Павло Ключина

Павло Ключи́на, також Поль-К., П. Чарський (справжні ім'я і прізвище — Ключник Павло Юхимович; нар. 8 вересня 1914, Великий Самбір — пом. 2 червня 1972, Ромни) — український радянський поет-байкар, прозаїк, журналіст, педагог; член Спілки письменників України з 1955 року.

Павло Ключина
Псевдо Павло Ключина
Народився 8 вересня 1914(1914-09-08)
Великий Самбір, Велико-Самбірська волость, Конотопський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 2 червня 1972(1972-06-02) (57 років)
Ромни, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Поховання Ромни
Країна  СРСР
Діяльність поет
Alma mater Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка
Членство Національна спілка письменників України
Партія КПРС

Біографія

Народився 26 серпня [8 вересня] 1914(19140908) року в містечку Великому Самборі Великосамбірської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер село Конотопського району Сумської області, Україна) у селянській сім'ї.

Учасник німецько-радянської війни. У 1951 році закінчив Глухівський педагогічний інститут. Член ВКП(б) з 1951 року. Працював педагогом у Великосамбірській середній школі, вчителем у школах Конотопського району та Дубов'язівського району, кореспондентом у сумській газеті «Ленінській правді». 1969 став директором Роменського краєзнавчого музею[1][2].

Могила Павла Ключини.

Помер у Ромнах 2 червня 1972 року, похований на міському цвинтарі міста Ромен. На могилі споруджено пам'ятник роботи скульптора Івана Штанова[3].

Творчість

З 1944 почав друкуватись в сумській обласній газеті. На постійній основі друкувався з 1948 року за сприяння редактора газети Дубов'язівського району Петра Носенка. Згодом заручився підтримкою класика української літератури — Остапа Вишні, який був вийшов із концтабору.

Дописувач журналу «Перець». Разом із поетами Йосипом Дудкою та Анатолієм Воропаєм, представник роменського гуртка інтелектуального опору комуністичному режиму. Автор книг:

  • «Байки» (1955);
  • «Кропива» (1957);
  • «Лев, Осел та Заєць» (1959);
  • «Нові байки» (1960);
  • «Пшениця і Кукіль» (1961);
  • «Солов'ї та Жаби» (1964);
  • «Муха на пасіці» (1965);
  • «Ведмідь гне дуги» (1967);
  • «Свиня в саду» (1968);
  • «Завзяті рогачі: Сатира та гумор» (1968);
  • «Сила землі» (1971);
  • «Краплини барв земних» (1974);
  • «Байки» (1977);
  • «Байки та гуморески» (1978).

Окремі байки поета перекладені російською, білоруською, вірменською, болгарською, польською, чеською мовами.

В обласних та районних газетах серії опубліковані історико-літературних нарисів про перебування на Роменщині Тараса Шевченка, Михайла Щепкіна, Марка Кропивницького, Марії Заньковецької.

Оцінка творчості

Член спілки журналістів Валентин Бугрим підкреслює: Павло Ключина працював у складні часи тиску на інакодумців, але це не заважало йому активно друкуватися у популярному журналі гумору і сатири «Перець»:

Павло Ключина відрізнявся від інших байкарів тим, що у його творах не було звичної моралі в кінці, а був влучний жарт, іронія, які у невимушеній формі змушували замислюватися над піднятою проблемою, - зауважив Валентин Володимирович. Але, на жаль, його ім’я рідко зустрічається в Інтернеті, що допомогло б популяризувати байкаря серед молоді».

Роменська громадська діячка Надія Карпенко:

«В районній газеті «Комуністичним шляхом» найактивніше працювало тріо – Павло Ключина, Йосип Дудка і Анатолій Воропай (тодішній редактор). Незважаючи на небезпечний час, ці друзі тримали високий рівень видання. Вони не просто писали про актуальне, а й поширювали небезпечні на той час ідеї націоналістичного характеру».

Вшанування пам'яті
Меморіальна дошка в Ромнах.
  • Одну з вулиць Ромен названо його ім'ям;
  • На будинку на вулиці Коржівській № 15 в Ромнах, де він жив останні роки, встановлено меморіальну дошку[3];
  • У Роменському краєзнавчому музеї постійно діє експозиція про життя і творчість літератора. Ім'я письменника увічнено також на меморіальній дошці, виготовленій для Роменського краєзнавчого музею скульптором Олегом Прокопчуком[3].

Примітки
  1. Інформація про Великий Самбір. www.grad.konotop.net. Архів оригіналу за 3 серпня 2009. Процитовано 23 Квітня, 2010.
  2. Хронологія. www.grad.konotop.net. Архів оригіналу за 26 червня 2010. Процитовано 23 Квітня, 2010.
  3. Національний культурний центр України у Москві.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.