Пауль Дессау

Пауль Дессау (нім. Paul Dessau; 19 грудня 1894, Гамбург 28 червня 1979, Берлін) — німецький композитор і диригент.

Пауль Дессау
нім. Paul Dessau
Основна інформація
Дата народження 19 грудня 1894(1894-12-19)[1][2][…]
Місце народження Гамбург, Німецька імперія[3][4]
Дата смерті 28 червня 1979(1979-06-28)[1][2][…] (84 роки)
Місце смерті Кенігс-Вустерхаузен, Даме-Шпревальд, Бранденбург, Німеччина[5][4]
Поховання Доротеенштадтський цвинтарd
Громадянство НДР
Професії композитор, диригент, музикознавець, викладач університету, кінокомпозитор, музикант
Освіта Консерваторія Кліндворта-Шарвенка
Жанри опера і симфонія
Нагороди

Goethe award of Berlind (1978)

почесний доктор Лейпцизького університетуd (1974)

 Файли у Вікісховищі

Біографія

Пауль Дессау народився в музичній сім'ї: музикантами були його дід і прадід по батьківській лінії, дядько, Бернгард Дессау, був скрипалем і композитором; батько — робітник тютюнової фабрики був співаком-любителем. Сам Пауль в 6 років почав займатися грою на скрипці і вже в дитячому віці виступав в концертах, в 1908 році, 14 років, дав свій перший сольний концерт[6][7].

У 1910—1912 роках Дессау навчався в Берліні в Консерваторії Кліндворта-Шарвенка, спочатку в класі скрипки, проте незабаром педагог вирішив, що його руки для скрипки не годяться; в подальшому брав приватні уроки гри на фортеп'яно і композиції[8]. З 1912 був концертмейстером-репетитором оркестру і асистентом головного диригента в оперному театрі в Гамбурзі, де йому довелося співпрацювати з Феліксом Вейнгартнером і Артуром Нікішом[6][7].

У 1915 році Дессау був призваний в армію, воював на Західному фронті — у Франції, пізніше служив у військовому оркестрі піхотного полку в Шлезвигу. Після демобілізації в 1918 році повернувся в Гамбург, де писав музику до п'єс Еріха Цигеля[9]. Надалі Дессау працював як корепетитор і диригент в різних оперних і драматичних театрах; в 1919—1923 роках був концертмейстером і капельмейстером в Кельні у Отто Клемперера, потім в Майнці, з 1925 року в Берліні був першим капельмейстером при Бруно Вальтері в Міський опері[7]. З середини 20-х років Дессау все частіше виступав як композитор: в 1925 році він отримав премію видавництва музичної літератури за Концертіно для скрипки, в 1927 році в Празі з успіхом була виконана його Перша симфонія, під керуванням Г. Штайнберга. З 1928 року Дессау керував камерним оркестром кінотеатру «Альгамбра» на Курфюрстендамм в Берліні, в тому ж році дебютував як кінокомпозитор[6]. В кінці 20-х років написав музику до ряду мультфільмів Волта Діснея[8].

Після 1933 року

Після приходу нацистів до влади в 1933 році Дессау був змушений емігрувати; до 1939 року жив в Парижі, співпрацював з Ернстом Бушем, писав пісні, присвячені республіканській Іспанії і французькому Народному фронту, в тому числі на вірші Бертольта Брехта — «Колону Тельмана» і «Бойову пісню чорних капорів» на текст з п'єси «Свята Йоганна боєнь»[7][8]. В цей же період написав ряд творів, присвячених юдаїзму, в тому числі ораторію «Гаґґада» (Haggada) в 1936 році. Виступив співавтором музики до фільму Олексія Грановського «Тарас Бульба», що вийшов в тому ж році. У Парижі Дессау познайомився з Рене Лейбовіц і з його допомогою освоїв 12-тонову систему Арнольда Шенберга.

У 1939 році, після початку Другої світової війни, Дессау оселився в Сполучених Штатах, де співпрацював з відомими режисерами, в тому числі з Волтом Діснейм і Альфредом Гічкоком, викладав в музичних школах[6]. У 1942 році відбулося особисте знайомство Дессау з Брехтом і почалося їхнє багаторічне співробітництво[10].

У Східному Берліні

Після повернення в 1948 році до Німеччини Дессау оселився в східному секторі Берліна і взяв активну участь в діяльності створеного Брехтом театру «Берлінер ансамбль», написав музику до ряду вистав за п'єсами Брехта, в тому числі «Матінка Кураж та її діти» (1946—1949), «Добра людина із Сичуані» (1947), «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949), «Кавказьке крейдяне коло» (1954). На сюжети Брехта були написані і перші опери Дессау — «Засудження Лукулла» (1949) і «Пунтіла» (1960)[6], а також незавершена «Свята Йоганна» — в цілому він написав на тексти Брехта близько 50 творів різних жанрів[7].

Педагогічна діяльність Дессау, його прагнення пробудити зацікавлення до нетрадиційної музики привели його до конфлікту з культурною політикою СЄПН: в 1951 році, як й інший композитор «Берлінер ансамбль», Ганс Ейслер, був звинувачений в «формалізмі»[11][10]. Зокрема, була зроблена спроба заборонити постановку «Засудження Лукулла» в Німецькій державній опері за підозрою в «формалізмі»[12]. Брехт домігся закритого перегляду — «для відповідальних працівників і художників»; перегляд, на який прийшли президент НДР Вільгельм Пік і прем'єр-міністр Отто Гротеволь, відбувся 17 травня 1951 року — в той самий день, коли було прийнято постанову ЦК СЄПН «Боротьба проти формалізму в мистецтві і літературі, за прогресивну німецьку культуру». Однак спектакль, поставлений диригентом Германом Шергеном і режисером Вольфгангом Фелькером, справив сильне враження на присутніх; в ході проведеного тиждень потому обговорення Гротеволь дав вказівки щодо доопрацювання опери, але постановку дозволив.

З 1952 року Дессау був членом, а з 1959 року — віце-президентом Академії мистецтв НДР; з кінця 50-х років він був професором Східно-Берлінського музичного інституту[10]. Тричі — в 1953, 1956, 1965 роках — вшановувався Національною премією НДР[6].

Приватне життя

Першою дружиною Пауля Дессау була Гудрун Кабіш; укладений в 1924 році, шлюб розпався в 1936-му. Від Гудрун Кабіш Дессау мав двох дітей[10].

Його другою дружиною була багаторічна співробітниця Брехта письменниця Елізабет Гауптман[10].

Втретє Дессау одружився в 1954 році — на театральній режисерці та хореографі Рут Берґгауз; в 1971—1977 роках вона була інтендантом театру «Берлінер ансамбль»[13].

Творчість

Пауль Дессау працював в найрізноманітніших жанрах, — крім музики до кінофільмів і театральних постановок, він писав симфонічну і камерну музику, опери, хори і ораторії, пісні — переважно для Ернста Буша. Композиції 20-х років були відзначені рисами неокласицизму і фольклорними елементами; у другій половині 30-х років в ряді творів Дессау застосовував вільно трактовану 12-тонову техніку, зокрема в п'яти «Дванадцятитонових спробах» для фортеп'яно, «Благання про прощення» на вірші Ф. Гельдерліна (1937), «Герніке» (1938)[8].

Опери

  • Джудітта (Giuditta, 1910—1912, не завершена)
  • «Засудження Лукулла» (Das Verurteilung des Lukullus, 1949, на основі радіоп'єси Б. Брехта «Допит Лукулла»)
  • «Пунтіла» (Puntila, 1960, за п'єсою Б. Брехта «Пан Пунтіла і його слуга Матті»)
  • «Свята Йоганна» (Die heilige Johanna der Schlachthöfe, 1961, за п'єсою Б. Брехта, не завершена)
  • «Ланцелот» (Lanzelot, 1969, опера-казка за п'єсою Е. Шварца «Дракон»)
  • «Ліло Германн, студентка зі Штутгарта» (мелодрама на текст Ф. Вольфа, 1953)
  • «Ейнштейн» (Einstein, 1969—1972)

Ораторії

  • «Гаґґада» (Haggada, на єврейський текст, 1936)
  • «Німецьке нещастя» (Deutsches Miserere, 1947)

Кантати

  • «Гернбурзький звіт» (на вірші Б. Брехта, 1951)
  • «Вирощування проса» (для баритона, хору і оркестру, 1952)
  • «Єврейська хроніка» (на текст І. Герлаха; спільно з Б. Блахер, К. А. Гартманом, Г. Генце і Р. Вагнером-Регені),
  • «Реквієм пам'яті Лумумби»

Оркестрові твори

  • Дві симфонії (1926, 1964)
  • Пам'яті Брехта 1957)
  • Варіації на тему Баха (1964)
  • Оркестрова музика [№ 1] (1955)
  • Оркестрова музика № 2 «Meer der Stürme» / «Море в бурю» (1967)
  • Оркестрова музика № 3 «Lenin» (mit dem Schlusschor «Grabschrift für Lenin») (1969)
  • Оркестрова музика № 4 (1973)

Камерна музика

  • Концертіно для скрипки, флейти, кларнета і ріжка (1924)
  • 7 скрипкових квартетів
  • «Дванадцятитонові спроби» (5 п'єс для фортеп'яно, 1937)

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Дессау Пауль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118524917 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. Нестьев И. В. Дессау П. // Музыкальная энциклопедия (под ред. Ю. В. Келдыша). — М. : Советская энциклопедия, Советский композитор, 1975. Т. 2 (23 січня).
  7. Римский Л. Пауль Дессау. Музыкальный словарь. Belcanto. Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 15 грудня 2012.
  8. Пауль Дессау // 100 композиторов XX века (перевод с немецкого). — Урал LTD, 1999. — 23 січня. С. 62. — ISBN 5-8029-0084-9.
  9. Paul Dessau - Komponist. CineGraph — Lexikon zum deutschsprachigen Film. Архів оригіналу за 18 січня 2013. Процитовано 15 грудня 2012.
  10. Пауль Дессау // 100 композиторов XX века (перевод с немецкого). — Урал LTD, 1999. — 23 січня. С. 63. — ISBN 5-8029-0084-9.
  11. Bernd-Rainer Barth, Andreas Kölling. Brecht, Bertolt // Wer war wer in der DDR?. — Berlin : Ch. Links, 2010. Вип. 1 (23 січня). — ISBN 978-3-86153-561-4..
  12. Шумахер Э. Жизнь Брехта = Leben Brechts. — М. : Радуга, 1988. — С. 226—228. — ISBN 5-05-002298-3.
  13. Geschichte (нім.). Berliner Ensemble (официальный сайт). Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 19 листопада 2012.

Література

  • Fritz Hennenberg. Dessau — Brecht. Musikalische Arbeiten. — Berlin : Henschel, 1963.
  • Fritz Hennenberg. Paul Dessau. Eine Biographie. — Leipzig : VEB Deutscher Verlag für Musik, 1965.
  • Fritz Hennenberg. Paul Dessau für sie porträtiert. — Leipzig : VEB Deutscher Verlag für Musik, 1974.
  • Klaus Angermann. Paul Dessau — Von Geschichte gezeichnet. — Symposion Paul Dessau Hamburg 1994. — Hofheim : Wolke, 1995.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.