Онуфрій (Березовський)

Народився 5 листопада 1944 в с. Коритне (нині Вижницького району) Чернівецької області, будучи третьою дитиною у сім'ї місцевого священника (старші брати — Віктор та Іван, молодша сестра — Ліда).

Рід Березовських має давньоруське (давньоукраїнське) шляхетське походження, належав до гербу Сас, відомий з часів Королівства Русі[9] Березовським належали соляні копальні в давньоруському селі Березів, де існував василіянський монастир ще до 1241 року.[10]

Сім'я жила в малій дерев'яній хатині з двох кімнат на околиці села. Сусіди згадують, що Березовські були дещо заможнішими за інших. Для прикладу, їхня хата була покрита бляхою, коли в решти людей — соломою. Батьків Ореста, бабу Юлю та отця Володимира у селі згадують як надзвичайно добрих людей. «Може, вони й могли придбати собі краще помешкання, бо вшістьох у малій хатині було, звичайно, тісно. Але батьки Ореста ніколи не дбали про матеріальне. Та навіть більше, дуже часто Березовські допомагали іншим грошима, харчами. Тож усі знали, що це — добрі люди».[11]. Орест у дитинстві щодня пас корову, допомагав на городі, а у школі був веселуном і бешкетником, при цьому вчився на відмінно. Щороку на різдвяні свята ходив колядувати.

Після закінчення середньої школи (1961) навчався в Чернівецькому технічному училищі. З 1964 розпочав трудову діяльність у будівельних організаціях Чернівців.

1966 р. вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету.

Для усієї родини та й селян шоком став священницький вибір Ореста. «Ніхто у Коритному й подумати не міг, що цей веселун колись стане священнослужителем… У селі розповідають, що в юності у майбутнього отця сталася трагедія в особистому житті: мовляв, кохана дівчина чи то покинула його, чи вийшла заміж за іншого — Орест про це не розповідав нікому. Буцімто саме після цього він і вирішив присвятити життя Церкві»[12].

1969 року після закінчення третього курсу університету Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1972. Того ж року вступив до Московської духовної академії, яку закінчив 1988 зі ступенем кандидата богослов'я.

З решти сім'ї Березовських священником став тільки брат Іван (хоча спершу шоферував у колгоспі). Сестра Лідія працювала на сувенірній фабриці, а брат Віктор — на заводі у Чернівцях.

Родинна хата Березовських, куди навіть будучи архієреєм, часто навідувався тепер уже владика Онуфрій (Орест), і далі заселена. Тут живе сім'я одного з племінників. «У села Онуфрій завжди приїжджає з хором. Служить панахиду, читає проповіді. А після цього ми накриваємо для гостей стіл. Владика дуже любить кулешу і білий борщ — такий, як колись варила його мама, баба Юля. Він їсть тільки прості домашні страви, тому вгодити йому нескладно», — каже Марія Березовська, дружина племінника.

Архієрейське служіння

2016 року

Інтерв'ю 20 серпня 2014-го для недільної передачі УТ-1

Постановою Синоду УПЦ МП від 24 листопада 1990 призначений єпископом Чернівецьким і Буковинським. 9 грудня 1990 у Володимирському соборі хіротонісано в єпископа Чернівецького і Буковинського.

23 січня 1992 відмовився підписати звернення архієрейської наради Української Православної Церкви до патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ МП (який проходив 1-3 листопада 1991[13] на якому Онуфрій підтримав автокефалію, поставив підпис в зверненні до РПЦ про надання Церкві України автокефалії[13] про надання автокефалії Церкві в Україні[14].

23 січня 1992 переведений митрополитом Філаретом на Івано-Франківську кафедру. 7 квітня 1992 відновлений на Чернівецькій кафедрі.

27-28 травня 1992 взяв участь у Харківському Соборі УПЦ МП, зайнявши, разом із більшістю архієреїв, безкомпромісну позицію щодо позбавленого влади на соборі Філарета.

28 липня 1994 возведений у сан архієпископа, став Головою синодальної канонічної комісії, постійним членом синоду УПЦ МП.

22 листопада 2000 зведений у сан митрополита.

14 грудня 2007 синод УПЦ МП призначив митрополита Онуфрія головою Церковного суду Української Православної Церкви.

24 лютого 2014 Синодом УПЦ МП таємним голосуванням обраний на посаду місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, оскільки здоров'я Митрополита Володимира не дозволяло виконання обов'язків Предстоятеля УПЦ МП[15].

13 серпня 2014 обраний новим Предстоятелем[16] УПЦ МП. Предстоятеля вибрали з 74 кандидатів таємним голосуванням у два тури[17]. Інтронізація відбулася 17 серпня 2014.

Патріарх московський Кирил Гундяєв і Путін на зустрічі з митрополитами. У центрі — Онуфрій

Митрополит Онуфрій неодноразово був помічений у суперечливих оцінках подій української історії та сьогодення[22]. Так, ще у листопаді 2008 року Онуфрій вказав на голодомор як наслідок хвилі атеїзму, яка огорнула народ після революції 1917 р.:

Якщо ми віруючі люди, ми маємо на це подивитися з духовної точки зору. Ми знаємо, що сталося з нашим суспільством після революції 1917 року, яким було повстання людей проти Бога. Як руйнували храми, знищували ікони, ображали православні святині. А Бог не б'є палицею, Бог іншими способами врозумляє людину [23].

У контексті війни на Сході України Онуфрій називає терористів «ополченцами»[24], втім даний термін митрополит не забарвлює позитивними смисловими тонами. Також предстоятель УПЦ МП вказував, що Україна - це «буферна зона» між Сходом і Заходом. Говорячи про євроінтеграцію України, митрополит Онуфрій застерігає, що легалізація гомосексуальних шлюбів та абортів у ряді Європейських країн «суперечить заповідям».[25]

Президент Порошенко висловлював підтримку митрополиту: «Я дуже радію, що одразу після обрання Ви висловили тверде переконання продовжувати пошук миру, злагоди та об'єднання, якого сьогодні конче потребує Україна. Як і Церква потребує діалогу єднання»[26][27]; «Ми молимося, щоб Церква вистояла і принесла мир, милосердя і християнські цінності на нашу землю. Держава і я, як Президент, є надійною опорою у Вашій Божій справі. І мої очі, і моє серце, і двері завжди будуть відкритими для Вас»[26].

5 серпня 2014 року митрополит Онуфрій, в інтерв'ю пресслужбі УПЦ (МП), виступив із засудженням військового конфлікту на Сході України, назвавши його «братським кровопролиттям».[28][29][30]

8 травня 2015 року на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому 70-й річниці перемоги над нацизмом в Європі, коли президент Петро Порошенко зачитував прізвища 21 вояка, котрі за участь у АТО отримали звання Героя України, (серед них 10 — посмертно), представники УПЦ (МП) на чолі з її предстоятелем Онуфрієм демонстративно продовжували сидіти, хоч всі присутні, навіть запрошені на засідання іноземні гості, встали та привітали військовиків аплодисментами[31]. Пізніше Онуфрій пояснив свої дії в ВРУ не як «знак неповаги до героїв України», а на «знак протесту проти війни як явища».[32][33][34]

У вересні 2018 року був включений до бази екстремістського сайту Миротворець як "агент впливу РПЦ і противник створення незалежної помісної Церкви в Україні". На це відреагував глава пресслужби УПЦ МП Василь Анісімов: «Наша демократична, страшенно європейська країна реанімує у себе найбридкіші та найзлочинніші діяння тоталітаризму»[35].

У лютому 2019 року Онуфрія було запрошено до Служби безпеки України з метою інформування про небезпеку провокацій щодо церков та факти залякування священників УПЦ МП спецслужбами Росії[36].

У вересні 2020 року Онуфрій назвав російсько-українську війну «конфліктом» і закликав «сторони» до «встановлення людського спілкування». Також він закликав не демонізувати проросійські угрупування «Л/ДНР» і вести з ними діалог та поважати їх. Крім того Онуфрій висловився проти того, щоб бандформування військові найманці Л/ДНР вважались ворогами, а фіналом діалогу України із ними має бути «прощення».[37]

«Першим кроком на шляху до миру має бути встановлення людського спілкування між обома сторонами конфлікту…Саме з усвідомлення обох сторін того, що мир можливий, почне припинятися всіляка демонізація противника, яким сьогодні підживляється кожне збройне зіткнення. Саме з поважного відношення конфліктуючих сторін один до одного і розпочинається продуктивний миротворчий процес…Миротворчий процес зосереджується зовсім на інших цінностях: мирному співіснуванні, компромісі, договорі…У миротворчому процесі суперник перестає бути ворогом, якого треба знищити, він стає стороною, яку потрібно інтегрувати в майбутнє країни і з якою треба розбудовувати спільне життя.  Миротворчий процес народжує одне дуже важливе бажання — це бажання знайти точки спільних інтересів конфліктуючих сторін…Фіналом миротворчого процесу має бути взаємне прощення…тому, що минулого вже не змінити…».[38][37]

У своїх пасхальних і рідзвяних посланнях 2020-21 року митрополит Онурфій ігнорує теми російсько-української війни й ніколи не називає Росію — країною агресором чи окупантом.[39] В УПЦ МП ігнорування своїм предстоятелем політичних проблем пояснюють його аполітичністю, а також відокремленністю Церкви від держави[40].

У своїй проповіді 6 червня 2021 року закликав ігнорувати світські закони, «якщо вони суперечать Божественним»[41].

24 лютого Митрополит Онуфрій закликав президента країни-агресора В. Путіна негайно припинити «братовбивчу війну», він також висловив підтримку українським воїнам [42].

• Орден Дружби (РФ, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій (Указ Путіна від 11.07.2013 р № 619)[43][44][45]
• Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня(РПЦ), 23 жовтня 2014 в Росії нагородив його Московський Патріарх Кирил (Гундяєв).[46][47]
• Орден святителя Іннокентія, митрополита Московського і Коломенського, ІІ ступеню (2003) АПЦ — за подвижницьку працю із розвитку православ'я на Буковині[48]
• наперсний хрест (1973)
• Орден Святого апостола Андрія Первозванного (25 червня 2019) — за пастирський труд (рішення Священного Синоду УПЦ московського патріархату).[49]

Як керівника релігійної організації УПЦ МП його попереджено Константинопольською Православною Церквою, що після 15 грудня 2018 року, виборів предстоятеля Української церкви, представники Московської Патріархії не зможуть еклезіологічно й канонічно носити титул митрополита Київського, що використовують вони зараз, порушуючи умови офіційних документів 1686 року[50][51].

Аналогічна ситуація двох Митрополитів Київських вже була в історії: «Протягом XIV—XV ст. єдина Київська Митрополія відповідно до державного поділу кілька разів розділалася на Київську і Московську частини, на чолі яких стояли окремі митрополити. Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 року, коли вона не за приписами канонічних правил, а насильством і підкупом була приєднана до Московського Патріархату». (Історико-канонічна декларація УПЦ КП, 2007; с. 35).[52]

На цей час, згідно з законодавством України, у Міністерстві юстиції зареєстрована УПЦ МП, предстоятель якої, згідно Статуту, має титул «Митрополит Київський». Тобто, за законами України у перехідний період одночасно щонайменше два православних архієрея мають титул Митрополит Київський; крім них, цей же титул має Патріарх Святослав (УГКЦ). Так само, з 1992 року за законами України одночасно два православних архієрея можуть мати титул митрополит (чи архієпископ) Сумський та Охтирський, тощо.[53]

• Зміна керівництва УПЦ МП в 2014
• Собор єпископів УПЦ МП (2014)
• Собор єпископів УПЦ МП

• Біографія на сайті УПЦ МП
• Біографія // Корреспондент.net, 13.VIII.2014, 17:02
• Церква перед вибором // Петро Нестеренко, для УП. Вівторок, 12 серпня 2014, 18:33.