Непорожній Петро Степанович

Народився 13 липня 1910 на хуторі Тужилів (поблизу Яготина) в багатодітній сім'ї (9 синів і дочок). У 1924 закінчив місцеву школу, навчався в місті Переяславі у школі ФЗО.

Закінчив Київську політехніку. Продовжує навчання, у 1933 на відмінно закінчує Ленінградський інститут інженерів водного транспорту і здобуває диплом інженера.

З 1929 року — начальник управління іригаційної системи Середазводгоспу, начальник ділянки будівництва гідроелектростанції. Після закінчення Ленінградського інституту інженерів водного транспорту з 1933 по 1935 рік служив на Балтійському флоті.

З 1935 року — старший інженер проектного інституту в Ленінграді. У 1936—1937 роках — начальник (головний інженер) ГЕС «Чирчикбуд» Узбецької РСР.

З 1937 року — начальник відділу Головгідроенергобуду в Наркоматі важкої промисловості СРСР (1937—1939) та в Наркоматі електростанцій і електропромисловості СРСР (1939—1940). Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках — головний інженер, начальник будівництва оборонних споруд. У 1941—1944 роках — головний інженер і начальник інституту Гідроенергопроект в місті Ташкенті Узбецької РСР. У 1944—1946 роках — головний інженер і начальник Енсогесбуду (Верхньосвирської ГЕС) в Ленінградській області РРФСР.

У 1946—1953 роках — головний інженер тресту Міністерства електростанцій СРСР.

У 1953—1954 роках — головний інженер Дніпробуду і будівництва Каховської ГЕС. Працюючи головним інженером з будівництва найбільшої на той час Каховської ГЕС, забезпечив її дострокове введення в експлуатацію.

25 вересня 1954 — 17 липня 1957 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 23 вересня 1955 — 1957 року — голова Державного комітету у справах будівництва і архітектури Української РСР.

17 липня 1957 — 1958 року — заступник голови Держплану Української РСР — міністр Української РСР.

6 червня 1958 — березень 1959 року — голова Державного комітету у справах будівництва (Держбуду) Української РСР.

У 1959—1962 роках — 1-й заступник міністра будівництва електростанцій СРСР.

У листопаді 1962 — березня 1963 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР. У березні 1963 — жовтні 1965 року — голова Державного виробничого комітету з енергетики та електрифікації СРСР — міністр СРСР. У жовтні 1965 — березні 1985 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР.

У ці роки в Україні під безпосереднім керівництвом Петра Непорожнього розгорнулося спорудження найбільших теплових електростанцій потужністю до 3,6 млн кВт, оснащених турбогенераторами, що не мали аналогів у світі, потужністю по 200–300 і 800 МВт, що працюють на надкритичних параметрах пари. Серед них Ладижинська, Слов'янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська і інші електростанції. Під керівництвом Петра Непорожнього була успішно здійснена програма будівництва атомних електростанцій в Україні, таких як Рівненська, Запорізька. Швидкими темпами споруджуються каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. Серед них вперше в світовій практиці здійснений пуск капсульних гідрогенераторів на Київській ГЕС і проведена реконструкція зі збільшенням потужності ДніпроГЕС, флагмана гідроенергетики України.

Інтенсивно велося електромережеве будівництво. Створювалися лінії електропередачі на високу і надвисоку напругу 220, 330, 500 і 750 кВ, що об'єднували енергосистеми України і Росії з іншими країнами РЕВ. Створена Єдина енергосистема України дозволила здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемі, так званою енергосистемою «Мир».

За період діяльності Непорожнього забезпечувалася потреба в електроенергії всіх галузей народного господарства України, підвищилася надійність роботи електростанцій і енергосистем, збільшилося виробництво електроенергії, а витрати на її вироблення — питомі витрати палива знизилися в 1,5 раза. Це було час розквіту енергетичної науки. Кількість науково-дослідних і проектних інститутів переступила за сотню, багато з яких здобули міжнародне визнання.

У 1985—1988 роках — завідувач відділу, а з 1988 року — радник при дирекції Інституту високих температур АН СРСР.

Похований на новій території Кунцевського кладовища.

Петро Степанович як учений в 1947 захистив кандидатську дисертацію, в 1959 здобув ступінь доктора технічних наук, а в 1979 обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР.

Знаходив час і для педагогічної роботи, впродовж понад 30 років він, будучи професором, очолював кафедру енергетики в Одеському і Московському політехнічних інститутах. Петро був ініціатором розвитку міжнародних зв'язків вітчизняної енергетики, був головою постійної комісії РЕВ з електроенергії, Президентом її Національної Ради.

Виховав цілу плеяду висококваліфікованих фахівців і керівників енергетичною галуззю.

Під його керівництвом в СРСР створена практично вся енергетична галузь.

Могила на Кунцевському цвинтарі Москви

• чотири ордени Леніна
• орден Жовтневої Революції
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани»
• медалі
• Ленінська премія (1968)

Нагороджений понад 30 урядовими нагородами, удостоєний багатьох міжнародних нагород і премій.

Погруддя Петру Непорожньому в Яготині

Постановою Кабінету Міністрів України в 2000 ім'я П. С. Непорожнього присвоєне Каховській ГЕС, на якій він працював.

За ініціативою РАО «ЄЕС Росії» в 2002 році найбільшій в Росії Саяно-Шушенській гідроелектростанції було присвоєне ім'я П.Непорожнього. У музеї будівництва гідростанції зберігаються його особисті речі, подаровані сім'єю Непорожніх.

На батьківшині Непорожнього в Яготині встановлений пам'ятник-погруддя.

• Г. Г. Єфіменко. Непорожній Петро Степанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 376. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

• Постанова Ради міністрів «Про увічнення пам'яті П. С. Непорожнього»
• Легенді енергетики Петру Непорожньому виповнилося б 95