Подальше розширення Європейського Союзу

Членом Європейського Союзу може стати будь-яка країна географічно розташована у Європі, яка відповідає критеріям викладеним у Маастрихтському договорі (див. Копенгагенські критерії). Серед них це демократичні (верховенство права, дотримання прав людини, тощо) та економічні (стабільна ринкова економіка).

   Поточні члени
   Держави-кандидати
   Потенційні кандидати

Є шість визнаних кандидатів на членство в Європейському Союзі: Туреччина (подана в 1987 р.), Північна Македонія (подана в 2004 р.), Чорногорія (подана в 2008 р.), Албанія (подана в 2009 р.), Сербія (подана в 2009 р.) та Україна (подана в 2022 р.). Усі розпочали переговори про вступ.[1] Косово, незалежність якого не визнається п'ятьма країнами-членами ЄС,[2] та Боснія і Герцеговина визнані ЄС потенційними кандидатами на членство. Боснія та Герцеговина офіційно подала заявку на членство, тоді як Косово має Угоду про стабілізацію та асоціацію (ССА) з ЄС, яка, як правило, передує подачі заявки на членство. Очікується, що Чорногорія та Сербія, найбільш просунуті кандидати, приєднаються не раніше 2022 року, причому 2025 рік є більш вірогідним.[3] Поки інші прогресують, турецькі переговори фактично зупинились.[4]

Критерії приєднання включені до Копенгагенських критеріїв, узгоджених у 1993 році, та Маастрихтського договору (стаття 49). Стаття 49 Маастрихтського договору (із змінами та доповненнями) говорить, що будь-яка «європейська держава», яка поважає «принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод та верховенства права», може подати заявку на вступ до ЄС. Європейська країна чи ні є предметом політичної оцінки з боку інституцій ЄС.[5]

Минуле розширення з часу заснування Європейського економічного співтовариства Внутрішніми шістьма державами в 1958 р. призвело до загального членства в ЄС до двадцяти восьми, хоча в результаті виходу Сполученого Королівства нинішня кількість держав-членів ЄС — двадцять сім.

З чотирьох найбільших західноєвропейських країн, які не є членами ЄС, Ісландія, Норвегія та Швейцарія подавали заявки на членство, але згодом заморозили їх, тоді як Велика Британія є колишнім членом. Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія та Ісландія беруть участь в Єдиному ринку ЄС, а також беруть участь у Шенгенській зоні, що робить їх тісно пов'язаними з ЄС; однак жоден не входить до Митного союзу ЄС. У 2014 році ЄС підписав Угоди про асоціацію з країнами Східного партнества: Грузією, Молдовою та Україною. Європарламент прийняв резолюцію, що визнає «європейську перспективу» всіх трьох країн. Айзербайджан, Білорусь і Вірменія поки не планують євроінтегруватися та вступати в Європейський Союз, адже ведуть інтеграцію з Російською Федерацією.

Поточний порядок денний

Ця програма розширення Європейського Союзу стосується Туреччини та держав Західних Балкан — Албанії, Боснії та Герцеговини, Косово, Північної Македонії, Чорногорії та Сербії. Ці держави повинні домовитись про умови вступу до ЄС із чинними країнами-членкинями та узгодити своє внутрішнє законодавство із законодавством ЄС до вступу.

Туреччина має давню заявку на співпрацю з ЄС, але переговори про їх приєднання зупинились з 2016 року. Це пов'язано з політичними проблемами, пов'язаними з вступом країни. Що стосується країн Західних Балкан, то ЄС пообіцяв включити їх після їхніх громадянських воєн: фактично дві держави вступили (Словенія в 2004 році та Хорватія в 2013 році), чотири є кандидатами, а решта дві мають договори про вступ.[6]

Є інші держави в Європі, які або прагнуть до членства, або потенційно можуть подати заявку, якщо їхні поточні зміни у зовнішній політиці або ЄС подасть сигнал про те, що вони можуть бути включені до порядку денного розширення. Однак це формально не є частиною поточного порядку денного, який вже відкладається через двосторонні суперечки на Балканах та труднощі з повною реалізацією acquis communautaire (прийнятого органу законодавства ЄС).

У 2005 році Європейська Комісія запропонувала у стратегічному документі, що поточний порядок денний про розширення може потенційно заблокувати можливість майбутнього приєднання Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України. Оллі Рен, єврокомісар з питань розширення між 2004 і 2010 роками, іноді зазначав, що ЄС повинен «уникати надмірного розтягування нашого потенціалу, а натомість консолідувати нашу програму розширення», додавши, «це вже є складною програмою для нашого процесу вступу».

Раніше нормами для розширень було бачити одночасне входження кількох учасників до Союзу. Єдиними попередніми розширеннями однієї держави були прийняття Греції у 1981 році та прийняття Хорватії у 2013 році.

Однак члени ЄС попередили, що після значного впливу п'ятого розширення в 2004 році в майбутньому буде застосовано більш індивідуальний підхід, хоча вступ пар або невеликих груп країн, швидше за все, буде збігатися.

Західні Балкани

Саміт Європейської Ради 2003 року в Салоніках визначив інтеграцію Західних Балкан пріоритетом розширення ЄС. Це зобов'язання було прийнято з метою стабілізації регіону внаслідок Югославських війн — серії етнічних воєн до 1990-х років, що призвели до розпаду Югославії.

Словенія, перша колишня югославська країна, яка здобула незалежність, приєдналася до ЄС у 2004 році, за нею — Хорватія у 2013 році.

Албанія, Сербія, Північна Македонія та Чорногорія — усі країни-кандидати, і всі вони ведуть переговори. Боснія і Герцеговина подала заявку на приєднання, але досі не визнана кандидатом, тоді як Косово, яке проголосило незалежність у 2008 році, не визнається усіма країнами ЄС або Сербією.

Сербія і Чорногорія можуть приєднатися до Європейського Союзу в 2025 році. Європейська Рада схвалила початок переговорів з Північною Македонією та Албанією 26 березня 2020 року, і вони можуть приєднатися після 2025 року.

Болгарія заблокувала переговори про вступ Північної Македонії до ЄС.

Туреччина

Кандидатура Туреччини для вступу до ЄС була предметом великого значення та суперечливих питань з моменту її надання в 1999 році. Туреччина мала історично тісні зв'язки з ЄС, маючи угоду про асоціацію з 1964 року, перебуваючи в митному союзі з ЄС з 1995 року і спочатку подав заявку на вступ у 1987 р. Лише після саміту в Брюсселі 17 грудня 2004 р. (після великого розширення 2004 р.) Європейська рада оголосила, що переговори про членство з Туреччиною були офіційно відкриті 3 жовтня 2005 р.

Туреччина є тринадцятою за величиною економікою у світі і є ключовою регіональною державою. У 2006 році міністр закордонних справ Швеції Карл Більт заявив, що "[приєднання Туреччини] надасть ЄС вирішальної ролі для стабільності у східній частині Середземного моря і Чорного моря, що явно відповідає стратегічним інтересам Європи. "

Однак інші, такі як колишній президент Франції Ніколя Саркозі та канцлер Німеччини Ангела Меркель, продовжують протидіяти членству Туреччини. Противники стверджують, що Туреччина не поважає ключові принципи, які очікуються в умовах ліберальної демократії, такі як свобода вираження поглядів. Велика кількість населення Туреччини також змінить співвідношення сил у представницьких європейських інституціях. Після вступу до ЄС 84 мільйони жителів Туреччини подарували б їй найбільшу кількість депутатів Європарламенту. Це стане найбільш густонаселеною країною в ЄС. Інша проблема полягає в тому, що Туреччина не визнає одну державу ЄС, Кіпр, через кіпрську суперечку, а уряд Кіпру блокує деякі розділи переговорів Туреччини.

Відносини Туреччини з ЄС серйозно погіршилися після спроби турецького перевороту 2016 року та подальших чисток. 24 листопада 2016 року Європарламент затвердив необов'язкову резолюцію із закликом «тимчасово заморозити переговори про приєднання з Туреччиною, що тривають», що стосується прав людини та законності. 13 грудня Європейська рада (до складу якої входять глави держав або урядів держав-членів) вирішила, що не відкриватиме нових областей в переговорах про членство Туреччини за «переважних обставин», оскільки шлях Туреччини до самодержавного правління просунувся до вступу до ЄС неможливо. Починаючи з 2017 року, і особливо після перемоги Ердогана на конституційному референдумі, переговори про вступ Туреччини фактично перебувають у тупику.

Україна

Угода про асоціацію України з ЄС була підписана в 2014 році та стала чинною в 2017 році. 28 лютого 2022 року, в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в ЄС[7]. Також разом із головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком і прем'єр-міністром Денисом Шмигалем було підписано Спільну заяву. У документах ідеться про те, що Україна поважає цінності, закріплені у статті 2 Договору про Європейський Союз, і має честь подати заявку на членство відповідно до статті 49 цього Договору. Україна проситиме розглянути заявку за спеціальною процедурою, тобто невідкладно почати формальний процес, що приведе до надання державі статусу кандидата на членство.

1 березня 2022 року Європейський парламент переважною більшістю голосів затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ.[8]

Зведена таблиця
Держава Статус Угода про асоціацію Заявка на членство Статус кандидата Початок переговорів Скринінг завершено Розділи[N 1][9] Перешкоди
Албанія Кандидат на
переговори		 1 квітня 2009 (SAA) 28 квітня 2009 24 червня 2014[10] 26 березня 2020[11][12] – – Корупція, організована злочинність, політизація судової влади.[13]
Боснія та Герцоговина Заявник 1 червня 2015 (SAA) 15 лютого 2016[14] – – – – Конституція потребує суттєвої реформи, мало федеральної домовленості про майбутнє держави.[13]
Косово

(спірний статус)

 Потенційний
кандидат		 1 квітня 2016 (SAA)[15] – – – – – Досі в рамках місії допомоги верховенству закону ЄС, глибокі політичні та корупційні проблеми, статус суперечить.[13]
Чорногорія Кандидат на
переговори		 1 травня 2010 (SAA) 15 грудня 2008 17 грудня 2010 29 червня 2012 27 червня 2013 3/33 з 33 Робота щодо приведення фінансових та бюджетних положень у відповідність до acquis є все ще на початковій стадії.[16]
Північна Македонія Кандидат на
переговори		 1 квітня 2004 (SAA) 22 березня 2004 17 грудня 2005 26 березня 2020[11][12] – – Суперечки з Болгарією, занепокоєння щодо демократії та верховенства права.[13][17]
Сербія Кандидат на
переговори		 1 вересня 2013 (SAA) 22 грудня 2009 1 березня 2012 21 січня 2014 24 березня 2015 2/22 з 34 Поточна суперечка щодо Косово, невеликий прогрес у боротьбі з корупцією.[13]
Туреччина Кандидат на
переговори		 1 грудня 1964 (AA) 14 квітня 1987 12 грудня 1999 3 жовтня 2005 13 жовтня 2006 1/16 з 33 Кіпрська суперечка, серед інших питань. Запланована турецька політика може порушувати Копенгагенські критерії права на членство. Порушення прав людини стали серйозною проблемою.[18] 14 розділ переговорів заморожено з кінця 2000-х.[19] У заяві ЄС за 2018 рік вказується, що в найближчому майбутньому не буде відкрито подальших розділів.[20]
Україна Заявник [21] 1 вересня 2017 28 лютого 2022[22] – – – – Російсько-українська війна, що триває

Держави, які не стоять на порядку денному
У Маастрихтському договорі (стаття 49) зазначено, що будь-яка європейська країна (за визначенням оцінки Європейської Ради), яка прихильна демократії, може подати заявку на членство в Європейському Союзі. Окрім європейських держав, інші країни також спекулювали або пропонувались стати майбутніми членами ЄС.

Держави Західної Європи, які з різних причин вирішили не стати повноправними членкинями ЄС, інтегрувались з ним у різній мірі відповідно до своїх обставин. Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн беруть безпосередню участь в єдиному ринку через Європейський економічний простір, Швейцарія робить це за двосторонніми договорами, а інші європейські мікродержави (Андорра, Монако, Сан-Марино, Ватикан) мають конкретні угоди з ЄС та сусідніми країнами, включаючи використання євро як своєї валюти. Більшість із цих країн також є частиною Шенгенської зони. Хоча ця інтеграція задумана як замінник повноправного членства, у ряді цих країн тривають дискусії щодо того, чи слід їм приєднуватися як повноправні члени. Усі троє (Норвегія, Ісландія та Швейцарія) вже раніше подавали заявки на вступ до ЄС, які були вилучені або заморожені іншим способом. Такі заявки можуть бути подані повторно у разі зміни політичного ландшафту.

Грузія, Молдова та Україна ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС, а Європарламент у 2014 році прийняв резолюцію, в якій зазначено, що «відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз Грузія, Молдова та Україна, а також будь-яка інша європейська країна, мають європейську перспективу та можуть подати заявку на членство в ЄС з дотриманням принципів демократії, поваги основних свобод та прав людини, прав меншин та забезпечення верховенства прав». Вони також увійшли в глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС, яка створює "основу для модернізації […] торгових відносин та економічного розвитку шляхом відкриття ринків шляхом поступового скасування митних тарифів та квот, а також шляхом широкого гармонізація законів, норм і правил у різних галузях, пов'язаних з торгівлею, створення умов для узгодження ключових галузей "їх економіки зі стандартами ЄС. Однак ЄС не поширився далі на пострадянський простір у 2010-х.

Станом на січень 2021 року Грузія та Україна готуються офіційно подати заявку на членство в ЄС у 2024 році[22][23][24], з метою приєднання до Європейського Союзу в 2030-х роках.

Вірменія
Основна стаття: Вірменія та Європейський Союз
Відносини: Угода про всебічне та розширене партнерство між Вірменією та ЄС
Основні перешкоди:
Прихильники: Яскрава Вірменія, Європейська партія Вірменії, Ми Альянс (Вільні демократи та Республіканська партія), Спадщина, Верховенство права, Народна партія Вірменії, Союз національного самовизначення
Опоненти: Російський уряд, Нікол Пашинян, процвітаюча Вірменія
Громадська думка: 40 % за, 11 % проти (2020)[25]
Білорусь
Основна стаття: Білорусь і Європейський Союз
Відносини:
Основні перешкоди: Авторитарне правління Лукашенко, політичний вплив Росії.
Прихильники: Білоруська християнська демократія, Партія БНФ, Об'єднані демократичні сили Білорусі, Білоруська ліберальна партія свободи та прогресу, Об'єднана громадянська партія Білорусі
Опоненти: Російський уряд, Олександр Лукашенко
Громадська думка: 42.1 % за (2013)[26]
Грузія
Основна стаття: Грузія та Європейський Союз
Відносини: Поглиблена і всеохоплююча зона вільної торгівлі,[27] прагне членства.[28]
Основні перешкоди:
Прихильники: Єдиний національний рух, Грузинська мрія, Європейська Грузія, Вільні демократи, Республіканська партія Грузії, Європейський парламент
Опоненти: Російський уряд, Альянс патріотів Грузії, Грузинський марш
Громадська думка: 83 % за 9 % проти (2019).[29]
Ісландія
Основна стаття: Ісландія та Європейський Союз
Відносини: Членкиня Європейського економічного простору та Шенгенської зони, заморожена заявка на членство
Основні перешкоди: Спільна рибальська політика та інші
Прихильники: Соціал-демократичний союз, Партія реформ, Світле майбутнє
Опоненти: Партія незалежности, Ліво-зелений рух, Прогресивна партія
Громадська думка: 25.9 % за, 54 % проти (2017).[30]
Молдова
Основна стаття: Молдова та Європейський Союз
Відносини: Поглиблена і всеохоплююча зона вільної торгівлі, прагне до членства.[31] Багато молдован мають або можуть легко отримати румунське (а отже, і ЄС) громадянство.[32][33]
Основні перешкоди:
Прихильники: Мая Санду, Юрі Леанка, Партія дії та солідарності, Партія платформи гідності та правди, Ліберально-демократична партія, Європейська народна партія, Ліберальна партія, Демократична партія, Європейський парламент
Опоненти: Російський уряд, Партія соціалістів Республіки Молдова, Партія комуністів Республіки Молдова
Громадська думка: 56.2 % за (2020).[34]
Норвегія
Основна стаття: Норвегія та Європейський Союз
Відносини: Членкиня Європейського економічного простору та Шенгенської зони, заморожена заявка, але не відкликана.
Основні перешкоди: Спільна рибальська політика та інші, громадська думка
Прихильники: Консервативна партія, лейбористська партія
Опоненти: Партія прогресу, партія Центр
Громадська думка: 16 % за, 66 % проти (2016).[35]
Росія
Основна стаття: Росія та Європейський Союз
Відносини:
Основні перешкоди: Авторитарне правління Путіна, євроскептичний уряд та дернові війни з Грузією та Україною.
Прихильники: Яблоко, Партія народної свободи, Росія майбутнього, Демократична партія Росії
Опоненти: Володимир Путін
Громадська думка:
Сан-Марино
Основна стаття: Сан-Марино та Європейський Союз
Відносини: Двосторонні договори, відкритий кордон, митний союз та прийняття євро
Основні перешкоди: Малі розміри.[36]
Прихильники: Об'єднані ліві, Союз за республіку, Громадянська 10, Партія соціалістів і демократів, Соціалістична партія, За Сан-Марино
Опоненти: Християнсько-демократична партія Саммарінезі, Саммарінейський рух за соціальні права
Громадська думка: Референдум у 2013 р. щодо подання заявки на членство в ЄС спричинив схвалення 50,3 %, але він провалився через недостатню явку.[37]
Швейцарія
Основна стаття: Швейцарія та Європейський Союз
Відносини: Двосторонні договори, що дозволяють брати участь у Єдиному європейському ринку, членкиня Шенгенської зони, відкликали заявку на членство
Основні перешкоди: Громадська думка Швейцарії та пряма демократія.
Прихильники: Партія зелених, Соціал-демократична партія, Зелена ліберальна партія, Християнсько-демократична народна партія
Опоненти: Швейцарська народна партія, СВП. Ліберали, кампанія за незалежну та нейтральну Швейцарію[38][39]
Громадська думка: Швейцарський референдум щодо відновлення переговорів про членство в ЄС у 2001 р. зазнав поразки на 76,8 %.[40]
Україна
Основна стаття: Україна та Європейський Союз
Відносини: Поглиблена і всеохоплююча зона вільної торгівлі, прагне до членства
Основні перешкоди: Низький рівень економічного розвитку, референдум у Нідерландах 2016 року
Прихильники: Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Петро Порошенко, Володимир Гройсман, Володимир Зеленський, Денис Шмигаль, Слуга народу, Європейська солідарність, Батьківщина, Народний фронт, Голос, Демократична Сокира
Опоненти: Російський уряд, Опозиційна платформа — За життя, Опозиційний блок
Громадська думка: 86% (2022).
Сполучене Королівство (включаючи Ґібралтар)
Основна стаття: Сполучене Королівство та Європейський Союз
Відносини: Угода про вихід, Угода про торгівлю та співробітництво між ЄС та Великою Британією, минулі історичні відносини
Основні перешкоди: Недавній вихід, громадська думка, урядова політика
Прихильники: Ліберальні демократи, Партія зелених (Англія та Уельс, Шотландія, Північна Ірландія) SNP, Sinn Féin, SDLP, Alliance NI, Plaid Cymru, Партія рівності жінок, Alliance EPP: Європейська народна партія Великої Британія, Ліва єдність, Партія оновлення, Volt UK
Опоненти: Консервативна партія, Партія Brexit, Демократична юніоністична партія, UKIP, Ліберальна партія, Християнський альянс народів, СДП, Англійські демократи, Лібертарійська партія (Велика Британія), Демократи та ветерани, Aontú, Традиційний уніоністський голос, Gwlad Gwlad, Шотландський демократичний альянс, Шотландська лібертарська партія, TUSC, Соціалістична партія праці, Робітничо-революційна партія, БНП
Громадська думка:
  • Азербайджан і Казахстан є трансконтинентальними державами. Ці країни не входять до порядку денного ЄС, щоб бути членкинями.
  • Кабо-Верде та Ізраїль є неєвропейськими країнами, що мають тісні історичні та політичні стосунки з ЄС.
  • Австралія та Канада є неєвропейськими країнами, однак з цінностями, культурою, торгівлею та політикою, тісно пов'язаними з європейськими. Через це було запропоновано членство обох країн.

Внутрішнє розширення

Внутрішнє розширення — це процес нових держав-членів, що виникає в результаті розпаду чи відокремлення існуючої держави-членкині. У рамках держав-членів існували і є низка активних сепаратистських рухів (наприклад, у Каталонії та Фландрії), але не існує чітких домовленостей, договорів чи прецедентів, що охоплюють сценарій прориву існуючої держави-членкині ЄС на дві або більше держав, обидві які хочуть залишатись членкинями ЄС. Питання полягає в тому, чи одна держава є правонаступницею, а одна — новим заявником, або, як альтернатива, обидві — це нові держави, які повинні бути прийняті до ЄС.[41]

У деяких випадках регіон бажає залишити свою державу та ЄС, а саме ті регіони, які бажають приєднатися до Швейцарії. Але більшість, а саме два рухи, які провели референдуми протягом 2010-х років, Шотландія та Каталонія, бачать своє майбутнє незалежними державами в рамках ЄС. Це призводить до великого інтересу до того, чи зможуть вони, залишившись незалежними, зберегти членство в ЄС, або навпаки, чи доведеться їм подавати повторну заявку. У подальшому випадку, оскільки нові члени повинні бути затверджені одноголосно, будь-яка інша держава, яка зацікавлена ​​в блокуванні їх членства, щоб стримувати подібні рухи за незалежність, може це зробити. Крім того, незрозуміло, чи збереже держава-правонаступник якісь відмови, на які батьківська держава мала право.

Думки щодо членства
  • Єврокомісія
    • Жан-Клод Юнкер, президент Європейської комісії: «Якщо б проголосували» за "на користь незалежності Каталонії, тоді ми поважатимемо цю думку. Але Каталонія не зможе стати членом ЄС на наступний день після такого голосування ".[42] Це було повторено в жовтні в офіційному прес-релізі: "Ми […] повторюємо правову позицію цієї Комісії, а також її попередників. Якби референдум був організований відповідно до іспанської Конституції, це означало б, що територія, яка залишається, опиниться поза межами Європейського Союзу ".[43]
    • Жозе Мануель Баррозу, президент Європейської комісії (2004—2014), заявив у 2012 р. В контексті референдуму 2014 р. Про незалежність у Шотландії, що будь-яка нова незалежна країна повинна буде подати заявку на членство та обговорити свої умови, але що решта первісної країни не доведеться повторно обговорювати свою позицію і продовжуватиме членство.[44][45] У 2014 році він сказав, що незалежній Шотландії було б дуже важко вступити до ЄС, «якщо не неможливо», через труднощі отримати схвалення всіх держав-членів, особливо Іспанії, яка побоюється можливого відокремлення Каталонії та заблокував вступ Косово до ЄС.[46]
    • Хоакін Альмунія (іспанець, який на той час був комісаром ЄС) у 2013 році заявив, що Каталонія повинна буде подати заявку на членство в ЄС у разі відокремлення від Іспанії.[47]
  • Уряд Іспанії
    • Іспанський прем'єр-міністр Маріано Рахой заявив у листопаді 2013 року, що для вступу незалежної Шотландії до ЄС потрібна згода всіх існуючих членів, а незалежна Шотландія чи інші регіони, які здобули незалежність, як посилання на Каталонію, опиняться поза межами ЄВРОПА.[48][49]
    • Міністр закордонних справ Іспанії Хосе Гарсія-Маргалло, заявивши в лютому 2012 року, що Іспанія не буде вето на вступ Шотландії до ЄС, за умови, що шотландська незалежність має угоду з Великою Британією (таким чином, вона відрізняється від незалежності Каталонії).[50]

Шотландія
Референдум про незалежність Шотландії 2014 року був першим випадком, коли ЄС зіткнувся з потенційним розпадом держави-члена, і коли новий незалежний штат бажав зберегти своє членство в ЄС. Хоча вихід Великої Британії з ЄС також вивів Шотландію з ЄС, дебати в рамках кампанії з референдуму можуть спричинити інші сценарії майбутнього.

Юридична порада уряду Великої Британії з цього питання полягала в тому, що «оскільки [решта Великої Британії] буде такою ж державою, як Велика Британія, членство в ЄС продовжиться»,[51] припускаючи, що «на перший погляд Шотландія повинна буде приєднатися до ЄС як нова держава, що вимагатиме переговорів щодо умов свого членства …», але що "позиція Шотландії в ЄС, швидше за все, бути сформованими більше за рахунок будь-яких домовленостей між сторонами, аніж існуючих раніше принципів права ЄС.'[52] Не маючи жодного офіційного процесу з розгляду будь-якої держави-членкині, Європейська Комісія запропонувала, на запит держави-членкині, надати офіційний погляд на позицію ЄС щодо членства Шотландії в ЄС у разі незалежності від Великої Британії. Уряд Шотландії просив прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Кемерона подати це прохання, але такого прохання не надходило. Нікола Стерджен, тодішній заступник першого міністра Шотландії, заявила, що шотландський Кабмін не погоджується, що незалежна Шотландія повинна буде подавати заявку на вступ до ЄС.[44]

Кампанії референдуму мали різні погляди:

  • Так, Шотландія: Кампанія «Так», очолювана Блером Дженкінсом, стверджувала, що Шотландія продовжить свою діяльність як країна-членкиня після голосування «так», оскільки Шотландія залишатиметься відповідною всім Принципам ЄС, як зазначено у статті 2 ДЄС, і немає положень, що виключають держави в існуючих угодах ЄС.[53] Протягом періоду між голосуванням «Так» та офіційною незалежністю уряд Шотландії міг брати участь у переговорах з боку ЄС щодо умов їх подальшого членства в ЄС. Кілька глав держав ЄС висловили думку, що така позиція є обґрунтованою, як і Джеймс Кроуфорд, співавтор юридичних консультацій уряду Великої Британії з цього питання.[54] В інтерв'ю Радіо Бі-Бі-Сі на запитання, чи можливий часовий проміжок часу для ЄС та інших договірних організацій, Кроуфорд відповів, що, на його думку, такий розклад є розумним.[55] Однак офіційного коментаря з цього приводу з боку Комісії ЄС не було. Уряд Шотландії та кампанія «Так» заявили, що продовження членства в ЄС є їхньою перевагою.
  • Краще разом: Кампанія «Ні», очолювана Алістером Дарлінгом, стверджувала, що будь-яке голосування за незалежність автоматично вивело б Шотландію з ЄС як нову державу, і Шотландії довелося б провести переговори про вступ.[56]

Каталонія
1 жовтня 2017 року уряд Каталонії провів референдум про незалежність, який Конституційний суд Іспанії визнав незаконним, а потенційні виборчі дільниці були відгороджені спецназом. Подальші події становили політичну кризу для Каталонії. Позиція ЄС полягає в тому, щоб тримати дистанцію від кризи, підтримуючи територіальну цілісність та конституцію Іспанії.[57][58] Хоча дебати навколо референдуму в Шотландії можуть спричинити каталонську кризу, Каталонія перебуває у відмінній від Шотландії ситуації, коли центральний уряд не визнає законності будь-якої декларації про незалежність Каталонії. Якщо Іспанія не визнає незалежність каталонської держави, Каталонія не може окремо вступити до ЄС, і вона все ще визнана частиною членства Іспанії в ЄС.

Фландрія
Докладніше: Рух за незалежність Фландрії

Існує активний рух до фламандської незалежності (сценарії іноді включають і іноді виключають Брюссель), або союз з Нідерландами, з майбутнім статусом Валлонії та Брюсселя (фактичної столиці ЄС) неясними як життєздатні політичні держави, можливо, створюючи унікальна ситуація з Шотландії та Каталонії. Існують різні пропозиції щодо того, що має статися з містом, починаючи від перебування в складі бельгійської штаб-квартири, до приєднання до гіпотетичної фламандської держави і до того, щоб стати окремим політичним утворенням.[59][60]

Розширення держав-членів

Кіпр
Область, вказана помаранчевим кольором, під контролем Північного Кіпру

Офіційно острівна держава Кіпр є частиною Європейського Союзу під суверенітетом де-юре Республіки Кіпр. Турецькі кіпріоти є громадянами Республіки Кіпр і, отже, Європейського Союзу, і вони мали право голосувати на виборах до Європарламенту 2004 року (хоча зареєстровано лише кілька сотень). Комітет ЄС з ЄС призупинено на невизначений час на північній третині острова, який залишався поза контролем Республіки Кіпр з часу вторгнення Туреччини в 1974 р. Грецько-кіпрська громада відхилила план Аннана щодо врегулювання кіпрського спору в референдум 24 квітня 2004 р. Якби референдум був на користь пропозиції про врегулювання, острів (за винятком британських суверенних базових територій) приєднався б до Європейського Союзу як Об'єднана Республіка Кіпр. Відносинами Європейського Союзу з турецьким кіпрським співтовариством займається Генеральний директорат Європейської Комісії з питань розширення.

Ірландія

Європейська рада визнала, що після виходу Великої Британії з ЄС, якщо Північна Ірландія повинна бути включена до складу Республіки Ірландія для утворення об'єднаної Ірландії, вона автоматично приєднається до ЄС за членством Ірландії. Це узгоджується з включенням Східної Німеччини до Федеративної Республіки Німеччина як єдиної держави-членкині Європейських Співтовариств.[61][62] Також пропонується, щоб незалежна Шотландія могла автоматично приєднатися до ЄС, створивши союз з Республікою Ірландія.[63]

Румунія
Докладніше: Об'єднання Республіки Молдова та Румунії

Подібний сценарій передбачався з об'єднанням Румунії та Молдови, котра могла б включити нинішню територію Молдови до складу Румунії і, отже, до ЄС.[64]

Спеціальні території держав-членів
   Поточна програма розширення
   Спеціальні території країн-членів поза межами ЄС
   Ексклюзивна економічна зона спеціальних територій-членів поза межами ЄС

Існує безліч спеціальних територій-членів-членів, деякі з них не повністю охоплені договорами ЄС і застосовують законодавство ЄС лише частково, якщо взагалі застосовуються. Залежність може змінити свій статус щодо ЄС або деяких конкретних положень договору чи закону. Територія може змінити свій статус від участі до виїзду або від перебування за межами до приєднання.

Датські самоврядні території
Фарерські острови, самоврядна держава у складі Королівства Данія, не є частиною ЄС, як це прямо стверджується в обох Римських договорах. Відносини з ЄС регулюються Угодою про рибальство (1977) та Угодою про вільну торгівлю (1991, переглянута 1998). Основною причиною залишатися за межами ЄС є розбіжності щодо Спільної рибної політики, яка спричиняє неблагополуччя країнам, що мають великі рибні ресурси. Крім того, кожен член повинен платити за Спільну сільськогосподарську політику, яка сприяє країнам, які мають багато сільського господарства, чого Фарерські острови не роблять. Коли Ісландія брала участь у переговорах про членство близько 2010 року, існувала надія на кращі умови для багатих рибою країн, але це не призвело до нічого. Спільна рибальська політика була запроваджена в 1970 році саме з тієї причини, щоб отримати перші члени ЄС у води країн-кандидатів, Великої Британії, Ірландії та Данії з Фарерськими островами.

Тим не менше, є політики, головним чином у правій Союзній партії (Самбандсфлоккурін), очолюваній їх головою Кажем Лео Йоханнесеном, які хотіли б бачити Фарерські острови членами ЄС. Однак голова лівої республіки (Тьорвелді) Хогні Хойдал висловив занепокоєння тим, що якщо Фарери приєднаються до ЄС як є, вони можуть зникнути всередині ЄС, порівнявши це із ситуацією на Шетландських островах та Аландських островах сьогодні, і хоче, щоб місцева влада спочатку вирішила політичну ситуацію між Фарерськими островами та Данією.[65]

Гренландія, самоврядна громада, яка входить до складу Королівства Данія, увійшла до ЄС разом з Данією в 1973 році, оскільки на той час вона не була автономною. Після встановлення внутрішнього правління Гренландії в 1979 р. (Діяло з 1980 р.), Він провів другий референдум щодо членства. Результатом було (головним чином через Спільну рибну політику) виїзд, тому 1 лютого 1985 року Гренландія вийшла з ЄЕС та ЄВРАТОМ. Його статус було змінено на статус заморської країни.[66][67] Громадяни Данії, які проживають у Гренландії (тобто все корінне населення), тим не менше є повністю європейськими громадянами; однак вони не мають права голосувати на європейських виборах.

Були певні припущення щодо того, чи може Гренландія розглянути можливість приєднання до Європейського Союзу. 4 січня 2007 р. датська щоденна газета «Jyllands-Posten» цитувала слова колишнього датського міністра Гренландії Тома Хойема: "Я не здивуюся, якщо Гренландія знову стане членом ЄС … ЄС потребує Арктичного вікна, а Гренландія не може один управляти гігантськими арктичними можливостями ".[68] Гренландія має багато природних ресурсів, і Гренландія, особливо під час товарного буму 2000-х років, уклала контракти з приватними компаніями, щоб використати деякі з них, але вартість вважається занадто високою, оскільки Гренландія віддалена і сильно не має інфраструктури. Після 2013 року ціни знизились, тому такі зусилля зупинились.

Дебати щодо Brexit відновили розмови про ЄС у Гренландії із закликами до острова знову приєднатися до Союзу.[69]

Країни, що входять до складу Данії, і спеціальні муніципалітети

Острови Аруба, Кюрасао та Сінт-Маартен є складовими країнами Королівства Нідерландів, тоді як Бонайре, Сінт-Евстатій та Саба — особливі голландські муніципалітети. Усі вони є заморськими країнами та територіями (OCT) згідно з Додатком II до договору ЄС. ОКТ вважаються «асоційованими» з ЄС і застосовують деякі частини законодавства ЄС. Острови вирішили стати Зовнішнім регіоном (ОМР) ЄС, статус, при якому острови є частиною Європейського Союзу, хоча вони отримують вигоди (винятки) із деяких законів ЄС через географічну віддаленість від материкової Європи . Острови зосереджені на тому, щоб отримати такий самий статус, як Азорські острови, Мадейра, Канарські острови та французькі заморські департаменти.

Коли Бонайре, Сінт Євстатій та Саба були засновані як голландські державні органи після розпуску Нідерландських Антильських островів (який був ОСТ) у 2010 році, їх статус у ЄС було підвищено. Замість того, щоб змінити свій статус з ОСТ на найвіддаленіший регіон, як це означатиме їх зміна статусу в Нідерландах, було вирішено, що їх статус залишатиметься незмінним протягом принаймні п'яти років. Через ці п'ять років їх статус буде переглянуто.

Якщо було вирішено, що один або всі острови бажають більше інтегруватися до ЄС, то Лісабонський договір передбачає це після одностайного рішення Європейської Ради. Колишній єврокомісар з питань розширення Данута Хюбнер заявила перед Європарламентом, що не очікує, що при такій зміні статусу виникнуть багато проблем, оскільки населення островів становить лише кілька тисяч людей.

Французькі заморські департаменти та території

Території Французької Гвіани, Гваделупи, Мартініки, Майотти та Реюніону є заморськими департаментами Франції та одночасно одномодовими заморськими регіонами. Згідно з договором про ЄС (стаття 299 2), усі ці департаменти є найвіддаленішими регіонами (ОМР) ЄС — отже, положення договору ЄС застосовуються там, поки допускаються відступи. Статус заморського колективу Сен-Мартен також визначається як OMR Лісабонським договором. Нова Каледонія та заморські колективи Французької Полінезії, Сен-Бартелемі, Сен-П'єр і Мікелон, а також Уоліс і Футуна є заморськими країнами та територіями ЄС.[66]

Нова Каледонія — це заморська територія Франції, що має свій унікальний статус згідно з французькою Конституцією, який відрізняється від статусу заморських департаментів та колективів. Вона визначена як «заморська країна» відповідно до Нумеа угоди 1998 року і має високий ступінь самоврядування. В даний час, що стосується ЄС, це одна із заморських країн та територій (OCT).

У результаті угоди з Нумеа Нові Каледонці проголосували за референдум про незалежність у листопаді 2018 року. Цей референдум мав визначити, чи буде ця територія залишатися частиною Французької Республіки як «колектив суї дженерис», або стане незалежною держава. Ці угоди також визначають поступовий перехід повноважень до місцевих зборів Нової Каледонії. Результатом референдуму стало те, що Нова Каледонія залишиться частиною Французької Республіки. Шаблон: Застаріла версія

Див. також

Примітки
  1. EU candidate status for Albania and North Macedonia. European Commission. 25 березня 2020. Процитовано 25 березня 2020.
  2. Косово є предметом територіальної суперечки між Республікою Косово і Республікою Сербія. Республіка Косово в односторонньому порядку проголосила незалежність 17 лютого 2008 року, але Сербія продовжує заявляти, що вона є частиною власної суверенної території. Два уряди почали нормалізувати відносини у 2013 році як частина Брюссельської угоди. Косово було визнано незалежною державою 102 з 193 держав-членів Організації Об'єднаних Націй. 10 держав визнали Косово лише для того, щоб пізніше відкликати своє визнання.
  3. EU advances membership talks for Montenegro, Serbia. Euractiv. 11 грудня 2017. Процитовано 24 серпня 2019.
  4. Emmott, Robin (2 травня 2017). Turkey's EU dream is over, for now, top official says. Reuters. Процитовано 21 листопада 2019.
  5. Legal questions of enlargement. Enlargement of the European Union. The European Parliament. 19 травня 1998. Архів оригіналу за 21 березня 2006. Процитовано 9 липня 2008. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  6. Potential candidates. European Union. Архів оригіналу за 28 жовтня 2011.
  7. Володимир Зеленський підписав заявку на членство України у Європейському Союзі.
  8. Європарламент рекомендував надати Україні статус кандидата на вступ до ЄС. Українська правда (укр.). Процитовано 1 березня 2022.
  9. Current negotiations status. European Commission. 24 січня 2016. Процитовано 26 липня 2016.
  10. EU candidate status for Albania and North Macedonia. European Commission. 25 березня 2020. Процитовано 25 березня 2020.
  11. Enlargement and Stabilisation and Association Process - the Republic of North Macedonia and the Republic of Albania - Council conclusions. Council of the European Union. 25 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
  12. Joint statement of the Members of the European Council. European Council. 26 березня 2020. Процитовано 29 березня 2020.
  13. The race for EU membership, Politico Europe 15 December 2016
  14. European Commission - Statement. European Commission. 15 лютого 2016. Процитовано 15 лютого 2016.
  15. Information relating to the entry into force of the Stabilisation and Association Agreement between the European Union and the European Atomic Energy Community, of the one part, and Kosovo, of the other part. EUR-Lex. 24 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.
  16. Montenegro 2019 Report. European Commission. 29 травня 2019. Процитовано 21 листопада 2019.
  17. Bulgaria Blocks North Macedonia’s EU Accession Negotiations - Novinite.com - Sofia News Agency. novinite.com.
  18. New clashes likely between Turkey, Europe. Al-Monitor. 23 червня 2017.
  19. EU freezes talks on Turkey membership. 12 грудня 2006. Процитовано 5 вересня 2017.
  20. Michael, Peter (26 червня 2018). EU Council issues strong message about Turkey's obligations. Процитовано 21 листопада 2019.
  21. Володимир Зеленський підписав заявку на членство України у Європейському Союзі.
  22. У 2024 році Україна подасть заявку на вступ до ЄС. Укрінформ. 29 січня 2019. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021.
  23. Makszimov, Vlagyiszlav (22 січня 2021). Georgian president visits Brussels in push for 2024 EU membership application. www.euractiv.com (en-GB). Процитовано 24 січня 2021.
  24. Georgia-EU Relations Within Georgia’s 2024 Objective to Apply for the EU Membership. GeorgianJournal (груз.). Процитовано 24 січня 2021.
  25. EUSUPP: Support of country's membership in EU (%). caucasusbarometer.org. Caucasus Research Resource Centers. 15 березня 2020. Архів оригіналу за 14 серпня 2020.
  26. Do Belarusians Want to Join the EU?. IISEPS. Belarus Digest. 12 квітня 2013. Процитовано 10 серпня 2020.
  27. Georgia-EU association agreement initialled. Trend.Az. 29 листопада 2013.
  28. The race for EU membership, Politico Europe 15 December 2016
  29. NDI Poll: EU, NATO support at a 5-year high in Georgia. Процитовано 2 лютого 2019.
  30. Two-thirds reject EU membership. Процитовано 8 лютого 2018.
  31. «Moldova will prove that it can and has chances to become EU member», Moldpress News Agency, 19 June 2007
  32. Phinnemore, David (21–23 September 2006). Moldova: a step too far for EU enlargement?. 3rd Pan-European Conference on EU Politics, Istanbul, Turkey. Johns Hopkins University. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 1 серпня 2010. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  33. Klussmann, Uwe (4 лютого 2009). Reunification with Romania? EU Dreams in Communist Moldova. Der Spiegel. Процитовано 1 серпня 2010.
  34. Uniunea Europeană vs. Uniunea Euroasiatică: Ce aleg cetățenii RM // SONDAJ. JurnalTV.md (рум.). 2 липня 2020. Процитовано 27 грудня 2020.
  35. Bergsaker, Tore (27 серпня 2016). Brexit rokker ikke norsk EU-motstand (норв.). Dagbladet. Процитовано 21 листопада 2019.
  36. EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino: Options for their participation in the Internal Market. European Commission. 18 листопада 2013. Процитовано 20 листопада 2013.
  37. San Marino rejects EU accession. Politico Europe. 23 жовтня 2013.
  38. Kuenzi, Renat (15 травня 2014). 'We're Not the Only EU Sceptics'. Swissinfo. Процитовано 21 листопада 2019.
  39. Über Uns. Campaign for an Independent and Neutral Switzerland official website. Процитовано 4 квітня 2016.
  40. Swiss say 'no' to EU. BBC News. 4 березня 2001. Процитовано 5 травня 2008.
  41. Scottish independence: Irish minister says EU application 'would take time'. BBC. 25 січня 2013. Процитовано 2 лютого 2013.
  42. Independent Catalonia would need to apply to join EU -Juncker, Reuters 14/SEP/17.
  43. European Commission - Statement on the events in Catalonia. europa.eu (прес-реліз) (англ.). Процитовано 9 грудня 2017.
  44. Scottish independence: EC's Barroso says new states need 'apply to join EU', BBC News, 10 December 2012
  45. correspondence from Mr Barroso to the House of lords.
  46. Holehouse, Matthew (16 лютого 2014). Jose Manuel Barroso: nearly impossible for Scotland to join EU. London: Sunday Telegraph. Процитовано 4 вересня 2014. «Spain, which fears the separation of the Catalonia region, has blocked the accession of Kosovo ... Jose Manuel Barroso, the president of the European Commission ... went on: 'It will be extremely difficult to get the approval of all the other member states to have a new member coming from one member state.' 'We have seen that Spain has been opposing even the recognition of Kosovo, for instance. It’s to some extent a similar case because it’s a new country, and so I believe it’s going to be extremely difficult, if not impossible.'»
  47. Nikolaj, Nielsen (17 вересня 2013). EU commission: Catalonia must leave EU if it leaves Spain. EUObserver.com. Процитовано 19 вересня 2013.
  48. Johnson, Simon (27 листопада 2013). Spanish PM: Independent Scotland would be kicked out of the EU. The Daily Telegraph (London).
  49. Scottish independence: Spain warning over EU entry. Edinburgh: The Scotsman. 3 лютого 2014. Процитовано 20 листопада 2019. «'They have to resolve a mountain of problems, as Better Together has explained very well,' he said.'You have to achieve candidate status. You have to negotiate 35 chapters . It has to be ratified by the institutions of the EU. It then has to be ratified by 28 national parliaments.'»
  50. Murray, Graeme (26 лютого 2012). Spain will not veto an independent Scotland joining EU. London: Sunday Express. Процитовано 4 вересня 2014.
  51. Crawford, James; Boyle, Alan (10 грудня 2012). Annex A - Opinion: Referendumon the Independence of Scotland – International Law Aspects. с. 67. Процитовано 19 лютого 2013. «Part I: Executive summary ... 6.1 Since the rUK would be the same state as the UK, its EU membership would continue. Indeed, the EU treaties implicitly preclude ‘automatic’ withdrawal by a state. There might have to be an adjustment to the UK’s terms of membership to reflect its reduction in territory and population, but this could be done without the UK ceasing to be an EU Member State.»
  52. Crawford, James; Boyle, Alan (10 грудня 2012). Annex A - Opinion: Referendum on the Independence of Scotland – International Law Aspects. с. 67. Процитовано 19 лютого 2013. «Part I: Executive summary ...6. Within the EU, there is no precedent for what happens when a metropolitan part of a current Member State becomes independent, so it is necessary to speculate. ... 6.2 On the face of it, if Scotland had voted for independence it would have been required to accede to the EU as a new state, which would require negotiations on the terms of its membership, including on the subjects of the UK’s current opt-outs. The EU treaties make no provision for succession to membership. Certain provisions of the EU treaties would require amendment. If Scotland were somehow to become an EU member in its own right automatically, it is not clear how adjustments to the relative positions of Member States could be willed into being without negotiations. Nor would it be clear on what terms it would be a member. 6.3 Some have argued that the rights conferred on individuals by EU citizenship might influence the European Court of Justice (ECJ) to somehow resist this outcome. But this is a matter for speculation and does not have a clear precedent in EU law. It would also require the issue to somehow come before the ECJ, which may be unlikely. 7. In any event, Scotland’s position within the EU is likely to be shaped more by any agreements between the parties than by pre-existing principles of EU law.»
  53. Scottish Independence: Blair Jenkins answers your questions. BBC. 18 січня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.
  54. Crawford, James; Boyle, Alan (10 грудня 2012). Annex A - Opinion: Referendumon the Independence of Scotland – International Law Aspects. Процитовано 19 лютого 2013.
  55. Sturgeon: UK 'arrogant' over Scottish independence. BBC. 11 лютого 2013. Процитовано 19 лютого 2013.
  56. 'Better Together' - Alistair Darling delivers the John P Mackintosh lecture. 10 листопада 2012. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 5 лютого 2013.
  57. Richard, Youngs (11 липня 2017). EU needs a smarter response to the Catalonia crisis. Politico. Процитовано 21 листопада 2019.
  58. Teffer, Peter (22 грудня 2017). Separatist 'win' does not change EU view on Catalonia. EU Observer. Процитовано 21 листопада 2019.
  59. Van Parijs, Philippe (4 жовтня 2007). Brussels after Belgium: fringe town or city state ?. The Bulletin. Процитовано 29 листопада 2007.
  60. Feki, Donya (29 листопада 2007). Jean Quatremer: a nation has been born—Flanders. Café Babel. Архів оригіналу за 9 березня 2010. Процитовано 29 листопада 2007.
  61. Outcome of the special European Council (Article 50) meeting of 29 April 2017. European Parliament. 1 травня 2017. Процитовано 26 грудня 2017.
  62. Rankin, Jennifer (28 квітня 2017). Europe could allow a united Ireland to join EU after Brexit. The Guardian. Процитовано 23 липня 2020.
  63. Does Robert The Bruce offer a 700 year old solution to Brexit impasse?. Trinity College Dublin. 30 листопада 2018. Процитовано 14 жовтня 2020.
  64. A union between Moldova and Romania: On the cards?, EUObserver 5 March 2015
  65. Portal.fo (фар.). Процитовано 7 січня 2011.[недоступне посилання з 01.05.2017]
  66. Greenland’s exit warning to Britain. Polotico.eu. 22 червня 2016.
  67. Legislation (Greenland). Official Journal of the European Communities 28. 1 лютого 1985. Процитовано 27 грудня 2020.
  68. Greenland could re-join the EU. EUobserver Review. 5 січня 2007. Архів оригіналу за 20 січня 2008. Процитовано 25 червня 2007.
  69. Baume, Maïa de La (22 червня 2016). Greenland's exit warning to Britain. POLITICO.
  70. European Parliament resolution of 17 July 2014 on Ukraine (2014/2717(RSP)). European Parliament. 17 липня 2014. Процитовано 20 липня 2015. «pursuant to Article 49 of the Treaty on European Union, Georgia, Moldova and Ukraine – like any other European state - have a European perspective and may apply to become members of the Union provided that they adhere to the principles of democracy, respect fundamental freedoms and human and minority rights and ensure the rule of law;»(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  1. Excluding Chapters 34 (Institutions) and 35 (Other Issues) since these are not legislation chapters.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.