Парфеній (Левицький)
Архієпископ Парфеній (в миру — Памфіл Андрійович Левицький; 28 вересня 1858, село Плішивець, Гадяцький повіт, Полтавська губернія — січень 1922, Полтава) — український релігійний діяч. Випускник Київської духовної академії, ректор Московської духовної семінарії. Відомий діяльною підтримкою української мови, вивчення історії, обрядів, пісень і української літератури. Редактор видання українського перекладу Чотириєвангелія.
| Парфеній | |
|---|---|
 | |
| Народився |
10 (22) жовтня 1858 Гадяцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Помер |
16 січня 1922 (63 роки) Полтава, Українська СРР |
| Поховання | Хрестовоздвиженський монастир (Полтава) |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | священник |
| Alma mater | Київська духовна академія |
| Заклад | Московська духовна семінаріяd |
| Посада | єпископ |
| Конфесія | православ'я |
Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), архієпископ Тульський і Белевський РПЦ.
Біографія
Народився 28 вересня 1858 року в селі Плішивець, Гадяцького повіту, Полтавської губернії.
Закінчив Полтавську духовну семінарію. У 1884 році закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я.
Ще з семінарії був відомий своєю цікавістю до української мови, історії, обрядів, пісень і української літератури.
З 14 серпня 1884 — помічник доглядача Переяславського духовного училища.
У січні 1894 року пострижений у чернецтво, 26 січня рукопокладений в ієромонаха і призначений наглядачем Звенигородського духовного училища.
У цьому ж році призначений інспектором Віфанської духовної семінарії. У 1895 році возведений у сан архімандрита і призначений ректором Віфанської духовної семінарії.
Еміграція до Московії
З 1897 року — ректор Московської духовної семінарії.
10 жовтня 1899 хіротонізований в єпископа Можайського, вікарія Московської єпархії.
З 8 червня 1901 року — перший вікарій тієї ж єпархії.
16 березня 1902 — понадштатний член Московської Синодальної Контори і вікарій тієї ж єпархії.
З 1 грудня 1904 року — єпископ Подільський і Брацлавський.
У 1905–1912 роках — редактор видання українського перекладу Чотириєвангелія.
З 15 лютого 1908 року — єпископ Тульський і Белевський.
6 травня 1911 возведений у сан архієпископа.
З 1917 року на спокої.
У березні 1920-го року патріархом Тихоном РПЦ МП призначений керуючим Полтавською єпархією. Керував епархією до 1921 року.
Помер в 1922 році і був похований в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі.
Джерела та література
- Левицький Памфил // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 816. — 1000 екз.
- Стародуб А. В. Листи єпископа Парфенія (Левицького) до Ореста Левицького та Єлисея Трегубова як джерело до вивчення історії видання українського перекладу Євангелія // Український археографічний щорічник. — К., 2002. — Вип. 7. — С. 356—388.
- Стародуб А. Лев Толстой і єпископ Парфеній (Левицький) [до питання про «загадку передсмертної втечі Толстого»] // Людина і Світ. — 2003. — № 10. — С. 10-20.
- Стародуб А. Випускник КДА Памфіл Левицький та його кандидатський твір «Иоасаф Кроковский, митрополит Киевский» // Київська Академія. — Вип. 6. — К.: ВД «Києво-Моглилянська Академія», 2008. — С. 81—101.
- Стародуб А. Чернече ім’я як «дзеркало» життєвого досвіду та «сакральна метафора» (на прикладі архієпископа Парфенія (Левицького) // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки та культури. — Вип. 7. — К., 2008. — С. 308—324.
- Зінченко А. Московський період життя й діяльності єпископа Парфенія Левицького (за матеріалами офіційної преси) // Київська старовина. — 2009. — № 5/6. — С. 61-71.
- Зінченко А. Л. Парфеній // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 78. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Стародуб А. В. Преосвященний Парфеній (Памфіл Андрійович Левицький) і журнал «Киевская старина» // Київська старовина : Науковий історико-філологічний журнал. — 2012. — № 1. — С. 108—129