличко
Володимир Денисенко
Кінокомпанія Кіностудія ім. Олександра Довженка
Мова українська
Країна  СРСР
Рік 1964
Дата виходу 3 листопада 1964
IMDb ID 2400666

Молодого Тараса Шевченка, автора крамольних віршів, викликають на допит. Замість пояснень, поет пише нові вірші, які присвячує безрадісній долі України. За «підбурливі» думки Шевченка віддають у солдати з забороною писати й малювати. Стрічка змальовує внутрішній стан митця в ті дні, його спогади про роки, прожиті в кріпацтві, роздуми про вітчизну, народ і свободу.

Займає 95-100-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет

У фільмі відтворено один з періодів життя Т. Г. Шевченка — від дитячих років до заслання. Засобами кіномистецтва автори фільму, за логікою радянської пропаганди, викривають «святих отців» — поборників темряви і мракобісся. Шевченко в фільмі — це людина, яка приходить до висновку про облудність релігії.[1] Насправді ж, завдяки виражальним кінематографічним метафорам, Шевченко постає перед глядачем не стільки як одноплощинний атеїст, скільки як справжній бунтар і гуманіст.

Фільм, на думку французького дослідника, історика українського кінематографа Любомира Госейка, побудовано на зіставленнях і непрямій хронології, сучасне переплітається з минулим, сон —– із дійсністю: «Наприкінці цього новаторського фільму, який коригує попередні версії в бік національної свідомости, Шевченко проходить коридором, де один за одним з’являються персонажі його поеми. Можна бачити, як зі свого портрета виходить цар, котрий починає невимушену розмову з поетом, чия особиста трагедія полягає в тому, що він бачить себе —– і звільненого —– серед кріпаків. …Володимира Денисенка більше хвилює етичний бік героїв, їхня та їхньої країни доля в боротьбі за справедливість і добро. Він одним із перших у післядовженківському поколінні, хто накреслює нові шляхи, робить нові пролами в національній свідомості, випереджаючи Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осику, Івана Миколайчука».[2]

В ролях

Знімальна група

Примітки
  1. Кіндрат К.П. Науково-атеїстичне виховання учнів. - К, 1966.
  2. Госейко Любомир. Історія українського кінематографа. 1896-1995 (пер. з французької). — К.: Кіно-Коло, 2005. – С. 178-179. ISBN 966-8864-00-Х

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.