Плюрицентрична мова
Плюрицентрична мова - мова, яка має широке поширення в кількох відносно незалежних одна від одної спільнотах-державах, кожна з яких виробляє свої норми для даної мови, іменовані стандартними мовними варіантами. При цьому мовні варіанти зберігають єдину спільність в рамках єдиного мовного простору і на більш високому літературному рівні прагнуть виробити якусь нейтрально-міжнародну норму. Плюрицентрична мова може бути де-факто, базуючись на фактичному мовному матеріалі, і де-юре, коли мовні варіанти мають ще й загальносвітове визнання, тобто зафіксовані в словниках, граматиках тощо.
Приклади: Плюрицентричні мови де-факто і де-юре
Поширення німецької мови у Європі
- Німецька мова. Свої варіанти мають Німеччина, Австрія та Швейцарія.
- Англійська мова. Свої варіанти мають Велика Британія та США; при цьому спостерігається поступове наближення усіх варіантів, особливо канадського і, меншою мірою, британського й австралійського, до стандартів США, тобто відбувається моноцентризація англійської мови.
- Іспанська мова. Свої варіанти мають Іспанія, Аргентина, Мексика та ін.
- Перська мова. Свої варіанти мають Іран, Афганістан, Таджикистан.
- Португальська мова. Свої варіанти мають Бразилія і Португалія; при цьому спостерігається поступове наближення усіх варіантів, особливо європейського, до бразильських стандартів, тобто моноцентризація португальської мови.
- Гіндустані. Варіант, поширений в Індії, називається гінді, а пакистанський варіант носить назву урду.
- Малайська мова. Малайзійський і індонезійський варіанти.
Приклади: Плюрицентричні мови де-факто
- Французька мова. Свої варіанти мають Франція, Квебек, Бельгія. Однак Французька академія не визнає їх існування через побоювання тим самим стимулювати дивергентні процеси в мові, помітні де-факто (див. Французька мова в Канаді).
- Російська мова, незважаючи на дуже широке географічне поширення, вважається моноцентричною мовою, проте українські русисти висловлюють думку, що існує український варіант російської мови.[1]
Примітки
- Рудяков А. Н. Украинский вариант русского языка: мифы и реальность // «Культура народов Причерноморья». — Симферополь, 2008. — № 142, т. 1. — С. 7-8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.