Отруйні речовини нервово-паралітичної дії

При нормальному функціонуванні — стимуляція рухового нерва(мотонейрона) звільняє нейромедіатор ацетилхолін, який передає імпульс до м'язів або органу. Після того як імпульс передався, фермент ацетилхолінестераза відразу ж блокує ацетилхолін, щоб м'язи або орган, розслабилися.

Отруйна речовина нервово-паралітичної дії порушує функціонування нервової системи, пригнічуючи функцію ацетилхолінестерази, утворюючи ковалентні зв'язки з ферментом у місці, де зазвичай проходить гідроліз ацетилхолін. Структури комплексів зоману з ацетилхолінестеразою були знайдені методом рентгенівської кристалографії. (PDB коди: 2wfz, 2wg0, 2wg1, та 1som). Механізм дії зомана видно на прикладі 2wfz. Результатом є те, що ацетилхолін продовжує діяти так, що будь-які нервові імпульси безперервно передаються і м'язові скорочення не припиняться.

Подібні процеси відбувається на рівнях залоз та органів, в результаті неконтрольована слинотеча, сльозотеча і надмірна кількість слизу з носа.

Атропін та подібні антихолінергічні наркотики можна використовувати як протиотруту до нервово-паралітичних речовин, оскільки вони блокують рецептори ацетилхоліну, але вони отруйні самі по собі. (Деякі синтетичні антихолінергічні, препарати, наприклад біперіден, може протидіяти симптомам отруєння краще, ніж атропін, оскільки вони проходять через гематоенцефалічний бар'єр без перешкод.) Атропін, що використовується на місцях військовослужбовцями часто завантажений в автоін'єктор, для зручності використання в стресових умовах.

Пралідоксім хлорид, відомий як 2-PAM хлорид, також використовується як протиотрута. Замість протидії першим наслідкам нервово-паралітичної отрути на нервову систему, як атропін, Пралідоксім хлорид реактивізує отруйний фермент ацетилхолінестеразу, очищуючи від фосфору та звільняючи функціональні гідроксильні групи ферменту. Хоча він безпечніший у використанні, але займає більше часу, щоб подіяти.

Серія G була названа так, тому що вперше її синтезували науковці Німеччини (англ. Germany). Всі сполуки в цьому класі були відкриті і синтезовані під час або одразу після Другої світової війни, на чолі з доктором Герхардом Шрадером.

Ця серія є першою і найстарішою у сім'ї нервово-паралітичних ОР. Першою ОР нервово-паралітичної дії був синтезований GA (табун) в 1936 році. GB (зарин) було виявлено у 1939, а потім GD (зоман) в 1944 році і, нарешті, складніший GF (циклозарин) у 1949 році.

У 1952 році над вивченням класу складних органофосфатів одночасно працювали кілька дослідників. Доктор Ларс-Ерік Таммелін трудився над цією темою для Шведського дослідницького інституту захисту, і зі зрозумілих причин його роботи не публікувалися. Дж. Ф. Ньюман і Ранажіт Гош, хіміки дослідної лабораторії захисту полів компанії Imperial Chemical Industries, так само працювали в цьому напрямку і виявили високу ефективність речовин класу складних органофосфатів як пестицидів.

У 1954 році одну з речовин цього класу ICI випустила на ринок під торговою назвою Amiton, але продукт був тут же відкликаний через високу токсичність. Токсичність Амітона не залишилася непоміченою військовими, і зразки речовин були відправлені у дослідний парк Портон-Даун, Велика Британія. По завершенні дослідження ряд речовин цього класу склав нову групу нервово-паралітичних отруйних речовин - V-агенти, Амітон же отримав назву VG.

V-серія це друга сім'я нервово-паралітичних ОР що містить п'ять відомих членів: VE, VG, VM, VR та VX. Найбільш вивчений член в цій родині, VX, був синтезований у 1950-х роках у Портон Даун, Велика Британія. Інші члени у цій серії не були досконало вивчені і відомості про них обмежені. Відомо, однак, що V-серія приблизно в 10 разів більш токсична, ніж зарин (GB).

Вся V-серія відноситься до стійких, це означає, що її члени не схильні до розкладання, їх важко змити і вони можуть залишатися на одязі та інших поверхнях протягом тривалих періодів часу. Можуть бути використанні для розпилення на досить великій території, щоб обмежити пересування сил супротивника. Консистенція всіх членів V-серії схожа на масло, як наслідок, головний шлях до організму для них пролягає через шкіру.

рос. Новичок (укр. новак) — сімейство фосфорорганічних (карбонімідичні галогеніди фосфору) отруйних речовин. Належить до четвертого покоління бойових отруйних речовин, створені в Радянському Союзі. Роботи над ними розпочалась в 1960-ті роки та тривали аж до 1990-тих років в рамках програми «Фоліант». У відкритих джерелах доступно мало інформації. Відомо про виготовлення декількох тисяч тон речовини для випробувань, однак інформації про їхнє накопичення на складах у Радянському Союзі відсутня. Так само відсутня інформація про бойове застосування[4].

Отруйні речовини класу «новичок» прямо не згадані в Конвенції про хімічну зброю, проте через надзвичайно високу отруйність та відсутність іншого практичного використання підпадають під загальні розділи Конвенції[4].

Інформація про отруйну дію на людину сполук «новичок» у відкритих джерелах відсутня. Однак, наявна інформація дозволяє стверджувати, що за оптимальних умов «новичок» у 5-10 разів отруйніший за агент VX[4].

5 березня 2018 року у Великій Британії госпіталізували з серйозним отруєнням колишнього шпигуна Сергія Скрипаля, який в 1990-х і початку 2000-х передавав Лондону дані про російських розвідників, які працювали під прикриттям в Європі. Британська влада заявила, що вони були отруєні нервово-паралітичною речовиною«Новачок», у Москві звинувачення відкидають.[5][6]