Станіслав Любомирський (воєвода київський)

В 1740 році одружився з донькою великого литовського стражника Антона Потія Людвікою з Потіїв[1] (пол. Ludwiką Pociejówną), що народила йому Ксаверія, Юзефа Макарія, Александра та Міхала. Дружина: привнесла віно — Іванків над Тетеревом, в 1781 році купила Гряду з околицями в австрійського уряду (в руках сім'ї Гряда була недовго: на початку XIX ст. Любомирські продали маєток).

Одідичив «Домбровський ключ» з Болеславом, Отфіновом (Сандомирське воєводство), маєтки «Смілянщина» (маєтки Млієва, Радивонова, Городиські, Вільшанські; отримані від батька в спадщину 1735 року), «ключі» Паволоцький, Котельницький (Житомирський повіт), Туріянський, Гуляйпіль, Язловець. Після смерті бездітного брата Юзефа (1755 року) — литовського підстолія — отримав Лабунь (Волинь), Шаргород, простір між Дністром та Богом (бл. 200 км від Вінниці до кордонів, тобто волості: Краснянська, Рашківська, «ключі» Савранський, Ягорлицький, Юзефгродський, Конєцпольський, містечка на тракті дністровському, бузькому). На підставі «Кольбушовської трансакції» отримав 1753-го: Дубне, Птичу та 70 сіл, після брата в цій ординації — Степань, Деражне, 88 сіл. Його маєтності («фортуна») — найбільші за всі часи існування Польщі. На момент поділу, після значного зменшення, в 1770-му його власність складала 31 місто, 738 сіл, приносила 2 919 641 злотих річного доходу.[2]

Син белзького старости Юзефа Потоцького Франциск Салезій 1744 року продав тучинський та губківський «ключі» Станіславові Любомирському.[3]

1760 року став власником кам'яниці у Львові на площі Ринок, 10 (тепер Палац Любомирських), сприяв її перебудові на палац для власного житла.[4]

Отримав у 1765 році від попередника — Авґуста Фридерика Мошинського — Ситихівське староство.[5] Мав маєтки:

• у Рівному — 1738 р. надав кошти на відбудову мурованого замку-палацу, для піднесення торгівлі, ремесел, сприяв переїзду сюди євреїв, яким 1749 року видав привілей[2]
• у Городищі — разом з старшим братом Юзефом (підстолієм литовським[6]) були фундаторами костелу Пресвятої Діви Марії та кляштора кармелітів.
• у Гуляйполі — заснував дерев'яну Успенську церкву, на місці якої у 1809 році була збудована православна цегляна Миколаївська церква.
• у Шаргороді — перейшли від батька.

Син Александер сприяв початку розбудови (відродження) Юзефґрода — лівобережної частини сучасної Балти на початку 1770-х років.