Отто Віхтерле

Отто Віхтерле народився 27 жовтня 1913 року в заможній родині підприємців Карела Віхтерле та його дружини Православи. Його батько був співвласником підприємства Віхтерле та Коваржик; мати Православа була донькою Яна Подивінського, депутата провінції, її дід Томаш був засновником цукрового заводу у Врбатках та солодового будинку в Простейові.

У 6-річному віці Отто страждав від гарячки, яка не стихала все літо. Сімейний лікар призначив постільний режим і передбачив один рік життя. Через рік, коли гарячка частково вщухла, вчитель Влькова почав приїжджати до нього додому. Ще через два роки Отто розпочав навчання у початковій школі в Колларці.

У 1921 році після того, як його прослухав директор, він почав навчатися відразу з п'ятого класу. Згодом, попри свій юний вік (9 років), він вступив до Державної гімназії в Простейові. У класі він був найменшим і йому не дозволяли грати з хлопцями на вулиці. Тому він грав у теніс і став членом юніорської команди, яка була сформована у Простейові. Гімназію хлопець закінчив з відзнакою.

Отто вирішив продовжити навчання в коледжі, хотів вивчати математику. Тому він обрав машинобудування, почав брати приватні уроки з загальної геометрії, з якої потрібно було скласти іспит. Та зрештою Отто подав заявку на факультет хіміко-технологічної інженерії Чеського технічного університету в Празі.

Восени 1931 року він розпочав навчання. Вже на третьому курсі він організував дискусійну зустріч на тему «Недоліки в організації навчання», в якій взяли участь більшість професорів та доцентів школи. Він пояснив усі розбіжності в навчальній програмі (лабораторні заняття розпочалися до викладення відповідної теорії) та запропонував дві альтернативи для розподілу предметів протягом усіх студій. Однак ніхто з професорів не відреагував на його ідеї, більше того — їх обурили пропозиції здібного студента, адже вони означали відхід від традиції. Віхтерле підготував дипломну роботу під керівництвом професора Еміля Воточека, видатного хіміка та викладача того часу.

Пройшовши державний іспит у 1935 році, Отто продовжив навчання та опублікував 5 робіт, зосереджених головним чином на похідних вуглеводів. Згідно з тогочасними стандартами, однієї з цих робіт було б достатньо для здобуття ступеня доктора.

У червні 1936 року О. Віхтерле отримав звання доктор технічних наук. Воточек запропонував йому посаду доцента та керівника лабораторії другого курсу, тому Віхтерле залишився в університеті до його закриття 17 листопада 1939 року в зв'язку з нацистською окупацією Чехословаччини і студентськими протестами проти цього.

Студентом-докторантом Отто Віхтерле поїхав працювати в науково-дослідний інститут заводів у підприємницькому осередку Злін, заснованого визначним чеським підприємцем Томашем Батею. Хоч був одруженим, до Зліна Віхтерле вирушив сам. Тут, у воєнних умовах, він зробив перший свій значний винахід — кардинально поліпшив технологію виробництва нейлону[5].

У 1942 році Отто Віхтерле був на короткий час схоплений гестапо, але відпущений на волю. Робітники інституту, в якому працював Віхтерле доклали зусиль для нерозкриття результатів своєї роботи до окупантів. Це в тому числі дозволило Віхтерле відразу після війни стати професором празького технологічного університету[5].

У 1953 році науковцю вдалося створити новий матеріал для медичного використання — гідрофільний гель, який у майбутньому став основою його найпопулярнішого винаходу — м'яких контактних лінз, патент на які уряд ЧССР в обхід автора їх винахідника продав до США.

Під час Празької весни (1968) Отто Віхтерле зайняв активну громадську позицію, зокрема був серед ініціаторів звернення «Дві тисячі слів», за що був знятий з посади директора Інституту макромолекулярної хімії і залишився працювати в інституті як звичайний науковець, продовжуючи свої дослідження і винахідницьку діяльність.

В кінці Отто Віхтерле зміг подорожувати за кордон, спочатку він мав дві поїздки на рік, але міг відвідувати хімічні конференції.

Лише з Оксамитовою революцією в Чехословаччині (1989) відбулася повна реабілітація Отто Віхтерле як науковця і людини.

Він був обраний президентом Чехословацької академії наук у 1990 році й залишався на цій посаді до 1993 року. Того ж року на його честь був названий астероїд.

У 1991 році йому було присвоєно почесний докторський ступінь двома американськими університетами, Університетом штату Іллінойс у Чикаго та Політехнічним університетом у Брукліні, Нью-Йорк, а в 1993 році — Карловим університетом.

До 80-ти років любив грати в теніс зі своєю дружиною, а ще довше піклувався про сади. І до самого кінця життя цікавився тим, що відбувається в галузі хімії і давав поради.

Отто Віхтерле помер на дачі в селі Стражисько (Простейєвський край) 18 серпня 1998 року у віці 84-ти років.