Патрік Дюпон

Патрік Дюпон народився у Парижі 14 березня 1959 року. Мати розійшлася з батьком, коли він був ще дитиною. Хлопчик ріс активним, його записували до секцій то футболу, то дзюдо — однак Патріку не подобався спорт, він захотів займатися танцями. Через пів року після початку занять вчитель порадив батькам знайти професійного балетного педагога. Батьки, випадково познайомившись наприкінці 1967 року з прем'єром Паризької Опери Максом Боццоні та будучи його шанувальниками, звернулися до нього по допомогу. З цього моменту протягом багатьох років Дюпон займався з Боццоні, який випестував його талант. Лише у травні 1968 року через заворушення в Парижі йому довелося ненадовго перервати заняття.

Навчався в ліцеї Расіна. У 1969 році, в віці 10 років вступив до Балетної школи Паризької Опери, спочатку на тримісячні підготовчі курси, а потім й на постійній основі. Також продовжував займатися з Боццоні. У Школі його педагогом був Жильбер Маєр.

У березні 1975 року в віці неповних 16 років був прийнятий до балетної трупи, ставши наймолодшим танцівником, прийнятим в Оперу. Але його надії спочатку не справджувались — не отримуючи тих партій, на які розраховував, Патрік вирішив піти з театру. Боццоні відмовив його від цього кроку і запропонував почати готуватися до Міжнародного конкурсу артистів балету у Варні (Болгарія). У 1976 році Патрік виграв золоту медаль конкурсу, після чого почав швидко просуватися кар'єрними сходами в театрі: у грудні того ж року він просунувся в ранг «коріфея», у грудні 1978 року став «першим танцівником», у 1980 році отримав статус «прем'єра» Опери. Дюпон мав міцну, брутальну манеру танцю, при цьому він володів легким, зависаючим в повітрі стрибком, віртуозним піруетом, графічністю та стійкістю у позах.

Танцював у театрі з такими балеринами, як Сільві Гіллем, Марі-Клод П'єтрагала, Ізабель Герен, Клод де Вюльпіан, Ноелла Понтуа, Монік Лудьєр. Крім того, він робив активну міжнародну кар'єру, танцюючі на інших сценах з такими балеринами, як Домінік Кальфуні, Карла Фраччі (у «Ла Скала»), Кетрін Гілі, Наталія Макарова, Ніна Ананіашвілі. Працював з такими хореографами, як Рудольф Нурєєв та Елвін Ейлі. Танцював з «Балетом Моріса Бежара». У 1988 році Бежар поставив для нього балет «Курозука» (1995 — нова версія балета, де його партнеркою стала Майя Плісецька).

Організував свою невелику антрепризу «Dupond et ses Stars» (Дюпон і його зірки), до якої входили солісти Опери, як Сільві Гіллем, Мониік Лудьєр, Фанні Гайда, Манюель Легрі, Жан-Марі Дідьє і Елізабет Купер у якості акомпаніатора та диригента. Гастролював з нею по усьому світі протягом двох років.

Із 1988 року керував Балетом Нансі. У 1990 році, коли Дюпону був всього лиш 31 рік, П'єр Берже висунув його на посаду керівника балету Паризької Опери — він посів цей пост услід за Рудольфом Нурєєвим та сполучав адміністративну роботу з артистично кар'єрою. У 1995 році він полишив керівництво через деякі розбіжності, однак потім повернувся до театру до 1997 року, коли дирекція звільнила артиста, за його власними словами, за «непокору і недисциплінованість». Танцівник погодився без згоди свого роботодавця увійти до складу журі Каннского кінофестивалю 1997 року; пізніше він домігся виплати компенсації за звільнення.

У 2000 році в видавництві «Фаяр» вийшла автобіографічна книга Дюпона «Зірка» (фр. Étoile).

Того ж року Дюпон серйозно постраждав в автомобільній аварії. Численні переломи змусили лікарів повідомити артисту, що він більше ніколи не зможе танцювати. Протягом двох років Дюпон жив на морфіні; потім йому знадобився рік на те, щоб вивести з тіла токсини. Незважаючи на вердикт лікарів, артист почав потроху займатися з Боццоні і зміг повернутися на сцену: у 2003 році він почав виступати в мюзиклі «Повітря Парижа».

У 2007 році Дюпон отримав ще один сильний удар, коли його дім у Дре був знищений пожежею.

У 2004 році Дюпон познайомився з виконавицею східних танців, колишньою спортсменкою, Лейлою Да Роша, яка стала його супутницею життя. З того моменту він регулярно викладав в її школі танців у Суассоні та виступав в Суассоні і Сен-Кантені. Разом вони створювали постановки, в яких поєднували класичний та східний танець. У серпні 2017 року Дюпон і Да Роша оголосили про відкриття в Бордо танцювальної школи, з трирічними курсами для учнів від 10 до 20 років.

У 2018 та 2019 роках був членом журі телевізійного конкурсу «Танці з зірками» на каналі TF1.

Патрік Дюпон помер 5 березня 2021 року у Парижі в віці 61-го року[5].

Патрік Дюпон та Жиль Рейхарт в балеті «Пісні мандрівного підмайстра», 1987.

• Базіль, «Дон Кіхот».
• принц Зігфрид, «Лебедине озеро», хореографія Володимира Бурмейстера.
• Мірошник, «Трикутний капелюх», хореографія Леоніда М'ясіна.
• 1984 — Привид Рози, «Привид Рози», хореографія Михайла Фокіна, «Метрополітен-опера» (виступ з акторкою Ліліан Гіш до 100-річного ювілею театру).
• 16 апреля 1986 — «Саломея»*, хореографія Моріса Бежара, Паризька Опера.
• 1987 — «Сон літньої ночі»**, хореографія Джона Ноймаєра, Паризька Опера.
• 1987 — «Пісні мандрівного підмайстра», хореографія Моріса Бежара.
• 1988 — «Курозука»* Моріса Бежара, «Балет Бежара», театр Бунка-Кайкан, Токіо (1995 — нова версія балету для Дюпона и Майї Плісецької, Палац Шайо, Париж).
• 1989 — «Сицилійська вечірня», театр «Ла Скала» (партнерка — Карла Фраччі).
• 25 апреля 1991 — граф Альберт**, «Жізель» в редакції Патріса Бара і Євгенія Полякова, присвяченій 150-річчю вистави, Паризька Опера (Жізель — Монік Лудьєр).

(*) — перший виконавець партії.
(**) — перший виконавець при постановці в даному театрі.

• 1978 — Ніжинський, «Він був музикантом: месьє Стравінський» (телефільм, режисер Роже Анен).
• 1988 — Patrick Dupond at work (документальний фільм, режисер Андре Лабар).
• 1989 — Les Enfants de la danse (документальний фільм, режисер Дірк Сандерс).
• 1990 — Шико, «Танцювальна машина» (художній фільм, режисер Жиль Беа).
• 1994 — Franck Veaujour, Danse avec la vie (режисер Мішель Фавар).
• 2001 — менестрель, «Плащ і кинджал» (телесеріал).
• 2010 — Patrick Dupond — Un Défi (документальний фільм).

• Патрік Дюпон на сайті IMDb (англ.)