Ніколаус Арнонкур

Виходець з аристократичної та високопоставленої родини (його мати — внучка ерцгерцога Австрійського Йоганна Баптиста), який був тринадцятою дитиною імператора Леопольда II. Ріс у Граці, навчався музиці у Відні. Був віолончелістом у Віденському симфонічному оркестрі (1952—1969). В 1953 році разом з дружиною, скрипалькою Алісою Хоффельнер створив бароковий ансамбль Concentus Musicus Wien, з яким провів численні концертні турне і записав відомі у світі платівки. Крім керівництва і диригування, грав у ньому на віолончелі і віолі да гамба.

Дебютував як оперний диригент в міланському театрі Ла Скала («Повернення Улісса на батьківщину» Монтеверді, 1970).

З 1973 р. Ніколаус Арнонкур — професор Зальцбурзького «Моцартеуму», з 1983 р. — член Королівської академії мистецтв у Стокгольмі.

У 1980 р. за відому у всьому світі діяльність з пропаганди нового розуміння класичної музики нагороджений премією ім. Еразма Ротердамського.

У 1981 р. почав здійснювати проект виконання усіх симфоній В.А. Моцарта з Амстердамським оркестром Консертгебау.

В 1971—1990 роках разом з Густавом Леонхардтом записав всі бахівські кантати.

Арнонкур є автором декількох книг, здебільшого з питань історії виконавства і музичної естетики.

В репертуарі: Перселл, Вівальді, Бах, Шуман, Гендель, Монтеверді, Рамо, Моцарт, Шуберт, Бетховен, Вагнер, Верді, Оффенбах, Брамс, Дворжак, Брукнер, Берг, Барток.

Серед премій і нагород:

• Премія Еразма (1980, Нідерланди)
• Премія Леоні Соннінг (1993, Данія)
• Polar Music Prize (1994, Швеція)
• Премія Роберта Шумана (1997, Цвікау)
• Медаль Ганса фон Бюлова (1999, Берлін)
• Премія Ґреммі (2001)
• Премія Ернста Сіменса (2002)
• Премія Кіото (2005, Японія)
• Лейпцигська Баховська медаль (2007, Лейпциг)

Ніколаус Арнонкур є почесним доктором зальцбурзького Моцартеуму (з 2008 року), Кельнської вищої школи музики (з 2011 року).

За результатами опитування, проведеного в листопаді 2010 року британським журналом про класичну музику BBC Music Magazine серед ста диригентів із різних країн, в числі яких такі музиканти, як Колін Девіс (Велика Британія), Валерій Гергієв (Росія), Густаво Дудамель (Венесуела), Маріс Янсонс (Латвія), Арнокур посів п'яте місце у списку двадцяти найвидатніших диригентів всіх часів[7].

Дружина — скрипалька Аліса Арнонкур. Дочка — флейтистка і оперна співачка Елізабет фон Магнус.

Зіграв роль Леопольда, князя Антахальського, у фільмі Жана-Марі Штрауба «Хроніка Анни Магдалени Бах» (1967).

• Mertl M. Vom Denken des Herzens. Alice und Nikolaus Harnoncourt. Salzburg: Residenz, 1999 (фр. пер. 2002)
• Ereignis Klangrede. Nikolaus Harnoncourt als Dirigent und Musikdenker/ Wolfgang Gratzer, Hrsg. Freiburg: Rombach, 2009

• Арнонкур, Ніколаус // ВУЕ
• Офіційний сайт
• Персональний сайт
• Дискографія