Оксана Міяковська

Народилася 30 жовтня 1919 року в Києві у родині Володимира Міяковського, українського літературознавця, історика-архівіста, члена Наукового товариства імені Шевченка (1947), дійсного члена Української вільної академії наук (1948), та Інни Леонтіївни Голошвілової (Голошвілі), доньки Леонтія Голошвілі та Анни Осауленко [1].

У Києві Оксана Міяковська мешкала у будинку на вулиці Ярославів Вал, 13, де 14 травня 2015 року було встановлено меморіальну таблицю її батькові[2][3]. Оксана Володимирівна закінчила середню школу та вступила на природничий факультет університету ім. Т. Шевченка. На початку 1943 року закінчила прискорений випуск Сільськогосподарського інституту та працювала лаборантом у Плодоягідному інституті в Китаєві біля Києва[4].

1943 року Оксана Міяковська переїхала з батьками до Львова. 1944 року потрапила із чоловіком, лікарем Серафимом Римаренком, до Берліна. Того ж року після трагічної загибелі чоловіка переїхала до батьків у Прагу. Через наближення Червоної армії у 1945 році Оксана Міяковська з родиною потрапляє до Вімперка, тоді до Пассау, Тітлінґа, Мюнхена та нарешті Ауґсбурґа. Там вона одружується із художником Мирославом Радишем[5].

На початку 1951 року Оксана Володимирівна Міяковська-Радиш разом із батьками, чоловіком та сином еміґрувала до США й оселилася в Нью-Йорку. Тут народилися її сини Володимир та Ігор Радиші.

У Нью-Йорку пані Оксана довгий час працювала в редакції «Нового журналу», згодом — у видавництві «Пролог», продовженням якого стало видавництво «Сучасність». У 1970-1972 рр. разом із Оленою Несіною описувала архів Володимира Винниченка, що тоді зберігався в Бахметєвському архіві Колумбійського університету. Оксана Міяковська-Радиш виступала з доповідями в Українській вільній академії наук та інших наукових інституціях діаспори. Упродовж 1990-1996 рр. готувала «Новини з академії», написала спогади «Оглядаючись у минуле», опубліковані у журналі «Сучасність»[6].

Пам'яті Оксани Володимирівни Міяковської-Радиш Оксана Забужко присвятила свою книгу «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» [7].

Перший чоловік — Серафим Римаренко, лікар. Другий чоловік — Мирослав Радиш, (21 жовтня 1910 — 1956) — маляр і театральний декоратор родом зі Снятинщини (Галичина). Діти — Богдан Серафимович Римаренко, Володимир Мирославович Радиш, Ігор Мирославович Радиш [8].