Повстанський рух України (1918–1921)

Повстанський рух в Україні 1918—1922-го і пізніших років — масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, що спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею та засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу й окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу.

Спершу обмежений своїм соціальним спрямуванням й анархістським характером, повстанський рух в Україні набирав поступово все більше національного змісту й оформився у виразну політичну визвольну боротьбу українського народу, підтримку якому надавав Повстансько-партизанський штаб УНР.

Історія руху

Стихійний у своїй основі повстанський рух в Україні не був об'єднаний в ініціативі й виявах, не мав одного керівного центру й одностайного плану дій. Неусталені були також його ідеологічні й програмові засади і спрямування. Тільки в окремі періоди боротьби виявилася перевага певних ідеологічних настроїв, базованих на принципах самовизначення і незалежності нації. Ідеологія і мета повстанського руху в Україні з'ясовувалися спорадично у заявах керівників-отаманів, у їхніх відозвах, наказах, маніфестах, зверненнях чи листах до населення України, окремих повітів чи округ, до уряду УНР, окупаційної влади й інших повстанських груп чи з'єднань.

Основною організаційною формою повстанського руху в Україні були місцеві (сільські, волосні) й повітові повстанські відділи, групи, загони, які обороняли здебільша своє село чи найближчі околиці, спираючись на прихильне до них населення. У разі потреби координували (або й об'єднували) свої дії з сусідніми групами або загонами для спільних бойових дій, проводячи мобілізацію у своїх районах для поповнення основних відділів. Не мавши постійного й одного провідного центру, повстанські організації створювалися і діяли з власної ініціативи. Тому у політичній тактиці повстанців були чималі розбіжності.

Унаслідок більшовицького терору і військових операцій упродовж літа 1921 в Україні були ліквідовані головні повстанські осередки, а більшість їхніх отаманів були вбиті у боях або розстріляні.

У історичних працях і публікаціях радянської доби повстанський рух в Україні замовчується або знеславлюється як «бандитизм», учасники цього руху представлені як «бандити», які ніби не мали будь-яких ідейних, соціальних чи політичних мотивів.

Наведені нижче списки вилученні з книг Віктора Савченко[1] та Василя Вериги[2].

У фондах «Постоянного совещания по борьбе с бандитизмом» зберігається документ — «Список банд в Украине» (станом на травень 1921 року). На основі цього документу і складений наведений нижче перелік:

Район дислокації загонів повстанців — Отаман — Чисельність повстанців — Політичний напрямок повстанців (в дужках зазначено приблизна кількість кулеметів):

1-й, 2-й повстанські райони. Херсонська губернія, південні повіти. Приблизно 1 тисяча осіб:

  • Загони німецьких колоністів — 300 осіб — білогвардійська.
  • Скляр — 50 осіб — самостійна.
  • Солтіс — 50 осіб.
  • Деркач — 50 осіб.
  • Здобудь-Воля — 100 осіб.
  • Гуляй-Віда — 80 осіб.
  • Стротиевський — 50 осіб.
  • Ивашенко — 50 осіб.
  • Пшонник — 200 осіб.
  • Р. Бабій — 70 осіб.
  • Д. Кушнір — 50 осіб.

3-й повстанський район. Катеринославська губернія, правобережні повіти. Приблизно 1 тисяча осіб:

  • Клепач — 100 осіб — самостійна.
  • Гладченко — 100 осіб.
  • Ильченко — 50 осіб.
  • Иванов — 300 осіб — анархічна.
  • Круглое — 50 осіб.
  • Черний — 100 осіб.
  • Чалий — 100 осіб.

4-й повстанський район. Херсонська губернія, північні повіти. Приблизно 1,6 тисячі осіб:

  • М. Мелашко — 150 осіб — самостійна.
  • Я. Кошевой — 120 осіб (10).
  • Чумак — 80 осіб.
  • Клим — 60 осіб (3).
  • Полудненко — 100 осіб.
  • Деревяга — 200 осіб.
  • Колос — 100 осіб.
  • Гулько — 80 осіб.
  • Куш — 150 осіб.
  • Василенко — 100 осіб.
  • Карась — 50 осіб.
  • Черний Ворон — 250 осіб.
  • Павлов — 150 осіб — анархічна.
  • Сокол — 150 осіб.
  • Попов — 50 осіб.
  • Стародуб — 50 осіб.

5-й, 6-й повстанські райони. Подільська губернія. Приблизно 3,5 тисяч осіб:

  • Ф. Хмара — 500 осіб (6) — самостійна.
  • Я. Шепель — 400 осіб.
  • Орел- — 600 осіб.
  • Гальчевський — 300 — осіб (10).
  • Заболотний — 100 осіб.
  • Сірко — 70 осіб (4).
  • Коваль — 200 осіб.
  • Підкова — 200 осіб.
  • Лихо — 100 осіб.
  • Гадзнховський — 200 осіб.
  • Чуприна — 50 осіб.
  • Іво — 50 осіб.
  • Крилов — 150 осіб.
  • Петрушенко — 100 осіб.
  • Шевчук — 50 осіб.
  • Пушкарь — 50 осіб.
  • Ходік — 150 осіб.
  • Е. Якубченко — 50 осіб.
  • Дорошенко — 200 осіб.
  • Подоляк — 100 осіб.
  • Бабич — 300 осіб.
  • Голуб — 100 осіб.
  • Василенко — 50 осіб.

7-й повстанський район 2—а група. Київська губернія, Уманський повіт. Приблизно 1 тисяча осіб:

  • А. Волинець — 300 осіб — самостійна.
  • Миргородський — 150 осіб.
  • Чайковський — 100 осіб.
  • Деревьяга — 100 осіб.
  • Пстюк — 50 осіб.
  • П. Дерещук — 200 осіб.
  • М. Христенко — 100 осіб.

8-й повстанський район 2-ї групи. Київська губернія, південні повіти (Чигирин — Холодний Яр — Звенигородка — Корсунь). Приблизно 4,5 тисячі осіб:

  • Загони Холодного Яру — 700 осіб — самостійна.
  • Я. Водяной.
  • Голік (Залізняк) — 300 осіб.
  • Гонта.
  • Мамай — 100 осіб.
  • Фесенко — 100 осіб.
  • Туз — 200 осіб.
  • Орлик — 100 осіб.
  • Нагорний — 500 осіб.
  • Цветковський — 200 осіб.
  • Тройко-Трейко — 100 осіб.
  • Богатиренко — 200 осіб (5).
  • Завгородній — 200 осіб.
  • Пшеничний — 100 осіб.
  • Гризло — 300 осіб.
  • Терещенко — 300 осіб.
  • Бондаренко — 100 осіб.
  • Прищ — 100 осіб.
  • Сорока — 50 осіб.
  • Братовец — 50 осіб.
  • Непитайко — 50 осіб.
  • Завзятний — 50 осіб.
  • Жук — 100 осіб.
  • Лещенко — 80 осіб.
  • Ващенко — 200 осіб (10).
  • Чехович, Зеленчук, Матвієнко, Кравченко, Пугач, Музика, Темний — загалом 400 осіб.

9-й повстанський район. Волинська губернія. Приблизно 0,7 тисячі осіб:

  • П. Филоненко — 300 осіб — самостійна.
  • Заклинюк — 50 осіб.
  • Воловський — 50 осіб.
  • Курух — 50 осіб.
  • Верховський — 60 осіб.

10-й повстанський район 2-ї групи. Київська губернія, північні повіти. Приблизно 1,6 тисячі осіб (56):

  • Ю. Мордалевич — 700 осіб (20) — самостійна.
  • І. Струк — 250 осіб (15).
  • Лисиця — 200 осіб (5).
  • Сірко — 180 осіб.
  • Верновський — 60—100 осіб.
  • Кувшинський — 60 осіб.
  • Бердіхін — 80 осіб (4).
  • Пінчук — 60 осіб (2).
  • Ярошевич.

11-й повстанський район. Чернігівська губернія. Приблизно 2 тисячі осіб (15):

  • Шуба — 300 осіб — анархічна.
  • Артамонов — 100 осіб.
  • Маслов — 200 осіб (3).
  • Тілелей — 70 осіб — самостійна.
  • Лошін — 300 осіб.
  • Галако — 400 осіб (3).
  • Ходько — 50 осіб.
  • «Грош бойци» — 50 осіб.
  • Довгаленко — 150 осіб.
  • Добрий вечір — 80 осіб.

12-й, 14-й повстанські райони. Полтавська губернія. Приблизно 5 тисяч осіб (30):

  • Хозушко — 50 осіб — самостійна.
  • Коваленко — 50 осіб.
  • Чорний — 200 осіб (2).
  • Тацій — 50 осіб.
  • Галайда — 50 осіб.
  • Тягло — 80 осіб.
  • Іванюк — 300 осіб — анархічна.
  • Кониболотський — 60 осіб.
  • Семиславов — 50 осіб (8) — анархічна.
  • Левченко — 1500 осіб.
  • Брова — 200 осіб.
  • Ромашка — 1000 осіб — самостійна.
  • Келеберда — 100 осіб.
  • Івченко — 100 осіб.
  • Кокоть — 100 осіб.
  • Крупський — 100 осіб.
  • Король — 100 осіб.
  • Кабан — 100 осіб.
  • Маруся Чорна — 100 осіб.

15-й, 16-й, 18-й, 19-й повстанські райони. Катеринославська губернія, лівобережні повіти. Приблизно 5 тисяч осіб (90):

  • Н. Махно — приблизно 5 тисяч осіб — анархічна.
  • Пушкарев — 50 осіб (3).
  • Забудько — 100 осіб (1).
  • Бурлака — 50 осіб.
  • Бабицький — 150 осіб (7).
  • Пархоменко — 200 осіб (3).
  • Маруся — 350 осіб (8).
  • Миронов — 150 осіб (1).
  • Каленік.
  • Ліпко.
  • Наконечний.

17-й повстанський район. Північна Таврія. Приблизно 0,5 тисяч осіб (10):

  • 100 осіб — Куриленко — 200 осіб (2) — анархічна.
  • Глазунов.
  • Зверев — 100 осіб (3).
  • Павловський — 40 осіб (4).

20-й, 21-й, 22-й повстанські райони. Харківська губернія. Приблизно 3,5 тисячі осіб (40):

  • Двигун — 100 осіб — анархічна.
  • Волох — 200 осіб (2).
  • Савонов — 200 осіб (15).
  • Каменюк — 300 осіб (3).
  • Зайцев — 300 осіб.
  • Терехов — 800 осіб.
  • Бистрое — 60 осіб.
  • «Фома» Кожин — 450 осіб (18).
  • Колеснік — 500 осіб.
  • Шаповал — 450 осіб.
  • Серобаба — 100 осіб.
  • Сироватський — 50 осіб.
  • Матвеєнко, Бурлак, Скворцов, Скляров, Белецкій — 150 осіб.

Примітки
  1. Савченко В. А. Авантюристы гражданской войны. — Москва: «АСТ», 2000. — 380 с., переиздание с дополнениями. — Харьков: Фолио, 2010. — 416 с. (рос.)
  2. Верига В. І. Визвольні змагання в Україні, 1914—1923: Т. 1—2. — Львів, 1998.

Див. також

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.