Пауль Кернер

Пауль Кернер (Paul Körner; 2 жовтня 1893, Пірна — 29 листопада 1957, Тегернзе) — німецький державний діяч, статс-секретар уряду Пруссії (11 квітня 1933) і постійний заступник Уповноваженого з 4-річному плану Германа Герінга (22 жовтня 1936), обергруппенфюрер СС (30 січня 1942).

Пауль Кернер
нім. Paul Körner
Народився 2 жовтня 1893(1893-10-02)[1]
Пірна, Німеччина
Помер 29 листопада 1957(1957-11-29)[1] (64 роки)
Тегернзе, Тегернзе (місто), Місбах, Верхня Баварія, Баварія, ФРН
Країна  Німеччина
Діяльність політик, правник
Знання мов німецька
Учасник Перша світова війна
Членство СС[2]
Посада депутат Рейхстагу Веймарської республікиd і депутат рейхстагу Третього рейхуd
Військове звання  Обергруппенфюрер СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[3]
Конфесія протестантизм
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Золотий партійний знак НСДАП
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»

Біографія

Відвідував народну школу і реальну гімназію в Ціттау. У 1914 році вступив добровольцем в армію, учасник Першої світової війни. Спочатку воював на фронті в складі саксонського королівського полку польової артилерії № 28, з 1917 року — офіцер Генерального штабу, гауптман (1919). Під час війни Кернер подружився з баварським льотчиком-винищувачем Германом Герінгом.

Після демобілізації був членом добровольчого корпусу Лютцова, вивчав юриспруденцію. Роботу знайти не зміг і жив на невелику грошову допомогу, яку йому надавала сім'я. У листопаді 1926 року вступив в НСДАП (квиток № 714 328).

Навесні 1928 року зблизився з Германом Герінгом. У Кернера був власний автомобіль «Мерседес Бенц», і Герінг запропонував Кернеру стати його компаньйоном по роботі представником різних авіаційних фірм. З цього часу він став особистим шофером і довіреною особою Герінга. У 1931 році вступив в СС (посвідчення №23 076) і отримав звання группенфюрера СС. З кінця 1931 року - особистий секретар Герінга. До кінця війни залишався найближчим співробітником Герінга.

Свідченням високого становища Кернера в ієрархії НСДАП можна вважати той факт, що він поряд з Адольфом Гітлером, Германом Герінгом і Вільгельмом Фріком був одним з 4 представників НСДАП, які брали участь в обговоренні 22 січня 1933 року в заміському будинку Йоахіма фон Ріббентропа з представниками рейхспрезидента Німеччини Пауля фон Гінденбурга питання про утворення нового коаліційного уряду на чолі з Гітлером.

Після приходу Гітлера до влади в лютому 1933 року Кернер став особистим референтом Герінга в Міністерстві внутрішніх справ Пруссії. З 5 березня 1933 року і до кінця війни був депутатом Рейхстагу від 2-го виборчого округу Західний Берлін. 11 квітня 1933 року став статс-секретарем уряду Пруссії. У ситуації велику зайнятість Герінга на його численних посадах в Третьому Рейху на посаді статс-секретаря Кернеру доводилося займатися поточним керівництвом прусським урядом. З вересня 1933 року — прусський державний радник. Як член Прусської державної ради Кернер також представляв інтереси Пруссії в рейхсраті до його розпуску на початку 1934 року.

З 22 жовтня 1936 року — постійний заступник Уповноваженого з 4-річного плану Герінга, статс-секретар Управління з чотирирічного плану і Голова Генеральної ради з чотирирічного плану. У 1937-42 роках  голова Наглядової ради концерну «Імперські підприємства гірничорудної промисловості і металургійні заводи Германа Герінга» («Reichswerke AG für Erzbergbau und Eisenhütten Hermann Göring»). У 1939-42 роках — голова Генеральної ради з 4-річного плану. Завдяки тому, що генеральний уповноважений з 4-річного плану Герінг мало розбирався в питаннях економіки, в руках Кернера зосередилася величезна влада у керівництві промисловістю і підготовці Німеччини до війни. У 1941-45 роках Кернер був заступником керівника Штабу економічного керівництва «Схід» («Wirtschaftsführungsstabes Ost»), який займався економічним пограбуванням окупованої території СРСР.

У 1930-і і 1940-і роки Кернер займав ряд ключових позицій в німецькій економіці: в 1937-42 роках він був головою Наглядової ради концерну «Герман Герінг Верке» («Reichswerke AG für Erzbergbau und Eisenhütten Hermann Göring»), в 1941-43 роках — головою адміністративної ради «Гірничодобувні і металургійні заводи Сходу» («Berg und Hüttenwerke Ost GmBH»), а також був членом Наглядової ради компанії Люфтганза («Lufthansa AG»), членом товариства «Імперські автобани» («Reichsautobahn») і постійним членом імперської робочої палати («Reichsarbeitskammer»). Крім того, Кернер був членом президії Німецького дослідницького товариства («Deutschen Forschungsgemeinschaft»), Німецької академії авіаційних досліджень («Deutschen Akademie der Luftforschung») і правління Німецької імперської пошти.

Після війни заарештований американськими військами. У 1946 році виступав свідком на Нюрнберзькому процесі у справі головних військових злочинців. Був притягнутий до суду Американського військового трибуналу у справі «Вільгельмштрассе». 11 квітня 1949 року був засуджений до 15 років тюремного ув'язнення. Пізніше був амністований і звільнений 15 грудня 1951 року. Надалі на пенсії.

Нагороди

Література
  • Залесский К.А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: "Вече", 2000. — С. 205. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5.
  • Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2003. — С. 342—343. — 942 [2] с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).
  • Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 260. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
  • Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. — С. 278. — 658 с. — ISBN 5-699-06944-5.
  • Эрнст Клее (Ernst Klee) «Словарь персоналий Третьего Рейха» («Das Personenlexikon zum Dritten Reich»). — Франкфурт-на-Майне, Издательство «Книги карманного формата Фишера» («Fischer Taschenbuch Verlag»), 2007. ISBN 978-3-596-16048-8. (2 издание).
  • Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). — Франкфурт-на-Майне, Издательство Фишера, 1998. ISBN 3-10-091052-4.
  • Эрих Штокхорст (Erich Stockhorst) «5 000 руководителей — Кто был кем в Третьем Рейхе» («5000 Köpfe — Wer war was im Dritten Reich»). — Киль, Издательство Арндта, 2000, ISBN 3-88741-116-1.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
  3. Klee E. Das Personenlexikon zum Dritten Reich: Wer war was vor und nach 1945 — Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2003. — S. 326–327. — ISBN 987-3-596-16048-8
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.