Маастрихтський договір
Маастри́хтський до́гові́р (англ. Maastricht Treaty) (формально, До́гові́р про утво́рення Європе́йського Сою́зу), також відомий як договір про Європейський Союз (ДЄС), був підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт, Нідерланди, між членами Європейської спільноти та набрав чинності 1 листопада 1993. Це привело до утворення Європейського Союзу. Договір став результатом окремих консультацій стосовно політичного і валютного союзів.
Маастрихтський договір | |
![]() | |
Названо на честь | Маастрихт |
---|---|
Держава |
![]() |
Адміністративна одиниця | Лімбург |
Місце розташування | Маастрихт |
Головний предмет твору | Підвалини Європейського Союзу |
Мова твору або назви | данська, німецька, англійська, іспанська, французька, ірландська мова, італійська, нідерландська і португальська |
Дата й час | 1993 |
![]() | |
![]() |
Європейський Союз |
![]() Це одна із статей, що входять до серії: |
Внутрішня політика
|
|
Положення договору
Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС.
Європейський Союз об'єднав Європейські спільноти та дві інших підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив шлях до ратифікації Угоди.
Початково регулювання в межах Європейських спільнот стосувалось переважно питань у сфері економіки та торгівлі. Серед владних інституцій найширші владні повноваження отримали Європейська Комісія та Європейський суд, обидва формально незалежні від урядів країн цієї спільноти, маючи багато повноважень всередині країн-членів. Європейський парламент обирається безпосередньо громадянами членів Європейської спільноти.
![](../I/Signing_of_the_Maastricht_Treaty.jpg.webp)
Засновники Європейського Союзу задекларували наміри щодо подальшого делегування організації ширших повноважень у зовнішній політиці, військовій галузі й судочинстві, що знайшло вияв у подальшій еволюції ЄС. Дані наміри зіштовхнулись із необхідністю тривалих узгоджень із національними урядами.
Країни, що підписали Маастрихтський договір, виділили 5 критеріїв для країн-претендентів на вступ до ЄС (Маастрихтські критерії): дефіцит державного бюджету не має перевищувати 3 % ВВП; державний борг повинен складати менше ніж 60 % ВВП; держава протягом 2-х років повинна брати участь у механізмі валютних курсів та підтримувати курс національної валюти в заданому діапазоні; рівень інфляції не має перевищувати 1,5 % середнього значення трьох країн-учасниць ЄС з найбільш стабільними цінами; довгострокові відсоткові ставки по державним облігаціям не мають перевищувати 2 % середнього значення відповідних ставок в країнах з найнижчою інфляцією.
Наслідки
Цілі Євросоюзу, заявлені в Маастрихтському договорі, охоплювали дуже широке коло питань.
Нова організація була покликана сприяти економічному та соціальному прогресу європейських народів, високому рівню зайнятості й досягненню збалансованого, сталого розвитку, сприяти утвердженню самобутності Союзу на міжнародній арені допомогою здійснення загальної зовнішньої політики й політики безпеки, посилити захист прав та інтересів громадян.
Ратифікація Маастрихтського договору вивела європейське товариство на рівень політичної інтеграції. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів. Маастрихтський договір сприяв якісному прогресові євроінтеграції, спрямовуючи динаміку Товариства по шляху розбудови економічного й валютного союзу, введення єдиної валютної одиниці, а також посилення соціально-економічного згуртування. Функціонування Товариства стало водночас більш ефективним і більш демократичним у соціально-економічній сфері, однак, у політичному секторі домінують міжурядові структури.
- Римські договори (1957)
- Амстердамський договір (1997)
- Ніццький договір (2001)
- Лісабонська угода (2007)
- спільна закордонна політика і безпека (СЗПБ)
- стабілізаційний пакт (Баладюра пакт 1993)
Джерела та література
- А. Ю. Мартинов. Маастрихтський договір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 410. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- А. І. Дмитрієв. Маастрихтський договір 1992 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
Література
- М. А. Миронова. Маастрихтський договір 1992 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
- Т. Шинкаренко. Маастрихтський договір // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 414 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання
- Текст Маастрихтської угоди (англ.)
- Історія ЄС і Маастрихтської угоди(англ.)
- Глосарій термінів Європейського Союзу