Норисринг

З 1950 року трасу почали називати Норисринг, для того, щоб запобігти збігу із легендарним Нюрбургрингом. Спочатку трасу використовували для мотоциклетних перегонів, в місті де сконцентровані підприємства мотопромисловості.

З 1960 року тут проводять свої перегони і спортивні кузовні автомобілі. Довжина міської траси становить 2 300 метрів. На трасі 8 поворотів, які становлять 3 комплекси — 2 шпильки і s-подібну зв'язку на задній прямій. Рух проводиться проти годинникової стрілки.

Основу траси становить 360-ти метрова кам'яна трибуна (Steintribune), яка відома з часів нацистських парадів. Навколо неї і прокладена траса. ЇЇ довжину неодноразово змінювали від 2-х до 4-х кілометрів, аж до 1972 року, коли вона отримала свою нинішню версію. У 2005 році кам'яну трибуну і розташовану навпроти трибуну Цеппеліна з'єднали підземним переходом. На трасі проводилися безліч різноманітних змагань національних та міжнародних чемпіонатів. Найвідомішим з них є німецький кузовнний чемпіонат DTM (попередником був DRM) та чемпіонат світу на витривалість.

Траса є досить цікавою та небезпечною для перегонів (проводяться в основному в третій декаді червня), навіть незважаючи на її просту конфігурацію, яку відвідує значна кількість глядачів. Через свої вуличні особливості та небувалу цікавість до автоспортивних заходів на ній, Норисринг називають Німецьким Монако.

Шпильки (Grundigkehre — названа на честь розташованої поряд споруди Grundig Tower — та Dutzendteichkehre — на честь озера Dutzendteich, розташованого поблизу) з поворотами потребують великої уваги та концентрації при гальмуванні, збільшуюючи суттєво навантаження на гальма. Зв'язка Schöller обмежена трибунами і не має зони вильоту, на виході з неї гонщики стрімко виїжджають на бетонні плити тротуару, а при надто високій швидкості автомобіль втрачає щеплення з асфальтним покриттям траси і влітає правою стороною в стіну. Цю стіну називають «Стіною», порівнюючи її з аналогічною «Стіною чемпіонів» на трасі Ф1 в Монреалі.

Перегони на міській трасі майже завжди супроводжують додаткові негоночні заходи, як от виступи популярних музичних груп.

Ця стіна пам'ятає і трагічні сторінки своєї історії. В 1971 році мексиканський пілот Педро Родрігес на Ferrari 512, врізався в стіну та загинув у вогні свого автомобіля.

З 1967 по 1989 роки на Норисринзі проводилися перегони на витривалість 200 миль Норісрингу. Ініціатором перегонів стала ADAC. Зовсім швидко ці перегони увійшли у Інтерсерію, де брали участь різноманітні спорткари.

В 1973 році DRM провів 100 км. (62 милі) перегони, а в наступному році перейняв від Інтерсерії 200-т мильний (320 км) формат. Оскільки у DRM брали участь повільніші автомобілі Гран Туризмо і турингу, тож перегони проводилися окремо для кожного з класів учасників, що в сумі давало 200миль. З переходом DRM на регламент Групи C, почали проводити одні 200 мильні змагання. Після припинення існування DRM, перегони в 1986-87 роках були включені в календар Чемпіонату Світу серед Спортпрототипів і стала найкоротшою гонкою в ЧС у порівнянні із найдовшою — 24 години Ле-Мана.

Суперкубок, який був наступником DRM, також почав тут проводити свої перегони водночас із ЧС Спортпрототипів, в 1987 році вони обрали коротший варіант перегонів підтримки, а 1988 і 1989 року провели самостійно повну довжину траси, оскільки ЧС Спортпрототипів відмовився від Норисрингу.

ДТМ провів у 1984 році свої перші перегони, а 1987 року знову повернувся на міську трасу. З 1988 року проводив дві 100 кілометрові змагання, до свого краху в 1996 році, після чого сюди навідувався STW, а з 2000 року відновлений ДТМ.

Переможці 200 миль Норисрингу

Рік	Гонщик(и)	Команда	Автомобіль	Серія
3,9 км кільце
1967	Франк Гарднер	Sid Taylor	Lola T70 Mk.3-Chevrolet	не входила в чемпіонати
1968	Девід Пайпер	Piper Racing	Ferrari 330 P3/4	не входила в чемпіонати
1969	Брайан Редман	Sid Taylor	Lola T70 Mk.3-Chevrolet	не входила в чемпіонати
1970	Юрген Нойхауз	Gesipa Racing Team	Porsche 917K	Інтерсерія
1971	Кріс Крафт	Ecurie Evergreen	McLaren M8E-Chevrolet	Інтерсерія
2,3 км кольцо
1972	Лео Киннунен	AAW Racing Team	Porsche 917/10 TC	Інтерсерія
1973	Лео Кіннунен	AAW Racing Team	Porsche 917/10 TC	Інтерсерія
1974	Ханс-Йоахим Штук	BMW Motorsport GmbH	BMW 3.0 CSL	DRM (Дивізіон1)
Дитер Глемстер	Castrol Team Zakspeed	Ford Escort	DRM (Дивізіон 2)
1975	Йохен Масс	Ford Werke AG	Ford Capri RS 3100	DRM (Дивізіон 1)
Йорг Обермозер	Warsteiner GS-Tuning	BMW 2002	DRM (Дивізіон 2)
1976	Боб Уоллек	Vaillant Kremer Racing	Porsche 934	DRM (Дивізіон 1)
Клаус Людвіг	Europa Möbel Team Zakspeed	Ford Escort II	DRM (Дивізіон 2)
1977	Рольф Штоммелен	Gelo Racing	Porsche 935	DRM (Дивізіон 1)
Едді Чівер	BMW Junior Team	BMW 320	DRM (Дивізіон 2)
1978	Манфред Шурті	Jägermeister Max Moritz Team	Porsche 935/77A	DRM (Дивізіон 1)
Харальд Ертль	Sachs Sporting	BMW 320 Turbo	DRM (Дивізіон 2)
1979	Клаус Людвиг	Porsche Kremer Racing	Porsche 935 K3	DRM (Дивізіон 1)
Манфред Вінкельхок	Rodenstock Würth Team	BMW 320 Turbo	DRM (Дивізіон 2)
1980	Джон Фіцпатрік	Dick Barbour Racing	Porsche 935 K3/80	DRM (Дивізіон 1)
Харальд Ертль	Sachs Sporting	Ford Capri Turbo	DRM (Дивізіон 2)
1981	Ханс-Йоахім Штук	Team Schnitzer	BMW M1 Turbo	DRM (Дивізіон 1)
Ханс Хейєр	Team GS-Sport	Lancia Monte Carlo Turbo	DRM (Дивізіон 2)
1982	Йохен Масс	Rothmans Porsche	Porsche 956	DRM
1983	Боб Уоллек	Warsteiner Joest Racing	Porsche 956	DRM
1984	Тьєррі Бутсен	Джон Фіцпатрік Racing	Porsche 956B	DRM
1985	Штефан Белофф	Brun Motorsport	Porsche 956B	DRM
1986	Клаус Людвіг	Blaupunkt Joest Racing	Porsche 956B	WSPC & Суперкубок
1987	Джонатан Палмер Мауро Бальді	Liqui Moly Equipe	Porsche 962C GTi	WSPC & Суперкубок
1988	Жан-Луї Шлессер	Team Sauber Mercedes	Sauber C9-Mercedes	Суперкубок
1989	Франк Желински	Joest Racing	Porsche 962C	Суперкубок