Нікітін Антон Володимирович

Закінчив Академію внутрішніх справ, працював дільничним, слідчим в Шевченківському райуправлінні МВС Києва. Викладав теорію держави і права, юридичну психологію, юридичну соціологію, римське і конституційне право в Академії внутрішніх справ та інших вузах[6].

Автор статей з філософії, правознавства, психології, соціології[5]. З МВС звільнився 2005 року в званні капітана. Кандидат юридичних наук[6].

У журналістику прийшов наприкінці 2001 року, ставши редактором в агентстві «Профі ТВ». Потім знімав фільми про політику, висвітлював виборчі кампанії, був сценаристом[6].

З 2005 року працював на телеканалі К1 — керівником інформаційно-аналітичного відділу[7], головним редактором. Цю посаду Нікітін обіймав до початку 2007 року[5].

З 2007-го по 2009-й рр. — Нікітін очолював компанію «Національні інформаційні системи»[8], що об'єднала інформаційні служби телеканалів «Інтер» та К1. В цей час генеральним продюсером телеканалів була двоюрідна сестра Нікітіна[9] Ганна Безлюдна. Її команда вивела «Інтер» у лідери інформаційного простору. Влітку 2007-го окремі випуски «Подробиць» виходили з часткою 42 % (18+ вся Україна)[6]. 4 вересня 2009 року пішов з посади посади директора у зв'язку зі звільненням генерального продюсера Ганни Безлюдної та зміною команди, яка керувала новинами і телеканалом в цілому.[10]

2009 — представляв «Інтер» як номінанта найпрестижнішої телепремії EMMY (за висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року)[11]. Це єдиний випадок, коли телекомпанія пострадянського простору була номінована на премію Американської телевізійної академії[6].

З 2009 по 2013 — сценарист і головний редактор телевізійного агентства «Профі ТВ». Знімав документальне кіно для українських і російських телеканалів[7].

З квітня 2012 — очолює редакцію[4] російськомовного православного журналу «Фома в Україні»[3][4][11][12].

З лютого 2013 — член правління телеканалу «Інтер», головний редактор каналу[2].

З 2013 — співавтор концертів «Перемога одна на всіх», співавтор телемарафону «Наша перемога».

З 29 грудня по 23 березня 2014 — керував інформаційним мовленням «Інтера» — обіймав посаду директора компанії «Національні інформаційні системи»[13][14], поєднуючи цю посаду із обов'язками головного редактора каналу.[15] Повернення Нікітіна до керівництва інформаційною службою «Інтера» супроводжувалося звільненнями співробітників.[16] З «Національних інформаційних систем» тоді пішли кілька журналістів, випускових редакторів та керівників підрозділів. Громадські організації (зокрема, рух «Стоп цензурі!») звинувачували керівництво служби новин телеканалу «Інтер» у перекривленні інформації та запровадженні цензури і вимагали аби Ганна Безлюдна та Антон Нікітін понесли за це персональну відповідальність.[17] Стверджуючи, що за його керівництва новинами відбувалася дискредитація участників Революції Гідності та представлення активістів як «праворадикалів» та «екстремістів», що посилювало агресію силовиків.[18] Звільнився з посади наприкінці березня 2014 року.

2015 року став автором ідеї проєкту «Люди перемоги», серії книг-фотальбомів[19]. Головний редактор книг «Люди победы» (2015)[20], «Люди победы. Будем жить!» (2017)[21], «Люди победы. Наш полк» (2018)[22] та «Люди победы. Наше дело правое!» (2019)[23][24][25][26][27].