Ністор Іон Янку

Закінчивши Радівецький німецький ліцей (1897) та філософський факультет Чернівецького університету (1904), працював викладачем ліцеїв у Сучаві (1904—1907) й у Чернівцях (1907—1908).

Після навчання (1908—1911) в університеті Відня, а також університетах Бухареста, Мюнхена, Берліна, де Ністор відвідував заняття з історії (загальної та середньовічної), візантології, палеографії, славістики, етнології, політичної економіки в істориків Д.Ончула, Н.Йорги, А.-Д.Ксенопола, славіста К.-Й.Їрічека, економіста К.Лампрехта та ін., завершив для Відня дві роботи: докторську «Молдавські претензії на Покуття» (1910) та габілітаційну «Зовнішньоторговельні зв’язки Молдови XIV—XV ст.» (1911), що була відзначена премією АН Румунії.

1911 року став приват-доцентом кафедри південно-східної європейської історії у Віденському університеті, а з 1912 (по 1940) — професором і завідувачем такої ж кафедри в Чернівецькому університеті, в основному викладаючи історію Румунії та Буковини.

Ректор Чернівецького університету (1920-1921 , 1933—1940).

Ністор — почесний член Чеської академії (1935), учасник численних міжнародних конгресів істориків.

Розпочавши з активного членства в національних товариствах: «Junimea» («Молодь»; президент 1898—1899), Товариство румунської культури і літератури Буковини, «Румунська школа», «Румунський клуб» та ін., став членом правління Національно-ліберальної партії Румунії й постійним членом уряду.

В 1918—1919 роках був міністром румунського уряду по управлінню Буковиною з правом видачі ординацій-законів (1918—1919), заснував Демократичну партію об’єднання, з друкованим органом «Glasul Bucovinei»; закрив німецькі та українські ліцеї; запровадив румунску мову в органах управління; сприяв румунізації німецькомовного Чернівецького університету й Буковини.

Згодом Ністор був міністром — делегатом Буковини в уряді Братіану (1922—1926), беручи участь у створенні нової конституції Румунії (23 березня 1923); міністром громадських робіт (1927—1928); сенатором права (1928—1933); державним секретарем по етнічних меншинах (1933) у міністерстві праці, охорони здоров’я та соціального захисту (1935—1937); міністром праці (1937—1939) та міністром культів і мистецтв (1939—1940).

Відзначений 10-ма орденами Румунії («Зірка Румунії», Корона Румунії, Хрест, орден Фердинанда) та 4-ма орденами інших держав.

Ністор різко виступав проти комунізму, соціал-демократії та націонал-соціалізму, а згодом — проти приєднання Бессарабії й Буковини до УРСР.

Ністор не був залучений до уряду Й.Антонеску, проте залишений професором філософського факультету в Бухаресті (1940—1941).

З 1941 — на пенсії, продовжуючи бути директором колекції бібліотеки Академії Наук Румунії (1940—1945).

З утворенням Народної Республіки Румунія позбавлений членства в Академії Наук Румунії (10 червня 1948)[3] та ув’язнений без суду в Сігеті (з 1948 року по 8 липня 1955 рік).

Помер 11 листопада 1962 року у м. Бухарест.

Опублікувавши документальні джерела до історії середньовічної Молдови, Ністор спочатку виступав проти теорії «історичного права», проте у час Першої світової війни став її послідовником.

У низці праць («Молдовські претензії на Покуття», Відень, 1910; «Румуни і русини на Буковині», Бухарест, 1915; «Національна боротьба на Буковині», Бухарест, 1918) Ністор доводив, що слов’янські топоніми в Молдові походять від слов’янських племен, які рухалися в 4—5 ст. на Балканський півострів; що молдовська територія ніколи не була під володінням Галицького князівства, а русинська[4] мова офіційно не вживалася в Молдові; румуни — єдине автохтонне населення Буковини; українці на Буковині — це вигадка австрійців після 1848.

Цю антиукраїнську теорію, яку заперечували буковинські науковці Р.-Ф.Кайндль, С.Смаль-Стоцький, М.Кордуба та ін., Королівство Румунія використало 1918—1919 року на Мирній конференції в Парижі для виправдання окупації української частини Буковини.

Іон Янку Ністор — автор понад 300 наукових праць, займався проблемами історії румунського народу від 14 до поч. 20 ст., питаннями літератури, освіти, мистецтва та культури Буковини.

Збагатив 44-томну документальну добірку братів Гурмузакі на 5 томів нових матеріалів.

Пам'ятник Ністору на його Батьківщині (Вікову-де-Сус)

Найважливіші твори[5]:

• «Стефан Великий» (1904);
• «Зовнішні комерційні зв’язки Молдови у XIV-XVI ст.» (1911);
• «Румунська митниця у XV-XVI ст. (1912);
• «Погляд на історію освіти на Буковині» (1912);
• «Румуни та українці Буковини» (1915);
• «Походження назви «Буковина» (1915);
• «Румуни і русини з Буковини» (1923);
• «Чехо-словаки та румуни» (1930);
• «Історія церковного фонду Буковини» (1931);
• «Монастирі Буковини» (1931);
• «Олександр Добрий» (1932);
• «Українське питання в світлі історії» (1934);
• «Деякі спогади з часів возз’єднання» (1938);
• «Возз’єднання Буковини з Румунією» (1940);
• «Україна в дзеркалі молдавських хронік» (1942);
• «Історія Бессарабії» (1923—51);
• «Бессарабія і Буковина» (1939);
• «Історія Буковини» (1951—91, з рукопису опублікована у 1991) .

• О. Д. Огуй. Ністор Йон-Янку // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 421. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Буковина. Визначні постаті: 1875—1919 (Біографічний довідник)/ Автор-упор. О. М. Павлюк.- Чернівці: Золоті литаври, 2000.- 252 с.
• Ігор Піддубний. Всесвітня історія як предмет викладання та дослідження у Чернівецькому університеті (20 — 30-і рр. XX ст.)
• Іон Ністор
• Nistor I. Istoria Bucovinei. /Editie^i studiu bio-bibliografic de S.Neagoe.
• Чернівецький університет: 1875—1995. Сторінки історії. — Чернівці, Рута, 1995. — С.73.
• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Імена славних сучасників /Упор. Струк Н., Матвійчук О. — К.: Світ успіху, 2005