Обушок (зброя)

Обушо́к[1][2], бойовий бич, іноді кисті́нь[1], кісте́нь[3][4], бойова гиря[5] — холодна зброя ударно-роздроблюючої дії, яка складається з ударної частини у вигляді залізної кулі (іноді з шипами), з'єднаної ременем або ланцюгом з одноручним, рідше дворучним держаком з петлею для надівання на кисть. Існують спрощені варіанти — у вигляді ременя з тягарцем на одному кінці та з петлею замість держака на другому.

Сучасна реконструкція

«Словник української мови в 11 томах» тлумачить термін обушок нечітко — «вид холодної зброї»[6], «Словарь української мови» Бориса Грінченка перекладає його російським «чеканъ»[7], «Етимологічний словник» визначає кістень як булаву[4], хоча чекан, булава й обушок є досить несхожими і чітко розрізнюваними видами зброї.

Історія
Обушок XVII ст.
Металеві гирі обушка. Новгородська республіка, XII—XIII ст.

Обушок є одним з найдавніших типів зброї ударно-роздроблюючої дії. Точно не відомо, коли уперше з'явилися обушки, але у Східній Європі найдавніші знахідки відзначаються у степу Південного Сходу. Обушки нижнього Поволжя та Подоння датуються 4 — 9 ст. Ймовірно, звідти вони й проникли на територію Русі. Перші руські обушки датуються IX—X ст. Зважаючи на східне походження обушка, деякі мовознавці припускають, що одна з його назв (кистінь, кістень, рос. кистень, пол. kiścień), могла пійти від тюрк. kistan («палиця», «кийок»)[4][8]. За іншою версією, це слово — питомо слов'янське, походить від слова кисть (бо держак часто споряджувався петлею для надівання на кисть руки)[9], або від рос. кисть, кисточка («китиця»), бо начебто замість гирі використовували китиці.

Найдавніші обушки робилися з кісток тварин, прив'язаних до ременя. Звідси й походить одна з назв зброї у польській мові («masłak» — букв. «маслак», «кістка»). На Русі подібний тип побутував аж до XIII ст. Поява міцних обладунків вимусила відмовитися від костяного матеріалу та перейти повністю на метал. Металеві обушки відомі з X ст., але поширення набувають у XII—XIII ст.

Гирі могли мати різноманітну форму. Найбільш поширеними були гирі кулястої або грушоподібної форми, іноді кубічної, у тюркських народів на Алтаї уперше з'явилися гирі біконічної форми — у вигляді двох конусів з'єднаних основами, з металевим вушком. Такі гирі набули також поширення у Московії та у литовських татар. Гирі іноді було споряджено шипами, але частіше ґульками на поверхні для підвищення забійної сили. Матеріалом для гир слугували бронза або залізо, у середину часто заливався свинець. Вага сягала 60 — 270 г. Подібно іншій середньовічній зброї, обушки іноді мали прикраси — сріблення, чернь, карбування.

Половину всіх відомих бойових гир знайдено у Київські землі, звідси цей вид зброї, схожий на руські зразки, поширився до Волзької Булгарії і Литви. Кистені Київської Русі найдавніші серед подібних європейських знахідок, найбільш ранні обушки віднайдені на території сучасної України датуються V—VI ст.[9]. У західноєвропейських країнах обушки починають з'являтися у ХI ст., у ХIV—XV ст. ними користувалися й в Азії, і в Європі[5].

Різновиди
  • Ланцюговий моргенштерн — був поширений у Західній Європі. Мав вигляд металевої кулі з шипами, прикріпленої довгим ланцюгом до держака.
  • Тігірікі (чігірікі, фурібо, фурідзьо або кусарі-бо) — обушок японських ніндзя, іноді поєднаний зі списом.
  • Гупіло́н (фр. goupillon — букв. «кропило»)[10] — французький обушок.
  • Молот-метеор (кит. 流星錘) — китайський обушок без держака.

Сучасне уживання

Використовується досі як доступна холодна зброя, переважно злочинцями. Частіше уживається спрощений варіант, який складається з тягарця, гирки, прикріпленої на кінці ременя. Такі прилади часто однозначно класифікуються як холодна зброя. Імпровізований обушок — зв'язка ключів або складаний ніж на ланцюжку або шнурку.

Телескопічний (складаний) обушок — узвичаєна назва різновиду поліцейського кийка, який складається з рукояті з петлею, усередині якої знаходяться дві висувних ланки зі сталевої спіралі з тягарцем на кінці. Застосовувалися поліцією західних країн з середини XX ст. У СРСР були відомі кустарні зразки.

Схожа зброя
Вояк з обушком. Сучасна реконструкція
  • Бойовий ціп — це теж зброя з рухомим бияком, відрізнюється від обушка довгастою бойовою частиною та коротшим з'єднальним ланцюгом. Утім, у деяких мовах (напр. в англійській) ці поняття змішуються.
  • Нунчаку (нунтяку) — японська зброя з двох кийків, з'єднаних ланцюжком.
  • Куботан — обушок-брелок

У культурі

Див. також

Примітки
  1. Українська Академія Наук, збірник історично-філологічного відділу № 41 Russisch-ukrainisches Wörterbuch für die Juristen. Російсько-український словник правничої мови[недоступне посилання з вересня 2019] (понад 67.000 слів). Праця Правниче-Термінологічної Комісії при Соціяльно-Економічному Відділі Академії Наук. Члени редакційної колегії: В. І. Войткевич-Павлович Г. Д. Вовкушівський, В. О. Крижанівський, І. Ю. Черкаський, редактор-упорядник А. Л. Дроб'язко. Головний редактор: акад. А. Ю. Кримський. У Київі — 1926
  2. Обушок на vseslova.com.ua
  3. Кістень // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  5. М. Семенова. Кистень // Славянское войско и вооружение // Славяне // Русская история
  6. Обушок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Обушок // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 3. — С. 30.
  8. Кистень // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  9. Бережинський, 2014, с. 134.
  10. У середньовічній Чехії існувала зброя з аналогічною назвою — «кропач» (букв. «кропило»), але це була інша зброя — чеський варіант моргенштерна.

Джерела

Література
  • Бережинський, Володимир (2014). Мілітарія Київської Русі — К.: «Стародавній Світ», 2014. — 370 с. ISBN 978-966-2606-23-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.