Волинець Ананій Гаврилович

Після падіння царського самодержавства Ананій Волинець повертається додому і одразу ж з головою поринає в тогочасне бурхливе суспільно-політичне життя: вступає до партії українських есерів, а також входить до складу гайсинського революційного комітету (виконує обов'язки секретаря). В серпні 1917 р. влада у Гайсинському повіті фактично переходить до рук есерів і Волинець стає заступником повітового комісара Тимчасового уряду, а також очолює повітову міліцію. Усі свої сили на згаданих посадах Волинець віддавав забезпеченню законності та порядку на території краю. Так, коли у жовтні 1917 р. в Гайсині збунтувалися хворі солдати-венерики і почали чинити єврейські погроми, то лише енергійне втручання Волинця допомогло зупинити грабежі та насильства.

Волинець відгукується на заклик Центральної Ради про організацію загонів Вільного козацтва. Завдяки його зусиллям, до лав повітового козацтва записується майже 5 тисяч осіб, які надійно стояли на шляху численних грабіжників та мародерів.

В березні 1918 р. Волинець опиняється у Києві, куди він прибув для лікування гострого запалення легень. Після одужання, за мандатом Центральної Ради, здійснює інспекцію органів місцевої влади у Київській та Подільській губерніях. На Черкащині його застає гетьманський переворот, через який він був змушений повернутися додому. В листопаді 1918 р., Волинець, отримавши наказ із Києва, виступає проти місцевої гетьманської адміністрації. В селі Рахнівка із місцевих селян він формує загін у 250 осіб, при 4-х ккулеметах, з якими без бою захоплює Гайсин. Солдати 10 Липовецького піхотного полку, що знаходились у місті, майже повним складом перейшли на бік повстанців. Таким чином, у розпорядженні Волинця опинились значні військові сили у складі 3-х куренів, загону кінноти у 200 шабель, з важкого озброєння — 30 станкових кулемети та 1 гармата. Дізнавшись від помічника Гайсинського повітового комісара Л.Грановського про успіх Волинця, Головний Отаман Симон Петлюра своєю телеграмою призначає його командиром місцевих повстанців.

Невдовзі Гайсинський курінь Національної гвардії (з 3 січня 1919 р. — Окремий Гайсинський курінь ім. отамана Симона Петлюри) підпорядковується 2-му Подільському корпусу генерала П. Ярошевича . Із загону Волинця у Вінниці 25 січня 1919 р. було сформовано 61-й Гайсинський полк (саме в цьому підрозділі служив Гальчевський), а молодому отаману присвоєно звання підполковника.

Перше бойове хрещення полк Ананія Волинця дістав, придушуючи більшовицькі виступи в Літинсько-Летичівсько-Меджибізькому районі, після чого був перекинутий під Рівне у розпорядження отамана Оскілка (лютий 1919 р.). В районі Костополя та Сарнів 19 дивізія Добрянського, до складу якої входив і полк Волинця, вела запеклі бої із червоними, які, зрештою, були відкинуті за Прип'ять (березень 1919 р.). Однак у квітні червоні прорвали фронт, і Волинець із своїм загоном відступає на південь, знищуючи по дорозі червоноармійські загони, склади та комунікації.

Невдовзі в районі містечка Ситківці загін Волинця об'єднується із загонами галичанина Голуба та підполковника Лисогора. На базі цих загонів було створено Гайсинсько-Брацлавську бригаду, яка звільнює від червоних Брацлав та Немирів (через деякий час вона розпадається).

11 травня 1919 р. бійці Волинця повели наступ на Гайсин, який із великим завзяттям обороняли більшовики. В ході бою загинули більшовицькі керівники — секретар партосередку та голова місцевого ЧК Вдовиченко, а також військовий комісар Міхейкін. Далі в ході боїв було звільнено Ладижин, Теплик, Гранів, Дашів, Китайгород, Хмільник та інші міста.

У відповідь червоне командування знімає з фронту і кидає проти повстанців 7-й піхотний полк. Відступивши з міста, Волинець заманює противника в ліси на північний захід від Гайсина і майже повністю винищує. На короткий час у Гайсині та повіті знову встановлюється українська влада. Однак червоні невдовзі відновлюють сили і відбивають Гайсин (всього лише з початку травня до середини липня 1919 р. місто 8 разів переходило до рук повстанців). На допомогу 7-му піхотному полку червоних приходить Таращанська бригада (2000 шабель та 800 багнетів). Розуміючи, що з такою силою йому не впоратися, Волинець розпускає хлопців по домівках, а сам із невеликим загоном приймає нерівний бій у селі Кисляк, оточеному звідусіль червоними. З 60 бійців на чолі з отаманом, які кинулись у прорив ворожого кільця, в живих залишилося лише троє козаків. З двома із них отаман заховався у лісі. Вибратися ж з нього вдалося лише завдяки коневі, попустивши повід.

Не спіймавши отамана, червоні вимістили лють на мирних мешканцях, зібравши з них величезну продовольчу контрибуцію. Та до червоного Пітера вантаж не дійшов: вночі на станцію Гайворон, коли замінювали паровоз, зненацька налетів Волинець і захопив увесь ешелон. Після цього він знову захоплює Гайсин і встановлює в ньому українську владу (на цей час таращанці вже пішли на схід). 16 червня 1919 р. у Гайсині скликається повітовий селянський з'їзд, який обирає владні органи — повітову раду (70 чоловік). Виконком ради очолює двоюрідний брат Волинця есер Іван Миколайчук.