Нестайко Денис Порфирович

о. Денис (Діонизій) Порфирович Нестайко (27 березня 1859, с. Скопівка, нині Коломийський район — квітень 1936, м. Бучач, нині Тернопільська область) — український греко-католицький священик, громадський діяч. Крилошанин.[1] Дід відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка.

Денис (Діонизій) Нестайко
отець Денис Нестайко
Народився 27 березня 1859(1859-03-27)
с. Скопівка, нині Коломийський район
Помер 1936(1936)
м. Бучач, нині Тернопільська область, Україна
Поховання с. Нагірянка (нині в межах Бучача)
Громадянство  Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща
Національність українець
Місце проживання Бучач, Чернелиця, Серафинці
Діяльність священик, громадський діяч
Посада бучацький деканd
Конфесія греко-католик
Рід Нестайки
Батько о. Порфирій Нестайко
Родичі о. Теодор Нестайко (дід), Всеволод Нестайко (внук), Роман Барановський (зять)
У шлюбі з Анна
Діти Зиновій, Юліян, Софія

Життєпис

Народився у с. Скопівка, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської області, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї пароха Порфирія Нестайка (?—1858 р.,[2] у 1856—1857 роках сотрудника при деканальній церкві святого Миколая в м. Бучачі[3]). Внук пароха Отинії о. Теодора Нестайка.

Після висвячення працював сотрудником (помічником, або другим священиком) у селі Серафинці (поблизу Городенки). У 1885 році народилася донька Софія. Переведений завідателем до Чернелиці, потім стає парохом містечка. В Чернелиці народжуються сини Юліян та Зиновій. 1906 року переведений парохом до міста Бучача. Протягом багатьох років був парохом у Бучачі (1906–1936 роки) і бучацьким деканом, також у 1919—1920 — парохом церкви Святої Тройці в Пишківцях. Був одним із співробітників, щирих дорадників міського голови Бучача Климентія Рогозинського (поряд з нотарем Костянтином Телішевським та іншими).[4]

Восени 1918 р. в будинку, де мешкав о. Денис Нестайко, відбувались наради керівників української громади Бучача, на яких вирішувались питання переходу влади у місті та повіті від австрійців до представників ЗУНР[5]. Після окупації ЗУНР брав участь у відновленні діяльності українських громадських організацій Бучача. 24 серпня 1924 р. на установчих зборах «Повітового союзу кооператив» (ПСК) обраний головою Надзірної (спостережної) ради ПСК[6]. Після заборони польським окупаційним урядом в 1924 р. діяльности філії організації «Пласт» надавав свій будинок для таємних занять членам організації.

Був головою Надзірної ради «Українбанку» (колишнього «Повітового товариства ощадностей і позичок „Праця”»), кооперативи «Поступ». Пізніше, через похилий вік, передав повноваження наступникам (зокрема, Головою Надзірної ради ПСК, «Українбанку» став отець Іван Галібей).
Проживав у приміщенні теперішнього православного проборства (вул. Стуса, 15).

Помер у Бучачі, нині Тернопільська область, Україна (тоді ЗУНР—ЗОУНР, окупована поляками, за їх адмінподілом — Тернопільське воєводство). Похований разом з дружиною Анною біля церкви святого Архистратига Михайла (Бучач-Нагірянка) на Нагірянському цвинтарі. Могила збереглась.

Галерея
  • Церква святого Миколая, Бучач
  • Церква Архангела Михаїла, Бучач-Нагірянка
  • Надгробок о. Дениса Нестайка, дружини Анни
  • Будинок, в якому проживав о. Денис Нестайко із сім'єю

Примітки
  1. Бучач і Бучаччина… — С. 766.
  2. Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина… — С. 370.
  3. Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. I. — P. 153. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  4. Байрак з Рогозинських А. Рід Климентія і Меланії з Ляторовських Рогозинських // Бучач і Бучаччина… — С. 383.
  5. Шипилявий C. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу // Бучач і Бучаччина… — С. 73.
  6. Шипилявий С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 292.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.