Панічна атака

Панічна атака характеризується приступом страху, паніки або тривоги та/або відчуттям внутрішньої напруги в поєднанні з чотирма або більше зі списку асоційованих з панікою симптомів:

• Серцебиття, прискорений пульс
• Пітливість
• Озноб, тремор, відчуття внутрішнього тремтіння
• Відчуття нестачі повітря, задишка
• Задуха або затруднене дихання
• Біль або дискомфорт у лівій половині грудної клітки
• Нудота або абдомінальний дискомфорт
• Відчуття запаморочення, нестійкість, легкість у голові або переднепритомний стан, в особливо тяжких випадках — втрата свідомості
• Відчуття дереалізації, деперсоналізації
• Страх зійти з глузду або здійснити неконтрольований вчинок
• Страх смерті
• Відчуття оніміння або поколювання (парестезії) в кінцівках
• Безсоння
• Плутанина думок (зниження довільності мислення)

Є й інші прояви, що не увійшли до переліку: біль у животі, підвищена температура тіла, розлад випорожнень, часте сечовипускання, відчуття клубка в горлі, порушення ходи, порушення зору або слуху, судоми в руках або ногах, розлад рухових функцій, підвищений артеріальний тиск.

Інтенсивність основного критерію панічної атаки (приступів тривоги) може відрізнятись у широких межах: від вираженого стану паніки до відчуття внутрішньої напруги. В останньому випадку, коли на перший план виступає вегетативна (соматична) складова, говорять про «нестрахову» панічну атаку або про «паніку без паніки». Атаки з низьким рівнем емоціональних проявів частіше зустрічаються в педіатрії та неврологічній практиці. Також, за мірою розвитку захворювання, рівень страху в атаках знижується.

Напади тривають від кількох хвилин до кількох годин, складаючи в середньому 15-30 хвилин. Частота приступів — від кількох в день до 1-2 рази за місяць. Більшість пацієнтів говорять про спонтанність (неспровокованості) атак. Проте активне розпитування дозволяє виявити окрім спонтанних атак ще й ситуаційні приступи, котрі виникають у потенційно «загрозливих» ситуаціях. Такими ситуаціями можуть бути: користування транспортом, перебування в натовпі або замкнутому просторі, необхідність покинути власне помешкання тощо.

Людина, котра вперше зіткнулась з цим станом, сильно лякається, починає думати про якесь тяжке захворювання серця, ендокринної або нервової системи, стравоходу, може викликати «швидку допомогу».

Трактування пацієнтом панічної атаки як прояву якогось соматичного захворювання призводить до частих відвідувань лікаря, безлічі консультацій у спеціалістів різних спеціальностей (кардіологи, невропатологи, ендокринологи, гастроентерологи, педіатри), невиправданих діагностичних досліджень та створює у пацієнта враження про складність та унікальність його захворювання. Нервові уявлення пацієнта щодо суті захворювання ведуть до появи іпохондричних проявів, котрі сприяють тяжкому перебігу хвороби.

Лікарі-інтерністи, зазвичай, не знаходять органічної патології, рекомендують відвідати психотерапевта. Через особисту зацікавленість лікаря зустрічаються випадки гіпердіагностики та призначення лікування за хибним діагнозом. При цьому часто призначаються седативні, судинні та метаболічні препарати з недостовірною базою доказів та непрогнозованою дією. У найбільш позитивному випадку зустрічаються рекомендації загального характеру, котрі пов'язані зі зміною стилю життя: побільше відпочивати, зайнятись спортом, не перевантажуватись роботою, уникати стресів, перемкнутися. Часто зустрічаються банальні та шаблоні призначення: приймати рослинні седативні препарати (валеріану, пустирник).

У більшості випадків панічні атаки не обмежуються одним приступом. Перші епізоди залишають незабутній слід в пам'яті хворого. Це веде до появи синдрома тривоги «очікування» приступу, котрий, в свою чергу, закріплює повторність атак. Повторення атак у подібних ситуаціях (транспорт, перебування в натовпі тощо), сприяє формуванню поведінки уникнення, тобто униканню потенційних місць та ситуацій, котрі приводять до розвитку панічних атак. Тривога щодо можливого розвитку атаки в певному місці (ситуації) та уникання цього місця (ситуації) визначається терміном «агорафобія». Зростання агорафобічної симптоматики призводить до соціальної дезадаптації пацієнта. Через страх пацієнти можуть бути не в змозі покинути будинок або залишатись наодинці, нарікаючи себе на домашній арешт, стаючи тягарем для близьких. Наявність агорафобії при панічному розладі вказує на більш важке захворювання, веде за собою гірший прогноз та потребує особливої лікувальної тактики. Також може приєднатись й реактивна депресія, котра теж погіршує перебіг захворювання, особливо якщо пацієнт довго не може зрозуміти, що саме з ним відбувається, не знаходить допомоги, підтримки, не отримує полегшення.

• Невроз
• Агорафобія
• Соціофобія
• Тетрапептид холецистокініну

• Як позбавитись панічних атак. Мій особистий шлях та досвід. ^{[неавторитетне джерело]}