Оксіюк Йосиф Федорович

Йо́сиф Оксію́к (Йосип Федорович Оксіюк; (нар.1894, Луковисько на Холмщині — пом. 23 квітня 1991,Київ) — український релігійний діяч, церковний історик, каноніст, богослов, патролог. Єпископ Лубенський та Мирогородський УАПЦ. Брат Митрополита Макарія (Оксіюка), предстоятеля Польської Православної Церкви. Після Другої світової війни змушений зректися Матері-Церкви та пішов працювати в органи Московської патріархії, зокрема був секретарем редакції часопису Львівської єпархії МП «Православний вісник».

Єпископ УАПЦ Йосиф Оксіюк
єпископ УАПЦ Йосиф Оксіюк 1922 р.
Єпископ Лубенський і Миргородський
Церква: УАПЦ
 
Альма-матер: Київська духовна академія
Діяльність: журналіст
Народження: 1894(1894)
Підляшшя
Смерть: 23 квітня 1991(1991-04-23)
Київ
Чернецтво: 1922

Біографія

Народився у селі Луковисько Константинівського уїзду Холмської губернії (тепер Польща). 1914 закінчив духовну семінарію в Холмі та вступив у Київську духовну академію.

Здобув ступінь магістра теологічних наук в у грудні 1917. Викладав у Київській академії патрологію.

У 1919 р. запрошений професором кафедри Християнської Церкви університету в м. Кам'янець-Подільський. Спеціалізувався на історії церковних канонів, займався перекладами богослужбових книг українською мовою.[1]

Належав до Кирило-Мефодіївського Братства, яке формувалося переважно з членів Всеукраїнської Православної Церковної Ради. Допомагав Раді заново підготовляти скликання Всеукраїнського Церковного Собору. 1921 став викладачем загальної історії в Кам'янецькому інституті народної освіти. Звільнений у 1922 р.

Духовна кар'єра

Прийняв священство в травні 1922 року. 4 червня 1922 висвячений на єпископа УАПЦ з осідком в місті Кам'янець-Подільський. З січня по серпень 1923 року займався єпархіяльною діяльністю у Харкові. В серпні 1923 обраний архієпископом Лубенським і Миргородським.

На початку 1925 головував на засіданні Вищого Церковного Суду, який займався розслідуванням акції єпископів Братства «Діяльна Христова Церква» і виключив її керівників із складу УАПЦ. Комуністична влада заборонила йому протягом двох років виїзди з Лубен і Миргороду.

На другому Всеукраїнському православному церковному соборі в Києві 1927 архиєпископа Йосипа Оксіюка було обрано на другого заступника Митрополита Київського і всієї України.[1]

З 1928 року очолив Полтавську єпархію. Під тиском влади разом із єпископатом УАПЦ змушений відійти від справ Церкви. Після переслідувань комуністичним режимом жив у крайній нужді. Працював перекладачем і літредактором у видавництвах Харкова, був рахівником артілі «Кооптвзутремонт» у Полтаві.

Репресії

Архієпископ Йосиф арештований 3 березня 1937 року. Засуджений Особливою нарадою при НКВД СССР 22 серпня 1937 року за ст.ст.54-10, 54-11 КК УРСР до 8 років позбавлення волі. Покарання відбував в північно-східних концтаборах Дальбуду (Колима). Звільнений 3 березня 1945 р. Працював бухгалтером управління автобази № 2 системи Дальбуду.

Член Московської патріархії

В 1946 року за клопотанням старшого рідного брата Михайла, якого було висвячено на єпископа Львівського і Тернопільського РПЦ 22 квітня 1945, переїздить до Львова. Був секретарем і співробітником свого брата — першого післявоєнного Архієпископа РПЦ у Львові — Макарія (Оксіюка), який 1951 став Митрополитом Православної Автокефальної Церкви у Польщі. Працював в управлінні Львівсько-Тернопільської єпархії на посаді . Вийшовши на пенсію — ерудований богослов, досвідчений журналіст — Йосип Оксіюк до останніх днів працював у редакції як член редколегії.

Реабілітований Полтавським обласним судом 7 вересня 1960 р. Помер 1991 року у місті Києві як таємний єпископ, похований комуністами як «мирянин».

Богословська праця

В 1924–1925 роках написав церковно-історичну монографію «Українська Православна Церква в княжі часи». У перекладах з грецької мови на українську «Богослужби Постової Тріоді і Тріоді Цвітної» виявився знавцем духа чинів Богослужінь і вправним стилістом. Автор трактату «Найвідоміші канони в Церкві Христовій». Був членом редколегії журналу до кінця життя «Православний вісник».

Примітки
  1. Протоєрей Митрофан Явдась (1956). Українська Автокефальна Православна Церква 1921-1936. Мюнхен: Краєва Рада УАПЦ у Федеральній Республіці Німеччини. с. 56–58.

Джерела
  • митрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917–1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 301.
  • Білокінь С. Пам'яті останнього архієпископа УАПЦ 1921 року [Й. Ф. Оксіюка (1894–1991)] / С.Білокінь // Віра. — 1992. — Чис. 3. — С.6-8.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.