Оксид урану(V,VI)

Окси́д ура́ну(V,VI) — неорганічна сполука, змішаний оксид складу U3O8 (або U2O5·UO3). Має вигляд зеленувато-чорних кристалів.

Оксид урану(V,VI)
Систематична назва Уран(V,VI) оксид
Інші назви Триурану октаоксид, оксид урану(VI)-диурану(V)
Ідентифікатори
Номер CAS 1344-59-8
Номер EINECS 215-702-4
SMILES
InChI
InChI=1S/8O.3U
Властивості
Молекулярна формула U3O8
Молярна маса 842,082 г/моль
Зовнішній вигляд зелено-чорні кристали
Густина 8,38 г/см³
Тпл 1150 °C
Ткип 1300 °C (розкл.)
Термохімія
Ст. ентальпія
утворення
ΔfHo298
-3574,8 кДж/моль
Ст. ентропія So298 282,55 Дж/(моль·K)
Теплоємність, cop 42,74 Дж/(моль·K)
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Оксид має чотири модифікації: α, α', α'', β. Густина у різних формах змінюється у діапазоні 8,16—8,41 г/см³.

Отримання

Добування сполуки проводиться шляхом термічного розкладання ряду сполук, зокрема, (NH4)2U4O13, UO4·xH2O, UO2(NO3)2·6H2O при 600 °C, окисненням UO2 у струмені повітря при 600 °C.

Хімічні властивості

За високих температур (на повітрі при 900 °C, а у вакуумі вже при 600 °C) оксид U3O8 починає розкладатися із утворенням оксиду UO2, з яким утворює тверді розчини:

U3O8 повільно розчиняється у кислотах-окисниках, повністю окиснюючись до стану U(VI) та гідролізуючись до сполук уранілу UO22+. При пропусканні хлороводню крізь оксид при температурі 700 °C утворюється ураніл хлорид.

При дії пероксиду водню сполука активно окиснюється до пероксиду урану:

За температури понад 500 °C U3O8 відновлюється воднем або амоніаком до діоксиду.

Застосування

Оксид урану(V,VI) використовується як добавка для розкладання органічних сполук (бензену, бутану), як компонент каталізаторів у риформінгу. Він є вихідною сировиною для отримання гранульованого діоксиду урану, що використовується як ядерне паливо, також U3O8 використовується як паливо й безпосередньо.

Див. також

Джерела

  • CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
  • Myers Richard L. The 100 Most Important Chemical Compounds. — Westport, CT : Greenwood Press, 2007. — 326 p. — ISBN 978-0-313-33758-1. (англ.)
  • Clark D. L., Neu M. P., Runde W., Keogh D. W. Uranium and Uranium Compounds // Kirk-Othmer Encyclopedia of Chemical Technology. — 4th. — New York : John Wiley & Sons, 2004. — Vol. 24. — P. 324. — ISBN 978-0-471-48517-9. DOI:10.1002/0471238961.2118011403120118.a01. (англ.)
  • Peehs M., Walter T., Walter S., Zemek M. Uranium Compounds // Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry. — 6th. — Weinheim : Wiley-VCH, 2005. — P. 49—50. DOI:10.1002/14356007.a27_281. (англ.)
  • Реми Г. Курс неорганической химии / Под ред. А. В. Новоселовой. М. : ИИЛ, 1966. — Т. 2. — 833 с. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.