Операція «Марс»

Під час Московської битви 1941—1942 років радянські війська — в рамках загального радянського наступу майже на всьому протязі німецько-радянського фронту — спробували оточити і знищити війська 9-ї польової та 4-ї танкової армії групи армій «Центр» у районі Ржева і Вязьми.

8 січня 1942 року війська Калінінського генерал-полковника Конєва І. С.  та Західного генерала армії Жукова Г. К. фронтів успішно прорвали слабку та дезорганізовану німецьку оборону, і за підтримки формувань Північно-Західного і Брянського фронтів, що діяли на флангах[7], практично оточили німецьке угруповання в районі Вязьми. Її постачання здійснювалося тільки залізницею Смоленськ — Вязьма — Ржев, якій радянські війська загрожували і з півночі, і з півдня. Якби ця дорога була перерізана між Смоленськом і Вязьмою, то доля цих двох німецьких армій була б вирішена. Однак німцям вдалося шляхом вмілого маневрування силами та засобами закрити провали в обороні після прориву в напрямку Вязьми радянських з'єднань, і відрізати їх від основних сил своїх фронтів. Наприкінці січня — початку лютого в повному оточенні опинилися 29-та генерал-майора Швецова В. І. та 33-тя генерала Єфремова М. Г. армії та кавгрупа Бєлова П. О.. На допомогу їм був скинутий 4-й повітрянодесантний корпус, але це не виправило положення[7].

Влітку 1942 року було зроблено нову спробу оточення німецьких військ на ржевському виступі. Під час Першої Ржевсько-Сичовської операції війська Західного (командувач — генерал армії Жуков Г. К.) та Калінінського (командувач генерал-полковник Конєв І. С.) фронтів знову не змогли прорвати німецьку оборону і зазнали величезних втрат. Причинами невдач були недооцінка противника, слабка взаємодія авіації та наземних військ, неправильне застосування танкових військ та прорахунки Жукова Г. К.

Командування вермахту приділяло велику увагу Ржевско-Сичовському виступу (або як його називали німці «Ржевському трикутнику») як плацдарму для майбутнього наступу на міста Калінін і далі на Москву. Перебуваючи в 120 км від Калініна і в 200 км від Москви, і будучи великим комунікаційним вузлом залізничного транспорту й шосейних доріг, Ржевський виступ був вкрай вигідний в оперативному відношенні район для наступу на північ, північний схід і схід[8].

Для проведення операції «Марс» радянські війська Калінінського і Західного фронтів за підтримки сил Московської зони оборони зосередили майже 1,9 мільйона осіб, понад 24 тисяч гармат і мінометів, 3300 танків і 1100 літаків. За доповіддю Жукова Г. К., ударне угруповання Червоної армії на цьому напрямку складалося з 31 % людських ресурсів, 32 % артилерії, майже 50 % бронетанкових військ, більше 35 % від усіх радянських військ, і ці величезні ресурси були зосереджені на ділянці, що становила 17 % від загальної протяжності фронту. Для порівняння, три радянські фронти в районі Сталінграду перед початком операції «Уран» мали трохи більше ніж 1 млн військ, яких підтримувало близько 15 тисяч гармат і мінометів, 1400 танків і трохи більше 900 літаків[9].

Всього у наступі брали участь сім армій з сімнадцяти, що входили до складу Калінінського і Західного фронтів: 41-ша, 22-га, 39-та, 30-та, 31-ша, 20-та і 29-та. 25 листопада командувачам 5-ї і 33-ї армій було визначено дату переходу в наступ — 1 грудня. Проте, запланований наступ цих двох армій не відбувся внаслідок невдачі першого етапу операції. На першому етапі операції на напрямках головних ударів брали участь сили, еквівалентні 33,5 розрахункових радянських дивізій. Проти них у першій лінії оборони було 7 — 8 німецьких. Для розвитку прориву в ході першого етапу залучалися чотири рухомих корпуси: 1-й і 3-й механізовані, 6-й танковий і 2-й гвардійський кавалерійський; в подальшому повинен був приєднатися 5-й танковий корпус (у складі 33-ї армії).

Західний фронт під командуванням Конєва І. С. мав, прорвавши оборону противника на ділянці Велике Кропотово-Яригіно, до 15 грудня опанувати Сичовку і спільно з наступаючою із заходу 41-ю армією Калінінського фронту під командуванням генерала Пуркаєва М. О. оточити противника в районі Ржева й не пізніше 23 грудня 1942 року взяти Ржев.

1 жовтня 1942 року командувач 20-ї армії генерал-майор Кірюхін М. І. отримав директиву Західного фронту № 0289/ОП на проведення операції «Марс», в якій визначалося завдання на знищення Ржевсько-Сичовського угруповання противника силами 29-ї, 30-ї, 31-ї і 20-ї армій (30-та армія повинна була наступати на Ржев з півночі, 31-ша мала завдання наступати в смузі Ржев-Осуга, 20-та — наступала на фронті Осуга-Сичовка, а 29-та армія своїм правим флангом мала сприяти 20-ій армії в оволодінні містом Сичовка) спільно з Калінінським фронтом, наступаючим із заходу на схід з метою вийти в тил Ржевсько-Сичовського угруповання[10].

У смузі наступу Західного фронту головний удар на напрямку зосередження основних зусиль завдавала 20-та армія генерала Кірюхіна М. І., посилена 6-м танковим[Прим. 4] та 2-м гвардійським кавалерійським корпусами. Відповідно до задуму наступальна операція планувалася у два етапи. На першому етапі 20-та армія мала прорвати оборону противника і вийти до залізниці Ржев-Сичовка та до підходу оперативних резервів оволодіти містом Сичовка[11]. На другому етапі планувалося протягом 3-4 днів, у взаємодії з частинами Калінінського фронту, оточити і повністю знищити Ржевське угруповання противника.

На напрямках головних ударів перевага радянських військ в особовому складі становила 4:1, по танках — 10:1[7].

Термін готовності, згідно Директиви штабу Західного фронту, визначався на 12 жовтня 1942 року. До початку наступу командування провело командно-штабну гру, в ході якої ще раз було підтверджено, наскільки злагоджено взаємодію різних родів військ по етапах і днях. В процесі гри була виявлена низка недоробок, які на місці виправлялися. Однак, термін початку наступу був відкладений до особливого розпорядження[12]; після кількох переносів було визначено 25 листопада 1942 року.

Ржевсько-Вяземський виступ до початку радянської операції «Марс» обороняла 9-та польова армія під командуванням генерал-полковника Вальтера Моделя. За станом на 15 листопада 1942 року периметр Ржевського виступу обороняли: VI армійський корпус (2-га авіапольова, 7-ма повітряна і 197-ма піхотна дивізії), XXXXI танковий корпус (330-та і 205-та піхотні дивізії, полк 328-ї піхотної дивізії), XXIII армійський корпус (246-та, 86-та, 110-та, 253-тя і 206-та піхотні дивізії, полк 87-ї піхотної і полк 10-ї моторизованої дивізії), XXVII армійський корпус (95-та, 72-га, 256-та, 129-та, 6-та і 251-ша піхотні дивізії, два полки 87-ї піхотної дивізії), XXXIX танковий корпус (337-ма, 102-га і 78-ма піхотні, 5-та танкова дивізія). Крім того, в підпорядкуванні штабу 9-ї армії перебували: дві моторизовані дивізії (14-та і «Велика Німеччина»), 1-ша і 9-та танкові дивізії, танковий батальйон 11-ї танкової дивізії (37 танків), кавалерійська дивізія СС. У першій лінії оборони з мобільних з'єднань німців, на які припали потужні удари Червоної армії була тільки 5-та танкова дивізія. Але і вона перебувала в процесі ротації на 78-му піхотну дивізію. Це дозволило Моделю тримати у своїх руках досить сильний рухомий резерв для відбивання радянського наступу[13].

Зранку 25 листопада 1942 року після 1,5-годинної артилерійської підготовки одночасно на трьох напрямках почалася наступальна операція військ Західного і Калінінського фронтів. Однак, через різке погіршення погоди, туман, та особливо сильний снігопад, що розпочався практично у той же час, погана видимість завадила спостерігачам коригувати роботу артилерії, — вогонь вівся по площах, що не дозволило повною мірою придушити заздалегідь підготовлені вузли оборони противника[8].

Дві армії Західного фронту (20-та генерал-майора Кірюхіна М. І. і 31-ша генерал-майора Поленова В. С.) атакували східний фас Ржевського виступу на південь від Зубцова, у 40-кілометровій смузі вздовж річок Вазуза і Осуга (на напрямку оборони німецького 39-го танкового корпусу генерала танкових військ Ганс-Юргена фон Арніма), одночасно намагаючись перекрити підхід військ і резервів під Ржев, шляхом відрізання прилеглої залізниці. Німецька піхота, яка покинула передній край на час артпідготовки, з початком наступу повернулася в траншеї і чинила запеклий опір піхоті і танкам, проводячи контратаки і повільно відходячи на другу оборонну смугу. Німці спішно посилювали другий оборонний рубіж, підтягували резерви (в тому числі навіть тилові, саперні і будівельний частини — всі доступні оперативні резерви). Наступ відбувався повільніше, ніж це планувалося[8]. Так, наступ 31-ї армії відразу ж застопорився. 88-ма, 239-та, 336-та стрілецькі дивізії, 32-га і 145-та танкові бригади 31-ї армії атакували ворожі позиції на рівнині між річками Осуга і Вазуза. Вони були зустрінуті щільним вогнем опорних пунктів німців, які виявилися непридушеними і до полудня втратили 50 % людей і майже всі танки. Наступні спроби прорвати передній край оборони 102-ї піхотної дивізії виявилися марними, і відігравати активну роль в операції армія припинила в перший же день[14]. Втім 20-та армія, посилена двома потужними корпусами, продовжувала вести наступальні дії.

Одночасно із західного фасу виступу завдали удару дві армії Калінінського фронту: 22-га армія генерал-лейтенанта Юшкевича В. О. і 41-ша армія генерал-майора Тарасова Г. Ф. 41-ша армія за підтримки 1-го механізованого корпусу генерал-майора Соломатіна М. Д., атакувала в районі міста Білий на ділянці німецького 41-го танкового корпусу генерала танкових військ Й. Гарпе. 22-га армія за підтримки 3-го механізованого корпусу генерал-майора Катукова М. Ю. наступала в долині річки Лучоси[9].

39-та армія Калінінського фронту генерал-майора Зигіна О. І., що завдавала допоміжний удар, форсувала річку Молодий Туд у смузі дії німецького 23-го корпусу генерала Карла Гільперта і зайняла Урдом.

У смузі наступу 20-ї армії відразу після переправи 6-й танковий корпус з ходу оволодів кількома ключовими населеними пунктами другої лінії оборони вермахту і до 12:00 вийшов на залізницю Ржев-Сичовка[8]. Однак танковий корпус відірвався від стрілецьких і кавалерійських частин, діяв самостійно, тому після проходу радянських танків, підрозділи німецької армії знову займали опорні пункти і не допускав просування наступаючої піхоти і кінноти, ізолювавши в такий спосіб ударні угруповання від головних сил. 2-й гвардійський кавалерійський корпус лише частково зміг переправитися на західний берег[8]. Передові його частини перейшли в наступ і, вклинилися в другу лінію німецької оборони, звільнили кілька основних опорних пунктів і утримували їх. Проте, німецьким військам вдалося зупинити радянський наступ. 29 листопада — 5 грудня північніше Сичовки війська 20-ї армії, 6-го танкового, 2-го гвардійського кавалерійського та 1-го механізованого корпусів були розгромлені. Підрозділи цих об'єднань відрізані від основних сил були змушені прориватися з боями з оточення. Причому більшість бойових машин, у яких закінчилося пальне, було кинуті напризволяще в лісах і болотах, через які довелося пробиватися радянським військам[15].

Частина військ радянської 41-ї армії Калінінського фронту, що атакували в районі міста Білий, також опинилася в «мішку», який організували перекинуті частини німецького 30-го армійського корпусу генерала Фреттер-Піко. До 8 грудня вони були повністю оточені і пізніше зуміли вирватися з кільця, лише втративши майже всю техніку. Залишки ударних з'єднань обох фронтів продовжували виходити з оточення аж до початку січня 1943 року[15][8].

22-га і 39-та армії також не змогли вирватися на оперативний простір, були контратаковані і зупинені на вихідних рубежах.

8 грудня Ставка ВГК видала нову директиву Західному фронту на продовження наступу. На цей раз йому ставилося завдання «протягом 10-11 грудня прорвати оборону противника на ділянці Велике Кропотово, Яригіно і до 15 грудня опанувати Сичовка». Головний удар, як і раніше, завдавала 20-та армія, яку замість генерал-майора Кірюхіна М. І. очолив генерал-лейтенант Хозін М. С. Ударне рухливе угруповання фронту включало 6-й і 5-й танкові та 2-й гвардійський кавалерійський корпуси[14]. Командування Західного фронту зменшило смуги прориву стрілецьких дивізій до 1-1,5 км і довело щільність гармат і мінометів до 130 одиниць на 1 км ділянки прориву[14].

11 грудня почався другий етап наступу на річці Вазуза. Але через відсутність раптовості цього удару в умовах, коли боєздатність військ була ослаблена через невдачі першого наступу, позбавила радянське командування здобути успіх. Стрілецькі і танкові з'єднання і частини втягнулися в бої за укріплені населені пункти, і діяли на роз'єднаних напрямках, вирішуючи поодинокі тактичні завдання, до того ж зазнаючи великих втрат у живій силі та техніці. Вже на третій день наступ генерал армії Жуков Г. К. віддав наказ об'єднати танки 5-го і 6-го танкових корпусів, що залишилися, у дві зведені бригади. Але до 20 грудня і вони втратили усі бойові машини[14].

• Гроссман Хорст. Ржев - краеугольный камень Восточного фронта. — Ржев : «Ржевская правда», 1996. — 155 с. — ISBN 588058-003-2. (рос.)
• Гланц, Дэвид М. Крупнейшее поражение Жукова. Катастрофа Красной Армии в операции «Марс» 1942 г = Glantz, D. M., David M. Glantz Zhukov's Greatest Defeat: The Red Army's Epic Disaster in Operation Mars, 1942. / Пер. с англ. У. В. Сапциной; предисл. A. B. Исаева. — М. : ACT, 2006. — 666 с. — 5000 прим. (рос.)
• Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование / Под общей редакцией кандидата военных наук, профессора АВН генерал-полковника Г. Ф. Кривошеева. — М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — 608 с. — (Архив) — ISBN 5-224-01515-4. (рос.)
• Бешанов В. В. Год 1942 — «учебный». — Мн.: Харвест, 2003. ISBN 5-170-36471-7. (рос.)
• Герасимова, С.[А.]. Ржевская бойня: потерянная победа Жукова. — М., 2009.