Палац Любомирських (Львів)

Класичний взірець бароко[1]. Будівля займає наріжну ділянку на східній стороні пл. Ринок. Бічним фасадом виходить на вул. Руську, тильним — на вул. Федорова. Видовжена в плані з заходу на схід.

У XVII ст. споруджувалася на місці 7-и давніх кам'яниць (кам'яниць Шимоновичівської та Торосевичівської від Ринку, 3-х будинків з боку вулиці Руської, 2-х — вулиці Івана Федорова[2]), над фундаментами і пивницями з періоду готики, що належали князю Сапізі.

У 1744 р. їх поєднали за проєктом архітектора Бернарда Меретина, який будував, зокрема, у Бучачі і Городенці, був автором проєкту собору Св. Юра у Львові. У 1760 р. володарем став Станіслав Любомирський,[3] що залучив до перебудов другого відомого архітектора — Яна де Вітта, що добудовував костел Домініканського монастиря. Над добудовами та оздобленням працювали Мартин Урбанік та скульптор Себастьян Фесінґер. Назву кам'яниця отримала завдяки князеві С. Любомирському, котрий сприяв її перебудові для власного житла 1760 року.

Будинок мурований з цегли, тинькований, 3-поверховий, завершений аттиком. Чоловий фасад членований пілястрами, перший поверх і аттик відділені широкими карнизами. Портали головного та тильного (1695 p.) фасадів мають півкругле завершення. Вікна — в рельєфних обрамленнях. Аттик та наріжник (опора будинку; оформлення за проєктом С.Фесінґера виконав скультор С.Костецький[2]), будівлі оформлені декоративною скульптурою, в якій фігурують мотиви військового обладунку. Капітелі пілястр прикрашені ліпними гирляндами. В інтер'єрі встановлено стюккові каміни (скульптор Я. Оброцький).

У 1772—1821 рр. тут мешкала адміністрація австрійських губернаторів Галичини (зокрема, граф Перґен[3]).

Наприкінці XIX століття (від 1895 р.) палац придбало товариство «Просвіта», в ньому містилися осередки різноманітних українських товариств і організацій (редакція газети «Діло», книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка (продавали видання НТШ, твори класиків української, переклади українською творів зарубіжної літератури[2]), редакція журналу «Громадський Голос»).

Саме з балкона цього будинку 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення Української держави.

Від 1975 р. в будинку містяться відкриті фонди Музею етнографії та художнього промислу НАН України (меблі, вироби з порцеляни, срібла тощо).

2011 року розпочато реставрацію головного фасаду і даху. Для цього з міського бюджету виділено 760 тис. гривень. Виконавець робіт фірма «Ренесанс». На головному фасаді під шаром тиньку відкрито давній напис «Будинок Просвіти», а також фрагменти давніх рекламних оголошень з боку вулиці Руської.[4]