Отто Вагенер

Вагенер 8 травня 1945 року підписує здачу архіпелагу Додеканес о. Сімі (перший зліва)

Отто Вагенер народився в Дурлаху в родині промисловця. Закінчивши гімназію, пішов до війська ставши офіцером. Брав участь у Першій світовій війні, був призначений в Генштаб.

Після війни Вагенера залучили до планування нападу на місто Познань, але згодом він був змушений виїхати до країн Балтії, щоб уникнути арешту. Там об'єднує групи Фрайкора в Німецькій Легіон, ставши його начальником штабу. Вагенер прийняв керівництво Легіоном після смерті його попереднього керівника капітана-цур-зее Пауля Зіверта 16 листопада 1919 року. 23 листопада керівником Легіону стає майор Левенфельд, а Вагенер знову стає начальником штабу. У грудні 1919 року внаслідок поранень у боях під Торенсбергом був вимушений піти з Легіону, та повернутися до Німеччини.

Після повернення до Німеччини, брав активну участь в операціях Фрайкора у Верхної Сілезії, Саксонії, і Рурському регіоні. Підтримував дружні відносини з товаришами по Фрайкору, зокрема з братами Отто та Грегором Штрассерами[1].

У 1920 році він вивчав економіку і зумів розширити свої знання, подорожуючи за кордоном. У 1929 році Вагенер приєднався до НСДАП та штурмових загонів, завербований своїм старим товаришем по Фрайкору, Францом Пфеффером фон Заломоном. Вагенер був в змозі поставити свої ділові якості і контакти для використання націонал-соціалістів. У жовтні 1929 року був призначений на новоутворену посаду начальника штабу СА, ставши першим помічником Пфеффера фон Заломона.

У січні 1931 року Вагенер перейшов до політико-економічного відділу НСДАП, а в вересні 1932 року він був призначений особистим радником з економічних питань Адольфа Гітлера. Гітлер призначив його рейхскомісаром у економічних справах, займав цю посаду з квітня по червень 1933 року. Вагенера було замінено на посаді рейхскомісара з економічних питань на Вільгельма Кеплера.

У 1933 році він став членом рейхстагу. У 1934 році під час різанини верховного керівництва СА (Ніч довгих ножів) Вагенера тимчасово затримали[2], але він був реабілітований і відновив свою кар'єру вже у Вермахті.

У квітні 1940 року гауптман Вагенер отримує посаду ординарця у штабі 6-ї армії Вермахту. З 12 травня до кінця серпня 1940 року, він служив у Генеральному штабі сухопутних сил. 15 березня 1941 року отримує військове звання майор, а 1 червня 1942 року стає оберст-лейтенантом. У січні 1943 року його було призначено командиром 117-го резервного полку та 1 серпня 1943 підвищено до оберста.

З 20 липня 1944 року брав участь у Балканській кампанії. Був командувачем військами південної частини Егейського моря та військовим губернатором архіпелагу Додеканес. 1 грудня 1944 року отримує звання генерал-майора. Частини Вагенера були блоковані Британським флотом на Родосі, і у травні 1945 року Вагенер здається Союзникам.

Після війни, Вагенер перебував спершу в британському, а потім (1947—1951) у італійському таборі військовополонених.

У 1951 році канцлер ФРН Конрад Аденауер докладає зусиль щоб звільнити полонених німецьких офіцерів. 4 червня 1951 року Вагенер став вільним.

Ще у 1946 році знаходячись у британському полоні, Вагенер пише мемуари про Гітлера та ранню історію НСДАП під назвою «Гітлер: Спогади довіреного». Але його мемуари були опубліковані лише через шість років після смерті Вагенера, у 1977 році.

Отто Вагенер помер в Кімінгу в 1971.

• Фанен-юнкер (9 липня 1906)
• Фенріх (22 березня 1907)
• Лейтенант (18 листопада 1907) — патент від 22 травня 1906 року.
• Оберлейтенант (8 листопада 1914)
• Гауптман (18 грудня 1915)
• Группенфюрер СА (18 грудня 1931)
• Гауптман до розпорядження (1 квітня 1940)
• Майор до розпорядження (5 березня 1941)
• Оберст-лейтенант до розпорядження (1 червня 1942)
• Оберст до розпорядження (1 серпня 1943)
• Генерал-майор до розпорядження (1 грудня 1944)

• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами
• Лицарський хрест ордена Військових заслуг Карла-Фрідріха
• Балтійський хрест
• Сілезький Орел 2-го ступеня
• Почесний доктор філософії Вюрцбурзького університету (1924)
• Почесний партійний знак «Нюрнберг 1929»
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Почесний кут старих бійців
• Застібка до Залізного хреста
  • 2-го класу (29 травня 1940)
  • 1-го класу (29 червня 1943)
• Штурмовий піхотний знак в сріблі
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
  • 1-го класу (20 квітня 1942)
• Почесна застібка на орденську стрічку для Сухопутних військ (17 квітня 1944)
• Лицарський хрест Залізного хреста (5 травня 1945)

• Von der Heimat geächtet, Belser, Stuttgart 1920
• Grundlagen und Ziele der nationalsozialistischen Wirtschaftspolitik, Eher, München 1932
• Nationalsozialistische Wirtschaftsauffassung und berufsständischer Aufbau, Wirtschaftspolitischer Verlag, Berlin 1933
• Hitler aus nächster Nähe. Aufzeichnungen eines Vertrauten 1929—1932, Ullstein, Berlin 1978, ISBN 3-550-07351-8, Hg. Henry Ashby Turner

• Отто Штрассер — «Гітлер та Я»
• Вольфганг Акунов. Фрайкори. Повість о німецьких добровольцях

• Кершоу Ян Гітлер (в перекладі Коваля Н. Л., Гриценко А. Д.) —К.: Мегатайп, 2000. — 240с. —ISBN 5-85722-096-3, ББК 63.3 (4Нім)-8 РУБ 9 (М4)(Нім)
• Макнаб Кріс Третій рейх.1933-1945 (в перекладі М. Борисова)—М.: ТОВ «АСТ», «Астрель», «ОГИЗ», 2011. — 288с. —ISBN 978-5-17-070099-8, 978-5-271-30807-9, 978-1-906626-51-8(рос.)
• Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. — 415с. —ISBN 5-88590-961-X, 0-283-06280-0(рос.)
• Семенов С. СА-штурмові загони НСДАП —М.: «Яуза», 2006. — 352с. —ISBN 5-87849-204-0 (рос.)
• Ernst Klee: Personenlexikon zum Dritten Reich. Frankfurt 2003. (нім.)
• Ernst Klee: Persilscheine und falsche Pässe. Wie die Kirchen den Nazis halfen. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt 1992, ISBN 3-596-10956-6. (нім.)
• Kershaw Ian Hitler 1889—1936. Hubris— New York: W. W. Norton & Company,1999 —ISBN 0-393-04671-0 (англ.)
• Отто Штрассер Гітлер та Я (в перекладі С.Чарного.).Серія: Імперія III рейх—М.: «Яуза», «Ексмо», 2005. — 320с. —ISBN 5-699-08702-8(рос.)