Повстансько-партизанський штаб УНР

На початку грудня 1920 року для організації повстанського руху в Україні наказом № 73 по Головній управі Генерального штабу Армії УНР було створено відділ повстанських організацій у складі 5 осіб на чолі з підполковником В.Зеєргошем. Однак скоро виявилося, що цей орган не відповідає рівню покладених на нього завдань.[1][2]

З 1921 року керівництво УНР починає формувати більш централізовану і розгалужену систему координації та підтримки повстанського руху в Україні. 21 січня при Головній Команді військ УНР на засіданні Ради Народних Міністрів у Тарнові було утворено Повстансько-партизанський штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного російсько-більшовицького режиму[3].

За пропозицією генерал-хорунжого Всеволода Петрова керувати новоствореним штабом мав безпосередньо Симон Петлюра як головнокомондувач армії УНР. Справу підготовки до походу в Україну головнокомандувач доручив відомому військовому діячеві генерал-хорунжому Юрію Тютюннику. Штаб мав вирішувати усі питання, пов'язані зі збройною протидією більшовицьким окупантам та організацією широкомасштабного антикомуністичного повстання в Україні.[4] Начальником штабу було призначено полковника Юрія Отмарштейна.

22 червня 1921 року Повстансько-партизанський штаб переїхав до Львова з дорученням — розробити там план організації повстанської армії[5]. Поляки зобов'язалися постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну, дозволяли використовувати інтернованих старшин та козаків як посланців в Україну, обіцяли видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу.[6] Причиною зміни місця перебування стало бажання Тютюнника посилити конспірацію у Повстансько-партизанському штабі і наблизити його до кордону.

Схема організації повстанської мережі в Україні у 1921—1922 рр.

• Начальник Штабу — полковник Юрій Отмарштейн. Завдання: опрацювати план походу в Україну.
• Командувач Повстанчею Армією — генерал Юрій Тютюнник. Завдання: керівництво повстанням.
• Ад'ютант начальника Штабу — сотник Дмитро Герчанівський (псевдо — Дмитро Стрілець).
• Начальник розвідчого відділу — полковник Митрофан Очеретько
• Помічник начальника розвідчого відділу — сотник Петро Ващенко.
• Начальник військового управління — генерал Михайло Пересада-Суходольський[7], згодом полковник Йосип Добротворський[8].
• Начальник оперативного відділу — сотник Юрій Скорняков.

У березні 1921 року Повстансько-партизанським штабом на кордоні створено два контрольно-розвідувальні пункти: у Тернополі та Дубно. Згодом кількість контрольно-розвідувальних пунктів збільшено до п'яти. Один був на Галичині, один у Поділлі в містечку Копичинці (командир — сотник Кузьменко-Титаренко) та три на Волині: у Кременці (командир — сотник Редька), у Корці (сотник Лінкевич), у Сарнах (сотник Головко-Левицький)[9].

Навесні 1921 року територію України було розділено на п'ять повстанських груп і 22 повстанських райони. Штаб кожної групи координував діяльність 3-5 повстанських районів. Керівники груп підпорядковувалися керівнику ППШ. Вони передавали отримані від ППШ завдання керівникам повстанських районів і слідкували за їх виконанням, координували повстанські операції в районах, перевіряли і пересилали до ППШ розвідувальні відомості, організовували агітаційну антибільшовицьку діяльність, а також наглядали за тим, щоб захоплені в більшовиків кошти передавалися до повстанських організацій.[10]

Зв'язок із закордонним штабом Петлюри і координацію між місцевими повстанськими організаціями здійснював Центральний український повстанський комітет (Цупком) або в іншому варіанті — Всеукраїнський центральний повстанський комітет (ВУЦПК), який знаходився в Києві. Цупком мав на місцях старшин для доручень, обов'язком яких було встановлення та підтримання зв'язку з діючими повстанськими загонами. Представником Цупкому на Катеринославщині був старшина для доручень Олександр Нестеренко.[11]

23 жовтня 1921 року напередодні початку Другого зимового походу львівський штаб реорганізовано в Українське інформаційно-пресове бюро, а на зміну ППШ створено Штаб Повстанської армії[12]. Згодом, у лютому 1922-го інформаційно-пресове бюро було розформовано. Після розформування українським співробітникам надано польське громадянство, а поляків, які брали активну участь у діяльності штабу, на вимогу уряду УСРР звільнено із державних посад. Зважаючи на безперспективність подальших воєнних дій у боротьбі за українську державність, один з керівників штабу — Юрій Тютюнник — вирішив остаточно розірвати відносини з поляками. Подальші спроби Польщі відновити роботу організації з метою визволення України не увінчалися успіхом.[13]

• О. Муравський, О. Вішка. Повстансько-партизанський штаб // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 289. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Верига В. Листопадовий рейд. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. — сс. 20-37 ISBN 5-7707-7031-7
• Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921—1924 рр.). — Київ-Філядельфія, 1997. — 187 с.
• Срібняк І. Діяльність Партизанського-Повстанського Штабу при Головній Команді Військ УНР у 1921 р. // Український історичний журнал. — К., 2001. — № 5. — С.107-120.
• Срібняк І., Палієнко М. Уенерівська конспірація в Бессарабії: створення підпільних структур та їх організаційно-бойова діяльність на півдні України (1921 р.) // Rusin: International Historical Journal. — Chisinau (Moldova), 2018. — Vol.53. — Issue 3. — C.254-274 (DOI:10.17223/18572685/53/15)
• Срібняк І. Республіка Польща і Українська Народна Республіка у боротьбі з більшовизмом у 1921 р. Oрганізаційно-агентурна діяльність Партизансько-Повстанського штабу при головній команді Військ УНР (за матеріалами ЗНіО і БН) // Rozpad imperiów. Kształtowanie powojennego ładu w Europie Środkowo-Wschodniej w latach 1918-1923 / red. M. Gibiec, G. Hryciuk, R. Klementowski. Wrocław-Warszawa, 2020. S. 492-507.